ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1
м. Київ
14 грудня 2017 року 09:29 № 826/8259/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов ОСОБА_1, (далі - позивач), до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, (далі - відповідач), про:
- визнання протиправними дій відповідача щодо надання позивачу відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада;
- зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада), на підставі його клопотання від 18.05.2017 р.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачу неправомірно відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з підстав передачі у майбутньому земельної ділянки для учасників АТО.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки відповідач діяв у порядку та у спосіб, визначені законодавством України.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, а також відсутність заперечень з цього приводу з боку представників сторін, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із клопотанням від 18.05.2017 р. про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада.
За результатами розгляду клопотання позивача, відповідач листом від 14.06.2017 р. № М-16040/0-9897/6-17 відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки «запропонована позивачем земельна ділянка розташована на земельному масиві, який зарезервовано для потреб військовослужбовців - учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення (для ведення особистого селянського господарства, площею по 0,5000 га)».
Позивач, не погоджуючись із правомірністю вказаної відмови, звернувся до суду із позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, (далі - ЗК України), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Суб'єктам владних повноважень, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, заборонено вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як визначено у ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, встановленим ЗК України, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Як встановлено у ході судового розгляду справи, заявлений позивачем розмір земельної ділянки - не більше 2,0 га, відповідає нормам, подані документи за змістом та кількістю відповідають переліку, наведеному у ст. 118 ЗК України.
Відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою зазначив, що «за наявною інформацією, бажана до відведення земельна ділянка розташована на земельному масиві, який зарезервовано для потреб військовослужбовців - учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення (для ведення особистого селянського господарства, площею по 0,5000 га)».
Водночас, суд зауважує, що на законодавчому рівні відсутнє таке визначення як «резервування земельної ділянки для потреб військовослужбовців - учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення».
Більш того, ЗК України містить вичерпний перелік цільового використання земельних ділянок, в якому відсутнє визначення цільового призначення земельної ділянки - «для подальшого відведення земельних ділянок у власність учасникам АТО».
Сам факт наявності інформації про розмір земельних ділянок, визначених для передачі учасникам АТО, на думку суду, не може бути підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки кожен державний орган повинен діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством. Однак, у жодному нормативно-правовому акті, станом на день виникнення правовідносин, не закріплено такого порядку як виділення земельної ділянки «для подальшого відведення земельних ділянок у власність учасникам АТО».
Враховуючи вищевикладене, суд визнає необгрунтованими доводи відповідача про те, що запитувана земельна ділянка «зарезервована» для подальшої передачі у власність учасникам АТО та членам родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення.
На законодавчому рівні визначено право розпорядження землями сільськогосподарського призначення виключно на підставі норм ЗК України, а тому відповідач не мав права перебирати на себе функції законодавчого органу щодо розпорядження землею без законодавчого врегулювання питання про надання земельних ділянок для учасників АТО.
Отже, позивач правомірно очікував на належний розгляд його клопотання від 18.05.2017 р. про надання дозволу на розробку документації із землеустрою в порядку черговості, та отримання позитивного рішення на своє клопотання.
До того ж, у матеріалах справи міститься довідка про безпосередню участь позивача в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Також наявна копія посвідчення учасника бойових дій, яке видано позивачу 30.05.2015 р.
Суд зазначає, що судовому захисту підлягає не лише порушене право, а й порушений інтерес.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 41 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Поняття «охоронюваний законом інтерес», означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Підсумовуючи все вищевикладене суд робить висновок, що відмовляючи позивачу у задоволенні його клопотання, відповідач порушив норми ЗК України та принцип розсудливості, оскільки дії відповідача, на думку суду, не спрямовані на реалізації його права позивача отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою.
Враховуючи наведене, позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо надання позивачу відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада, є такою, що підлягає задоволенню.
При цьому суд зазначає, що спосіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний спосіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Тобто, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
А тому, зважаючи на те, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 18.05.2017 р. з урахуванням висновків суду, оскільки саме по собі судове рішення про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні дозволу не відновлює порушеного права позивача.
Суд зауважує, що не вправі зобов'язувати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення за результатами розгляду звернення особи, водночас, на підставі викладеного, суд вбачає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 18.05.2017 р. про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада, з урахуванням висновків суду.
Поряд з цим, суд звертає увагу відповідача на те, що при прийнятті в подальшому рішення за результатами розгляду клопотання позивача, відповідач не вправі відмовити позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з тих самих підстав, за яких дії відповідача визнані протиправними у судовому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії є таким, що підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Разом з тим, судові витрати, у даному випадку, не підлягають розподілу, оскільки позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору за подання до суду позову.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Взнати протиправними дії Головного управлінням Держгеокадастру у Київській області щодо відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 18.05.2017 р. про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада.
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.05.2017 р. про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада.
4. Позов в іншій частині залишити без задоволення.
Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Ю.Т. Шрамко