11 січня 2018 року справа № 214/4491/17(2-а/214/233/17)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченка В.Є.,
суддів: Іванова С.М. Панченко О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Управління патрульної поліції в м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції на постанову Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 26 жовтня 2017 року (суддя Євтушенко О.І. м. Кривий Ріг) у справі №214/4491/17(2-а/214/233/17) за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції в м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 03 серпня 2017 року звернувся до суду з позовом до інспектора роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції в м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2, згідно з яким просить постанову по справі про адміністративне правопорушення від 22.07.2017 року серії АР №773630 винесену відповідачем відносно позивача - скасувати, провадження по справі закрити за відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 26 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.
Суд, постанову серії АР № 773630 від 22.07.2017 року, винесену інспектором роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції в м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2 відносно позивача про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП - скасував. В задоволенні іншої частини вимог - відмовив.
Постанова суду мотивована тим, що встановлені обставини справи свідчать про відсутність доведеності відповідачем в діях позивача порушень п. 9.2 ПДР України. Крім того, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову в частині закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення виходив з того, що питання закриття провадження є дискреційними повноваженнями органу, який приймає рішення про притягнення до відповідальності.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає про те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 293 КУпАП помилково відмовив в задоволенні позовних вимог щодо закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції Управління патрульної поліції в м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції оскаржило її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає про те, що відповідач діяв у спосіб встановлений законом та у межах своїх повноважень.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що згідно з постановою серії АР №773630 ОСОБА_1 22.07.2017 року о 21:45 год. в м. Кривий Ріг на перехресті вул. Подлепи та пр. Південний керуючи транспортним засобом «Мерседес Бенц» д.н.з. НОМЕР_1 не ввімкнув лівий показник повороту, чим порушив вимоги п. 9.2 «б» ПДР (а.с.8).
Законність та обґрунтованість вищезазначеної постанови є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статі 122 КУпПА порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до п. 9.2 «б» ПДР України водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
У відповідності до положень статті 251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Так, частиною 1 цього Закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.
Як вбачається з оскаржуваної постанови відповідачем на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП доказів, в тому числі і відеофіксації правопорушення до цієї постанови не додавалося.
Тобто, фактично відсутні будь-які докази які б вказували на вчинення позивачем правопорушення зазначеного у постанові серії АР №773630 року.
Саме по собі описання відповідачем в оскаржуваній постанові складу адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, передуванню якому і є фіксування цього правопорушення.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.
Суд зазначає, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість (тяготіє до кримінального), а тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності постанови серії АР №773630.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15.12.2017 року, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
При цьому, повноваження судів вищого рівня з перегляду рішень судів нижчої інстанції мають здійснюватися виключно для виправлення помилок і недоліків судових рішень, а не задля нового розгляду справи.
Тобто, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень перевіряє правильність застосування норм процесуального права судом першої інстанції, які діяли на час розгляду справи у суді першої інстанції.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Отже, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Під дискреційним повноваженням суд повинен розуміти таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Суд є правозастосовуючим органом та не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Так, повноваженнями щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення приписів ст. 122 КпАП України, або закриття провадження у такій адміністративній справі, наділені виключно посадові особи - працівники відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, які мають спеціальні звання, а тому закриття провадження по адміністративній справі, порушеній відповідачем відносно позивача, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.
За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, не має права перебирати на себе повноваження суб'єкта владних повноважень у відповідних відносинах, а тому суд першої інстанції зробив вірний висновок щодо відмови в частині позовних вимог щодо закриття провадження по адміністративній справі.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу позивача на те, що у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності, адміністративним судом не вирішується питання щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, а перевіряється законність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у таких справах, за наслідками чого суд може визнати незаконним і скасувати рішення про накладення адміністративного стягнення або відмовити у цьому.
Слід зазначити й про помилковість посилань позивача в доводах апеляційної скарги на положення статті 293 КУпАП, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: про накладення адміністративного стягнення; про застосування заходів впливу, передбачених статтею 241 цього Кодексу; про закриття справи.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови, скасовує постанову і закриває справу.
При цьому, пунктом 1 частини 2 статті 162 КАС України визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Наведене дає підстави для висновку, що вирішення вимоги про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення під час розгляду справи в суді першої інстанції не належало до компетенції адміністративного суду.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321,322 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління патрульної поліції в м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення, а постанову Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 26 жовтня 2017 року у справі №214/4491/17(2-а/214/233/17) - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ч.3 ст. 272, ст. 286 КАС України є остаточною та оскарженню не підлягає.
Дата прийняття постанови 11 січня 2018 року.
Головуючий суддя: В.Є. Чередниченко
Суддя: С.М. Іванов
Суддя: О.М. Панченко