79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"09" січня 2018 р. Справа № 914/1750/17
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді М.І. Хабіб
суддів О.П. Дубник
ОСОБА_1,
за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.,
представники сторін не з'явилися,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівтурист», вих.№ 01/153 від 17.11.2017 (вх.№01-05/5656/17 від 30.11.2017)
на рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2017, повний текст рішення складено 10.11.2017 (суддя Крупник Р.В.),
у справі №914/1750/17
за позовом : Приватного акціонерного товариства «Львівтурист», м. Львів
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м. Київ
про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення з приміщення
У серпні 2017 року ПрАТ «Львівтурист» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про виселення відповідача із нежитлових приміщень на першому поверсі готелю «Турист», розташованого на вул. Коновальця, 103 у м. Львові.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ «Львівтурист» та Львівською обласною дирекцією АКБ «Укрсоцбанк» був укладений договір оренди нежитлових приміщень №8 від 10.03.1993. Посилаючись пункт 1.1 договору, позивач стверджує, що сторони не встановили розмір орендної плати, а визначили його безоплатність, що свідчить про те, що такий договір є договором про безоплатне користування майном, строк якого згідно з ст. 325 ЦК УРСР, чинною на момент укладення сторонами договору, не повинен перевищувати одного року. Відповідно до ст. 260 ЦК УРСР у разі продовження користування після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається укладеним на невизначений строк і кожна з сторін має право від нього відмовитись, попередивши про це другу сторону за один місяць. Вказує, що нормами ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, не передбачено договору користування майном. Найбільш близьким видом договорів до договору безоплатного користування відповідно до розділу ІІІ ЦК України є договір позички, до якого згідно з ст. 827 ЦК України застосовуються положення щодо оренди. Позивач зазначає, що відповідно до ст. 763 ЦК України кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитись від договору в будь-який час, попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці, та вказує, що він надіслав відповідачу лист №01/13 від 13.02.2017 про відмову від договору оренди №8 від 10.03.1993 та вимагав до 13.05.2017 звільнити орендоване майно. Відповідач відмовився звільнити орендовані приміщення. Позивач вважає, що згідно з ч.3ст.651 ЦК України договір оренди є розірваним, у зв'язку з чим просив на підставі ч.1 ст. 391 ЦК України задоволити позов.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2017 у справі №914/1750/17 (суддя Крупник Р.В.) у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване ст.ст. 11, 16, 391, 525, 615, 782 ЦК України, ст.ст. 4, 41, 153, 256,258, 264,265, 324, 325 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 7, 8, 12 Закону СРСР «Про основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду».
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди №8 від 10.03.1993 є оплатним, в рахунок орендної плати відповідач сплатив дольову участь у реконструкцію готелю «Турист» у розмірі 280 млн. крб, факт оплати якої позивач не заперечує; договір укладений строком на 30 років(п. 4.5 договору). Відтак суд відхилив доводи позивача та вказав, що згідно із ст. 782 ЦК України підставою для відмови від договору оренди є неналежне виконання орендарем своїх зобов'язань щодо вчасної та в повному розмірі оплати орендної плати, в той же час у даному випадку відповідач здійснив оплату оренди на весь період дії договору. Таким чином, суд дійшов висновку, що лист позивача №01/13 від 13.02.2017 про відмову від договору не створює жодних правових наслідків для відповідача.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає рішення незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Скаржник вказує, що договір оренди №8 від 10.03.1993 та угода про дольову участь є різними за своєю природою договорами. Стверджує, що договір оренди №8 від 10.03.1993 за своїм змістом та правовою природою є договором про безоплатне користування майном, який згідно із ст. 260 ЦК УРСР укладений на невизначений строк і він вправі відмовитись від цього договору у будь-який час в односторонньому порядку та вимагати від відповідача усунути перешкоди в користуванні приміщеннями шляхом виселення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи скаржника, просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач вважає доводи позивача безпідставними та вказує, що між сторонами існували та продовжують існувати договірні відносини на підставі угоди про дольову участь у реконструкції туристичного комплексу «Турист» від 10.03.1993 та договору оренди №8 від 10.03.1993. Зазначає, що умовами договору оренди встановлено, що кошти, внесені на реконструкцію приміщення згідно з угодою про дольову участь, є орендною платою за використання приміщеннями. На виконання угоди про дольову участь відповідач в повному обсязі сплатив 280 млн.крб, що не заперечується позивачем.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 09.01.2018.
В судове засідання 09.01.2018 сторони не забезпечили явки своїх представників, жодних клопотань не подали, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, підтвердженням чого є повідомлення про вручення їм 07.12.2017 та 11.12.2017 ухвали суду.
У зв'язку з набранням чинності 15.12.2017 Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147 -VІІІ, справа розглядається апеляційним судом за правилами цього Кодексу відповідно до п.9 Перехідних положень, у порядку спрощеного позовного провадження згідно із ст.252 та ст. 270 ГПК.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.
10.03.1993 АТ «Львівтурист» та Львівська обласна дирекція АКБ «Укрсоцбанк» уклали угоду про дольову участь у реконструкції туристичного комплексу «Турист» на вул. Коновальця, 103 у м. Львові АТ «Львівтурист» ( а.с. 51-52)
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 угоди з метою реконструкції туристичного комплексу та забезпечення фінансування робіт АТ пропонує, а банк дає згоду на дольову участь у проведенні вказаних робіт для організації своєї філії. Банк зобов'язується прийняти дольову участь в реконструкції туристичного комплексу «Турист» в м. Львові на суму 280 млн.крб., АТ виділяє приміщення для відкриття філії банку та обмінного пункту інвалюти на І-му поверсі готельної частини площею 330 кв.м та один готельний номер «люкс».
Згідно з п.2.1 банк перераховує кошти на реконструкцію готелю в сумі 280млн. крб на розрахунковий рахунок АТ поетапно згідно з графіком та сприяє їх своєчасному засвоєнню.
АТ виділяє приміщення під банк та обмінний пункт інвалюти (п.2.3 угоди).
Відповідно до п.2.4 угоди банк використовує вказане приміщення за призначенням і сплачує АТ усі витрати, пов'язані з його експлуатацією, за винятком орендної плати.
Угода вступає в силу з дня її підписання та діє протягом 30 років (п.3.5 угоди).
Згідно з графіком (Додатком №1 до угоди) кошти на дольову участь перераховуються банком на такі роботи та в наступні строки: на придбання сантехматеріалів - 60 млн. крб до 12.04.1993; на придбання столярних виробів, меблів та устаткування - 60 млн. крб до 10.05.1993; дольова участь у реконструкції - 80млн.крб до 13.07.1993; дольова участь у реконструкції - 80 млн.крб до 30.30.1994(а.с. 53).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, відповідач у повній сумі сплатив кошти за угодою про дольову участь , зокрема, останній платіж згідно з рахунком позивача №16 від 28.03.1994 відповідач сплатив меморіальним ордером № 1047 від 30.03.1994 на суму 80 000 000крб (а.с. 70, 71).
10.03.1993 АТ «Львівтурист» (орендодавець) та Львівська обласна дирекція АКБ «Укрсоцбанк» уклали (орендар) уклали договір оренди нежитлових приміщень №8 (а.с.54-56), у пункті п.1.1 якого вказано, що сторони уклали угоду про дольову участь Укрсоцбанку у реконструкції туркомплексу «Турист» з метою часткового використання вказаного приміщення під відділення банку на засадах безкоштовної оренди приміщення строком на 30 років як компенсація за внесену суму у реконструкцію туркомплексу.
За умовами п.2.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в орендне використання службові приміщення туркомплексу «Турист» для відкриття філії банку, обмінного пункту інвалюти на І-му поверсі готельної частини, загальною площею 330 кв.м, та один готельний номер «люкс», розташовані на вул. Коновальця,103 у м. Львові.
Передача об'єкту оренди орендареві здійснюється за актом приймання-передачі об'єкту після його реконструкції з одночасним підписанням договору оренди (п.2.2).
Пристосування приміщення до особливостей статутної діяльності орендаря проводиться останнім за свої кошти з погодження орендаря ( п.2.3).
Згідно з п.3.1 орендодавець після закінчення реконструкції туркомплексу виділяє приміщення під банк та обмінний пункт інвалюти з окремим входом з правої бокової сторони готелю при умові, що орендар згідно з підписаною угодою про дольову участь у реконструкції туркомплексу «Турист» вніс кошти на розрахунковий рахунок АТ «Львівтурист» згідно з графіком та вони засновані на вказаному об'єкті.
Пунктами 3.2 та 3.3 договору встановлено, що орендар сплачує орендодавцеві витрати, пов'язані з експлуатацією приміщення,та комунальні послуги.
Орендодавець та орендар зобов'язані попередити один одного у письмовій формі про припинення або зміну договору оренди не пізніше як за 3 місяці до закінчення договору (п.3.4).
Відповідно до п.4.1 договір може бути достроково розірваний за згодою сторін або в односторонньому порядку у випадку невиконання або неналежного виконання умов договору із відшкодуванням понесених затрат.
Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом 30 років (п.4.5 договору).
Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений їх печатками.
До договору оренди №8 від 10.03.1993 сторони вносили зміни і доповнення шляхом укладення додаткових угод:
- додатковою угодою б/н від 29.12.2005 сторони визначили порядок відшкодування послуг за опалення (а.с. 57);
- додатковою угодою №2 від 01.08.2011 сторони визначили реквізити для здійснення ПАТ «Укрсоцбанк» відшкодування послуг за опалення орендованих приміщень (а.с. 58);
- додатковою угодою б/н від 01.07.2014 сторони погодили новий розрахунок суми експлуатаційних витрат по будівлі за орендоване майно і встановили, що така сума становить 3056грн в місяць (а.с. 59);
- додатковою угодою б/н від 01.04.2015 сторони змінили суму експлуатаційних витрат по будівлі за орендоване майно і встановили їх в сумі 3690грн за місяць(а.с. 61-62);
- додатковою угодою б/н від 01.10.2015 сторони змінили суму експлуатаційних витрат по будівлі за орендоване майно і встановили їх в сумі 4202грн за місяць (а.с.64);
- додатковою угодою б/н від 01.02.2016 сторони в черговий раз погодили новий розрахунок суми експлуатаційних витрат по будівлі за орендоване майно і встановили їх в сумі 4590грн за місяць (а.с. 66).
ПрАТ «Львівтурист» виставляло банку рахунки на оплату амортизації по будівлі, плати за землю та виробничих затрат, а банк їх оплачував (том 1,а.с. 72-81).
Поряд з тим, позивач надіслав банку лист №01/13 від 13.02.2017 про відмову від договору оренди №8 від 10.03.1993 на підставі ст. 763 ЦК України та просив до 13.05.2017 звільнити займані приміщенні першого поверху готелю «Турист» на вул. Коновальця, 103 у м. Львові, у відповідь на який відповідач листом №10.10-186/67-4529 від 20.03.2017 вказав на безпідставність таких вимог позивача (а.с. 16-19).
Дослідивши обставини справи, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
На момент укладення сторонами угоди про дольову участь та договору оренди правовідносини сторін регулювалися Цивільним кодексом Української РСР від 18.07.1963 № 1540-VI.
Згідно з ст. 256 ЦК УРСР за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.
Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством ( ст. 258 ЦК УРСР).
Відповідно до ст. 262 ЦК УРСР наймодавець зобов'язаний надати наймачеві майно у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна. Наймодавець не відповідає за недоліки майна, які були ним застережені при укладенні договору.
Згідно з ст. 264 вказаного Кодексу наймодавець зобов'язаний провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найом майна, якщо інше не передбачено законом або договором.
Невиконання цього обов'язку наймодавцем дає наймачеві право або зробити капітальний ремонт, що передбачений договором чи викликається невідкладною необхідністю, і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок найомної плати; або розірвати договір (стаття 270 цього Кодексу) і стягнути збитки, завдані його невиконанням.
Згідно з ст. 7 Закону СРСР «Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду» від 23 листопада 1989 року N 811-I, який був чинним на момент укладення договору оренди від 10.03.1993, основним документом, який регламентує відносини орендодавця з орендарем, є договір оренди. Він укладається на засадах добровільності і повної рівноправності сторін. У договорі оренди передбачаються, зокрема, склад і вартість майна, що передається в оренду, розмір орендної плати, строки оренди, розподіл обов'язків сторін щодо повного відновлення і ремонту орендованого майна, обов'язок орендодавця надати орендареві майно в стані, який відповідає умовам договору, обов'язок орендаря користуватись майном відповідно до умов договору, вносити орендну плату і повернути майно після припинення договору орендодавцеві в стані, обумовленому договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону орендна плата включає амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна. При оренді землі та інших природних ресурсів амортизаційні відрахування не провадяться. Розмір амортизаційних відрахувань, які включаються в орендну плату, визначається в договорі оренди виходячи із встановленого в ньому розподілу обов'язків сторін щодо відтворення переданого в оренду майна. Орендна плата може також включати кошти, що їх передає орендар орендодавцеві для ремонту об'єктів після закінчення строку їх оренди. Орендна плата включає частину прибутку (доходу), яку може бути одержано від суспільно необхідного використання взятого в оренду майна (орендний процент), що встановлюється договором на рівні, як правило, не нижче від банківського процента.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.03.1993 сторони уклали угоду про дольову участь у реконструкції туристичного комплексу «Турист» на вул. Коновальця, 103 у м. Львові, за умовами якої відповідач зобов'язався прийняти дольову участь у реконструкції вказаного комплексу на суму 280 млн.крб, а позивач зобов'язався виділити відповідачу приміщення для відкриття філії банку та обмінного пункту на І-му поверсі в рахунок компенсації за дольову участь у реконструкції туристичного комплексу. В цей же день 10.03.1993 сторони уклали договір оренди нежитлових приміщень №8, за умовами якого позивач передає, а відповідач приймає в орендне використання приміщення туркомплексу «Турист» для відкриття філії банку, обмінного пункту інвалюти на І-му поверсі загальною площею 330 кв.м, та один готельний номер «люкс», розташовані на вул. Коновальця,103 у м. Львові строком на 30 років як компенсація за внесену суму у реконструкцію туркомплексу. Договором оренди (п. 3.2 та п.3.3) встановлено, що орендар сплачує орендодавцеві витрати, пов'язані з експлуатацією приміщення,та комунальні послуги.
Судом встановлено та не заперечується позивачем, що відповідач у повній сумі сплатив кошти за угодою про дольову участь, а позивач надав відповідачу приміщення для відкриття філії банку та обмінного пункту. Відповідач на підставі пункту 2.3 договору оренди провів ремонт та пристосування приміщень до особливостей діяльності банку.
Сторони неодноразово упродовж 2005-2016 років укладали додаткові угоди до договору оренди №8 від 10.03.1993, якими вносили зміни і доповнення до договору оренди щодо відшкодування послуг за опалення та експлуатаційних витрат; позивач виставляв банку рахунки на їх оплату, а відповідач їх оплачував.
Вказаний договір оренди №8 від 10.03.1993 не визнаний недійсним у встановленому законом порядку та є чинним. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.02.2017 припинено провадження у справі №914/2508/16 за позовом ПрАТ «Львівтурист» до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору оренди №8 від 10.03.1993 на підставі п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відмовою позивача від позову( а.с. 82-84).
Слід також зазначити, що ПрАТ «Львівтурист» вже зверталося з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення відповідача із нежитлових приміщень першого поверху готелю «Турист», розташованого на вул. Коновальця, 103 у м. Львові, проте підстави позову були іншими ( що договір оренди нежитлових приміщень №8 від 10.03.1993 є договором про сумісну діяльність, що сторонами не складався акт приймання-передачі об'єкту оренди, що між сторонами не виникли орендні відносини і відповідач користується приміщеннями без наявних на те правових підстав). Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.10.2017 у справі №914/2111/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.11.2017, відмовлено у задоволенні позову.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що договір оренди №8 від 10.03.1993 за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, він є оплатним, в рахунок орендної плати відповідач сплатив дольову участь у реконструкцію готелю «Турист» у розмірі 280 млн. крб, факт оплати якої позивач не заперечує; договір є строковим, він укладений строком на 30 років( п.4.5 договору) та є чинним.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що договір оренди №8 від 10.03.1993 є договором про безоплатне користування майном, який укладений на невизначений строк, оскільки такі доводи суперечать фактичним обставинам справи.
Посилання скаржника на ст. 763 ЦК України як на підставу відмови від договору оренди апеляційний суд вважає необгрунтованими з огляду на те, що частиною другою названої статті встановлено право сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, відмовитися від договору у будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці, в той час як договір оренди № 8 від 10.03.1993 укладений на визначений строк - на 30 років.
Отже, названі положення ч.2 ст. 763 ЦК України не можуть застосовуватися до договору оренди №8.
Частиною першою статті 782 ЦК України встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач здійснив оплату за користування орендованими приміщеннями на весь період дії договору, сплативши дольову участь у реконструкції туркомплексу.
За приписами ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За умовами договору оренди (п.4.1) договір може бути достроково розірваний за згодою сторін або в односторонньому порядку у випадку невиконання або неналежного виконання умов договору із відшкодуванням понесених затрат.
У позовній заяві та в апеляційній скарзі позивачем не вказано та не подано доказів того, що відповідач не виконує або неналежно виконує умови договору оренди.
Таким чином, підстави для односторонньої відмови від договору, визначені законом та договором, відсутні.
За таких обставин апеляційний погоджується з висновком суду першої інстанції, що лист позивача №01/13 від 13.02.2017 про відмову від договору не створює жодних правових наслідків для відповідача.
Згідно з статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Верховний Суд України у своїй постанові від 27.05.2015 у справі №6-92цс15, прийнятій за наслідками неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, вказав, що положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
З огляду на те, що між позивачем і відповідачем існують договірні відносини оренди, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними посилання скаржника на ст. 391 ЦК України та погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування положень ст. 391 ЦК України до спірних правовідносин та для задоволення позову.
Відповідно ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу вимог ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не доведено, доказів не подано наявності підстав, передбачених ст. 277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 252, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2017 у справі №914/1750/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у строк, встановлений ст. 288 ГПК України.
3. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повна постанова складена 11.01.2018.
Головуючий суддя М.І. Хабіб
Суддя О.П. Дубник
Суддя Я.О. Юрченко