Справа № 161/7627/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В.
Провадження № 22-ц/773/1346/17 Категорія: 2 Доповідач: Осіпук В. В.
27 грудня 2017 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.,
за участю секретаря Губарик К. А.,
позивача ОСОБА_1,
законного представника позивача ОСОБА_2,
представника позивачів ОСОБА_3,
відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,
представника відповідача ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення порядку користування приміщеннями квартири за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2017 року,
У червні 2016 року ОСОБА_2, яка дії в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, та ОСОБА_1 звернулися в суд із зазначеним позовом. Вказували на ті обставини, що неповнолітній ОСОБА_7, ОСОБА_1 є власниками по 1/4 частки квартири АДРЕСА_1. Проте, вони не мають можливості належним чином користуватися своїм майном, оскільки у вказаній квартирі проживають інші її співвласники - відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та чинять їм перешкоди у доступі до житла.
Крім того позивачі зазначали, що добровільно досягти домовленості з відповідачами щодо порядку користування спірним житлом вони невзмозі.
Вважаючи свої майнові права на житло, що є спільно частковою власністю, порушеними, уточнивши позовні вимоги, позивачі просили суд встановити порядок користування зазначеною квартирою, зокрема: у користування ОСОБА_2 та ОСОБА_7 виділити кімнату (№2) площею 12,1 кв.м. та лоджію (№3) площею 1,6 кв.м.; у користування ОСОБА_1 виділити кімнату (№6) площею 7,6 кв.м.; у користування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виділити кімнату (№8) площею 15,5 кв.м, балкон (№7) площею 0,9 кв.м. та вбудовану шафу (№10) площею 1,0 кв.м., решту приміщень залишити у спільному користуванні та стягнути з відповідачів понесені витрати.
Під час розгляду справи в суді, ухвалою Луцького міськрайонного суду до участі у ній залучено співвідповідача ОСОБА_5
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2017 року позов задоволено частково. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1: виділено у користування ОСОБА_2 та неповнолітньому ОСОБА_7 кімнату № 2 площею 12,1 кв.м та лоджію № 3 площею 1,6 кв.м; виділено у користування ОСОБА_1 кімнату № 6 площею 7,6 кв.м; виділено у користування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кімнату № 8 площею 15,5 кв.м, балкон № 7 площею 0,9 кв.м та вбудовану шафу № 10 площею 1,0 кв.м. Допоміжні приміщення квартири: кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор залишено у спільному користуванні сторін спору. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 понесені судові витрати по 775 грн. 20 коп. з кожного.
У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_4 просить його скасувати як незаконне і неправильне та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
У письмовому запереченні на апеляційну скаргу представник позивачів ОСОБА_3, вважаючи оскаржуване рішення суду таким, що відповідає вимогам закону, просить залишити його без змін.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що запропонований позивачами порядок користування квартирою відповідає інтересам всіх її співвласників та не змінює розміру їх часток у праві власності на житло. Також, визначаючи порядок користування спірною квартирою ОСОБА_2, яка не є її співвласником, суд керувався інтересами неповнолітнього сина ОСОБА_7, якому належить на праві власності 1/4 частина спірного жилого приміщення.
Встановлено і це підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, що спірна квартира АДРЕСА_1 має житлову площу 32,2 кв.м. та складається з трьох жилих кімнат площею 12,1 кв.м., 7,6 кв.м., 15,5 кв.м. та допоміжних приміщень: кухні 7,6 кв.м., вбиральні 1,2 кв.м., ванної кімнати 3,0 кв.м., коридору 10,2 кв.м., вбудованої шафи 1,0 кв.м., крім того квартира обладнана балконом 0,9 кв.м., лоджією 1,6 кв.м. (а. с. 7-8).
Також встановлено і це не заперечують сторони спору, що зазначена квартира є спільною частковою власністю: неповнолітнього ОСОБА_7; його сестри ОСОБА_1; відповідачки ОСОБА_4; її сина ОСОБА_5 і їх частки є рівними та становлять по 1/4 (а. с. 10, 100-104).
Між позивачами і відповідачами існують неприязні стосунки та не має згоди щодо користування спірною квартирою (а. с. 9, 69).
Відповідно до ст. ст. 41, 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України державою гарантовано право громадянина на власність та житло.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
На квартиру, яка є об'єктом права власності розповсюджується такий же правовий режим. Зокрема, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право володіти, користуватися та розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Квартири, що є у приватній власності громадян, не можуть бути в них вилучені, а власника не може бути позбавлено права користування квартирою, крім випадків, установлених законодавством України. Якщо квартира є об'єктом права спільної часткової власності, то зазначені положення стосуються усіх співвласників.
Згідно вимог ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Зі змісту наведених норм матеріального права можна зробити висновок про те, що у разі недосягнення згоди між співвласниками щодо порядку користування належним їм житлом, такий порядок користування може бути встановлений судом. При вирішення даного питання, враховується те, що кожному із співвласників до виділення їх часток в натурі, належить не конкретна частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Оскільки спірні правовідносини, які виникли між сторонами даного спору, не стосуються розподілу майна для припинення спільної часткової власності і такий його правовий режим зберігається й надалі, то при виділенні в користування сторонам спору в натурі часток у їх праві власності на спільне майно, допускається відхилення від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечення їх точної відповідності. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно і не порушує їх прав як власників цього майна.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що встановлений судом першої інстанції порядок користування спільною квартирою між її співвласниками найбільше враховує баланс інтересів кожного із них та цілком відповідає вимогам закону.
Разом з тим, виділяючи у користування одну із кімнат у спірному житлі ОСОБА_2 та її синові, який являється одним із співвласників квартири, суд першої інстанції виходив лише з того, що ОСОБА_7 є неповнолітнім і потребує догляду.
Однак суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 не є співвласником спірного житла та позивачем по справі і приймала участь у справі лише як законний представник неповнолітнього позивача ОСОБА_7 тому виділення безпосередньо їй у користування кімнати у спірній квартирі є безпідставним та таким, що порушує права власників цього житла.
У зв'язку із наведеним рішення суду першої інстанції в частині виділення у користування ОСОБА_2 кімнати № 2 площею 12,1 кв. м. та лоджії № 3 площею 1,6 кв. м. у квартирі АДРЕСА_1 в силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 382, 383, 384, ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2017 року у даній справі в частині виділення у користування ОСОБА_2 кімнати № 2 площею 12,1 кв. м. та лоджії № 3 площею 1,6 кв. м. у квартирі АДРЕСА_1 скасувати.
У виділенні ОСОБА_2 у користування кімнати № 2 площею 12,1 кв. м. лоджії № 3 площею 1,6 кв. м. у квартирі АДРЕСА_1 відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий
Судді