11 січня 2018 року справа № 310/7067/17(2-а/310/205/17)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченка В.Є.,
суддів: Іванова С.М. Панченко О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року (суддя Вірченко О.М. м. Бердянськ) у справі №310/7067/17(2-а/310/205/17) за позовом ОСОБА_1 до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 09 жовтня 2017 року звернулася до суду з позовом до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, згідно з яким просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2017 року;
- зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії позивачу з 01.03.2017 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що зміна місця проживання пенсіонером не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання пенсії.
Постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року, у справі незначної складності, позов задоволено повністю.
Постанова суду мотивована тим, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи. Крім того, суд першої інстанції зробив висновок щодо протиправності дій відповідача, оскільки всупереч вимог ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-V не приймалося рішення про припинення виплати пенсії позивачу.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, зокрема, в інших випадках, передбачених законом. Оскільки довідка про реєстрацію позивача як внутрішньо переміщеної особи була скасована (тобто, відсутній факт реєстрації позивача як внутрішньо переміщеної особи) то відповідачем правомірно припинено позивачу виплату пенсії.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, позивач перебуває на обліку в Бердянському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує продовжену виплату призначеної пенсії як внутрішньо переміщена особа.
18.02.2017 року Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради було прийнято рішення №151 про скасування довідки №0000164969 від 04.04.2017 року про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи у зв'язку з тим, що позивач була відсутня понад 60 днів за місцем проживання.
У зв'язку із скасуванням довідки №0000164969 від 04.04.2017 року відповідачем припинено позивачу з 01.03.2017 року виплату пенсії. З 01.09.2017 року виплату пенсії позивачу продовжено (а.с.7-8).
Правомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу пенсії починаючи з 01.03.2017 року є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ (далі - Закон № 1706-VII).
Згідно із ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI (далі - Закон № 1058-VI), за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із ч.1 вказаної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, підставою для припинення виплати (подальшої невиплати) пенсії може бути виключно мотивоване рішення територіальних органів Пенсійного фонду або рішення суду.
Проте, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, рішення про припинення виплати пенсії позивачу всупереч вимог ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідач не приймав.
Враховуючи те, що, припинення виплати пенсії без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного мотивованого рішення не входить до переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що своїми діями, які виразились у припинені продовженої виплати пенсії позивачу відповідач порушив її права на отримання пенсії.
Між тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до частин 1,2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа:
1) дізналася або 2) повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не обов'язково. Тому при визначенні початку цього строку передусім до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення.
Йдеться не про те, коли особа з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність.
Пенсійні виплати є періодичними, щомісячними платежами, які отримує безпосередньо, особа, якій такі виплати призначено, а отже позивач про порушення своїх прав повинна була дізнатися при реалізації свого права на отримання наступної виплати пенсії, тобто починаючи з дати не отримання зазначеної виплати.
Слід зазначити й про те, що практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» яка є джерелом права, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строку для звернення до суду за захистом порушених прав.
Встановлене законом обмеження строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі відносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи те, що позивач про порушення своїх прав повинен був дізнатися при реалізації свого права на отримання наступної виплати пенсії, тобто починаючи з березня 2017 року, при цьому з позовом до суду позивач звернулась 09 жовтня 2017 року, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги позивача по 09.04.2017 року підлягають залишенню без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Отже позов в частині позовних вимог за період з 01 березня 2017 року по 08 квітня 2017 року, включно, підлягає залишенню без розгляду.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог за період з 01.03.2017 року по 08.04.2017 року, включно, та позов в цій частині залишити без розгляду в іншій частині рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись: пунктом 1, 3 частини 1 статті 315, статтями 321, 322 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - задовольнити частково.
Постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року (суддя Вірченко О.М. м. Бердянськ) у справі №310/7067/17(2-а/310/205/17) скасувати в частині задоволених позовних вимог за період з 01 березня 2017 року по 08 квітня 2017 року, включно, та позов в цій частині залишити без розгляду.
В іншій частині постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Дата прийняття постанови 11 січня 2018 року.
Головуючий суддя: В.Є. Чередниченко
Суддя: С.М. Іванов
Суддя: О.М. Панченко