10 січня 2018 року м. Житомир справа № 806/3138/17
категорія 11.5
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірними бездіяльності та дій, скасування рішення,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить:
- визнати неправомірною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України в частині невиконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 806/1458/16;
- визнати неправомірними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в частини винесення неправомірного рішення у формі постанови від 31.10.2017 про скасування процесуального документа;
- скасувати рішення заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 від 31.10.2017, як неправомірне та безпідставне.
В обґрунтування позову (з урахуванням заяви про додаткові обґрунтування адміністративного позову за вхідним № 18144/17 від 24.11.2017) зазначає, що відповідачем неправомірно винесено постанову про скасування процесуального документу. Зазначає, що у спірній постанові державний виконавець посилається на Інструкцію з організації примусового виконання рішень відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка суперечить вимогам Закону України "Про виконавче провадження". Вказує, що державний виконавець не виконав вимоги ст.ст.24, 26, 37 Закону України "Про виконавче провадження". Тому просить скасувати спірну постанову.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII Кодекс адміністративного судочинства України викладено у новій редакції від 15.12.2017.
Приписами пункту 10 Розділу VII "ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" Кодексу адміністративного судочинства (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Враховуючи зазначене, справу слід розглядати у відповідності до норм Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15.12.2017.
Позивач в судове засідання не з'явився, просив розгляд справи провести без його участі.
Представник відповідача через канцелярію суду подав заперечення на адміністративний позов, в прохальній частині яких просив справу розглянути за відсутності представника в порядку письмового провадження.
Зважаючи на неявку сторін та керуючись приписами ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлено, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.08.2016 у справі № 806/1458/16 визнано неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні публічної інформації, а саме в частині ненадання копії декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік співробітника поліції ОСОБА_3; зобов'язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області надати ОСОБА_1 копію декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік працівника Головного управління Національної поліції в Житомирській області (Управління МВС України в Житомирській області) ОСОБА_3, за виключенням відомостей щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, місця проживання та реєстрації декларанта, дати народження фізичних осіб, щодо яких зазначається інформація в декларації, місцезнаходження об'єктів, які наводяться в декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру.
Відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України вказане судове рішення набрало законної сили 16.11.2016.
09.12.2016 Житомирським окружним адміністративним судом на виконання судового рішення у справі № 806/1458/16 видано виконавчий лист (а.с.36-37).
Отримавши виконавчий лист, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про примусове виконання, на підставі виконавчого листа, постанови Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 806/1458/16 (а.с.38).
04.01.2017 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 806/1458/16, виданого 09.12.2016 Житомирським окружним адміністративним судом (а.с.40-41).
Постановою заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 від 31.10.2017 про скасування процесуального документу, скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.01.2017 (а.с.52-53).
31 жовтня 2017 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 виніс повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання (а.с.54-55).
Вважаючи, що відповідачем постанова від 31.10.2017 про скасування процесуального документу, якою скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження, прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Приписами ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Мінюсту від 02.04.2012, № 512/5 (далі - Інструкція).
Приписами п.1 ч.1 ст.3 Закону, визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 5 Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
У разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (пункт 5 розділу ІІІ Інструкції).
Судом встановлено, що 04.01.2017 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 806/1458/16, виданого 09.12.2016 Житомирським окружним адміністративним судом, про що свідчить відповідна постанова (а.с.40-41).
Постановою заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 від 31.10.2017 про скасування процесуального документу, скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.01.2017. та повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.10 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" з тих мотивів, що його пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю (а.с.52-53).
Пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону передбачена процедура повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Згідно пункту 19 розділу ІІІ Інструкції повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Статтею 37 Закону визначенно, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";
11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
Змістом даної статті передбачений вичерпний перелік причин повернення виконавчого документа стягувачу вже після прийняття виконавчого документу до виконання, а тому жодних підстав для повернення виконавчого документа відповідно до ст. 37 Закону немає.
Крім того, пунктом 1 статті 24 Закону, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Частиною 3 статті 24 Закону передбачено, що виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.
Статтею 25 Закону визначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених до підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
У разі хвороби державного виконавця, його перебування у відрядженні чи відпустці, звільнення чи відсторонення від посади державного виконавця, включення державного виконавця до складу виконавчої групи при іншому органі державної виконавчої служби, відводу (самовідводу) державного виконавця, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного державного виконавця до іншого.
У разі відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби, утворення виконавчої групи, якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного органу державної виконавчої служби до іншого.
З матеріалів справи вбачається, що боржником є Головне управління Національної поліції в Житомирській області.
Згідно приписів п.4 Інструкції рішення, за якими боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи, сума зобов'язання становить від шести до двадцяти мільйонів гривень - підвідомчі Відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
А тому, рішення, за яким боржником є Головне управління Національної поліції в Житомирській області підвідомче відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Житомирській області.
Передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Пунктом 6 розділу V Інструкції передбачено, що виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі: якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби.
Відповідно п. 7 розділу V Інструкції передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 6 цього розділу, - за рішенням державного виконавця, на виконанні у якого перебуває виконавче провадження.
Про передачу виконавчого провадження іншому органу державної виконавчої служби або до виконавчої групи державний виконавець виносить відповідну постанову, яку разом з матеріалами виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення надсилає до органу державної виконавчої служби, до якого передається виконавче провадження (п. 9 розділу V Інструкції).
Отже, виходячи зі змісту наведених норм законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що постанова заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 від 31.10.2017 про скасування процесуального документу ВП № 53228459 від 31.10.2017 року підлягає скасуванню, оскільки відповідачем скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження з підстав не зазначених в ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".
Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невиконання постанови Житомирського окружного адміністративного по справі № 806/1458/16, оскільки Законом України "Про виконавче провадження" орган державної виконавчої служби наділений повноваженнями здійснювати контроль за діями державних виконавців при провадженні ними виконавчих дій.
Відтак, самі по собі оспорюванні дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії - у даному випадку спірна постанова. Саме воно має вплив на його права та інтереси.
Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист порушеного права може бути здійснений шляхом скасування спірного рішення.
З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (проспект Миру, 1 В, кв. 16, Житомир, 10020, інд. код НОМЕР_1) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, Київ 1, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 від 31.10.2017 року про скасування процесуального документа.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва