20 листопада 2017 р. Справа № 804/5234/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тулянцевої І.В.
при секретарі судового засідання Пасічник Т.В.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач) № 8651/04-10-13-02 від 29.06.2017р. про визначення грошового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік» у розмірі 25244,96 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що податкове повідомлення рішення від 29.06.2017 року № 8651/04-10-13-02 винесено відповідачем протиправно з огляду на те, що нормами Бюджетного кодексу України передбачено, що зміни до будь - яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Оскільки, Павлоградська міська рада прийняла рішення про встановлення ставок податку на нерухоме майно лише в січні 2017 року, то 2017 рік - це плановий період, а 2018 рік - вже бюджетний рік в якому і повинно бути визначено грошове зобов'язання позивачці зі сплати податку за 2017 рік.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити їх із викладених у позові підстав.
Відповідач - Головне управління ДФС у Дніпропетровській області проти позову заперечував, подав до суду письмові заперечення які приєднані до матеріалів справи. В судовому засіданні представник відповідача суду пояснив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 29.06.2017 року № 8651/04-10-13-02 дійсно було прийнято в 2017 році, але нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відбувалось за 2016 рік, що відповідає нормам Податкового кодексу України. Для визначення розміру суми грошового зобов'язання відповідач застосовував ставки податку, затверджені Рішенням Павлоградської міської ради від 11.01.2016 року № 74-4/VII, а саме, для категорії: «інші будівлі - комерційного призначення» - 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. нерухомості, яке було чинним у цьому звітному періоді. Вважають, що за таких обставини, при винесенні оскаржуваного рішення відповідач діяв в межах діючого законодавства та наданих повноважень, у зв'язку із чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, при розгляді справи виходить з наступного.
Судом встановлено, що на праві приватної власності ОСОБА_3 (інн НОМЕР_1) належать об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: вул. Харківська, 122, м. Павлоград, Дніпропетровської області, а саме: будівля «А» - лікарня (цегла) загальною площею 1832,0 кв.м.; № 1 - огорожа; будівля «Б» - септик (система каналізації), що підтверджується копією рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.06.2007 року по справі № 2-/07р. (дата набрання законної сили - 17.06.2007 р.), витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.08.2007 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.05.2013 року.
29.06.2017 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області у відповідності до положень п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України було прийнято податкове повідомлення - рішення №8651/04-10-13-02 про визначення ОСОБА_3 грошового зобов'язання за платежем: «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік» у розмірі 25244,96 грн., яке було направлено на адресу платника засобами поштового зв'язку.
Не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням, позивачка звернулась до суду із позовом в якому просить визнати його протиправним та скасувати.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України N71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 ПК України, введено новий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення спірного податкового повідомлення - рішення) визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, відповідно до п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, стали об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частка.
Відповідно до п. п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України (в редакції, чинній на момент винесення спірного податкового повідомлення - рішення), ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 ст. 266 ПК України визначено, зокрема, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно із п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п. 266.6.1 п.266.6 ст. 266 Податкового кодексу України).
Податкове зобов'язання за звітний рік з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, відповідно до ч. "а" п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України, сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Судом встановлено, що 11 січня 2016 року на 4 сесії 7 скликання Павлоградською міською радою прийнято рішення № 74-4/VII «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яким у відповідності до положень ст.25, п. 24 ст. 26, ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України від 24.12.2015 року № 909 - VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році)» визнано таким, що втратили чинність рішення міської ради від 28.01.2015 року № 1523-50/ VI «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», рішення від 17.02.2015 року № 1555-51/ VI та від 28.07.2015 року № 1702-55/ VI «Про внесення змін до рішень Павлоградської міської ради щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».
Вказаним рішенням також було затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки разом з додатком, яким встановлені ставки податку на нерухоме майно для об'єктів нежитлової нерухомості.
Так, відповідно до додатку до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ставка податку на об'єкти нерухомості на 2016 рік були встановлені у такому розмірі - «інші будівлі: комерційного призначення» - 1% відсоток мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.
Як було зазначено відповідачем в ході розгляду справи, виходячи з того, що станом на 01.01.2016 року розмір мінімальної заробітної плати складав 1378,00 грн., розмір грошового забезпечення позивачці було визначено у такий спосіб: 13,78 грн. (1% мінімальної заробітної плати) Х 1832 кв.м. (площа об'єкту нерухомості згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) = 25244,96 грн.
Таким чином, податкове повідомлення - рішення № 8651/04-10-13-02 від 29.06.2017 року про визначення грошового зобов'язання позивачці за 2016 рік (звітний рік), було винесено у відповідності до норм діючого законодавства, і підстави вважати його протиправним, відсутні.
Що стосується тверджень представника позивача з приводу того, що нові податки не можуть бути визнані обов'язковими в 2017 році, оскільки Павлоградська міська рада прийняла рішення від 04.01.2017 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 11.01.2016 року № 74-4/VII «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» про встановлення ставок податку лише в січні 2017 року і офіційно оприлюднила рішення тільки в січні 2017 року, у зв'язку із чим 2017 рік є плановим і ставки податку можуть застосовуватись у такому випадку лише з 2018 року (бюджетного року), суд зазначає наступне.
По - перше, пунктом 4 рішення Павлоградської міської ради від 04.01.2017 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 11.01.2016 року № 74-4/VII «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», передбачено, що дане рішення набуває чинності з дня, наступного за днем оприлюднення. Тобто, ставки податку на нерухоме майно для об'єктів нежитлової нерухомості встановлені вказаним рішенням на 2017 рік, а не на 2016 рік, за який було нараховано позивачці грошові зобов'язання податковим повідомленням - рішенням від 29.06.2017 № 8651/04-10-13-02.
По - друге, відповідно до положень п. 4 Розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році», що набрали законної сили з 01.01.2017 року, встановлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги п.п. 4.1.9 п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4, п.п. 12.3.4 п. 12.3, п.п. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а саме, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
Суд також зазначає, що аналогічні положення були передбачені і пунктом 4 Розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 24.12.2015 року № 909 - VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 року № 909 - VIII, який набув чинності з 01 січня 2016 року.
Тобто, нормами Податкового кодексу України і в 2016 році і в 2017 році було передбачено, що ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки застосовуються за ставками, встановленими органами місцевого самоврядування на звітний період незалежно від того, чи дотримано цими органами процедури, встановлені п. п. 12.3.4 п. 12.3, п. п. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України.
Оскільки, рішення 4 сесії 7 скликання Павлоградської міської ради №74-4/VII «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яким були встановлені ставки податку на 2016 рік було прийняте 11.01.2016, то контролюючим органом правомірно при нарахуванні грошових зобов'язань за 2016 рік були використані ставки, передбачені цим положенням у розмірі 1% відсотку мінімальної заробітної плати за 1 кв. м., що узгоджується з вищенаведеними нормами Податкового кодексу України.
За таких обставин, суд зазначає про безпідставність тверджень представника позивача з приводу протиправності нарахування грошових зобов'язань позивачці за 2017 рік, оскільки їх нарахування здійснювалось за звітний 2016 рік.
Суд також критично ставиться до тверджень представника позивача з приводу того, що позивачкою не використовуються з метою здійснення комерційної діяльності об'єкти нерухомості, які належать їй на праві власності, оскільки ним до суду не було надано будь - яких належних та допустимих доказів з цього приводу.
Між тим, з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.11.2017 року, до основних видів діяльності ОСОБА_3 (інн НОМЕР_1) як фізичної особи - підприємця входе «надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» за кодом 68.20.
Тобто, позивачка, як фізична особа - підприємець використовує належне їй на праві приватної власності нерухоме майно з метою отримання прибутку, у зв'язку із чим, твердження представника позивача щодо його невикористання з метою комерційної діяльності є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно до ч. 3 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи усі докази, надані суду у їх сукупності, суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із положень частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких у разі ухвалення рішення на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.
Керуючись ст.ст.11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2017 року.
Суддя ОСОБА_4