нп 2/490/4249/2017 Справа № 490/3241/17
Центральний районний суд м. Миколаєва
Іменем України
21 грудня 2017 року Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:
головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Кваша С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль,
Позивач звернувся із позовом до відповідача про визнання права власності на автомобіль за набувальною давністю. В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що з 2011 року він користується спірним автомобілем марки Mercedes-Benz Vito 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, який належав громадянину ОСОБА_3. Зазначає, що в 2011 році вони здійснили обмін своїми автомобілями. Позивач віддав ОСОБА_3 свій транспортний засіб - Peugeot 307 2004 року випуску, а ОСОБА_3 в свою чергу віддав ОСОБА_1 належний йому на праві власності автомобіль Mercedes-Benz Vito. У зв'язку з тим, що позивач користується вказаним автомобілем більше п'яти років, то вважає, що він набув право власності на транспортний засіб за давністю володіння. Крім позивача транспортним засобом ніхто не користується, речей відповідача та будь-який інших осіб у вищезазначеному транспортному засобі немає, правовстановлюючі документи зберігаються у позивача. В січні 2017 року ОСОБА_3 помер, не встигнувши переоформити право власності на позивача. В зв'язку з цим позивач змушений звертатись до суду для захисту свого права власності.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, просив суд позов задовольнити.
Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся судом належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Зі згоди позивача, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Допитана в якості свідка ОСОБА_4, суду пояснила, що є матір'ю позивача, та знає, що він дійсно, з 2011 року користується спірним автомобілем, володіє та користується ним, здійснює поточні ремонти вказаного транспортного засобу за свій кошт. Також вказала, що до сьогоднішнього дня ніхто не заявляв свої права щодо користування спірним майном.
Також допитаний в якості свідка ОСОБА_5 пояснив суду, що працює на станції техобслуговування транспортних засобів. ОСОБА_3 знав, так як останній був його постійним клієнтом та ремонтував у нього належний йому автомобіль НОМЕР_3. З 2011 року спірним транспортним засобом почав користуватись позивач, який неодноразово здійснював технічне обслуговування автомобілю за свій рахунок. Зі слів ОСОБА_3 свідок знає, що він обміняв свій автомобіль на автомобіль Peugeot 307, належний ОСОБА_1
Вислухавши пояснення позивача, свідків по справі, вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Автомобіль марки Mercedes-Benz Vito 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 належав на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4. В 2011 році ОСОБА_3 передав позивачу у володіння та користування зазначений транспортний засіб, а позивач в свою чергу передав у володіння ОСОБА_3 належний йому на праві власності автомобіль Peugeot 307 2004 року випуску. Крім того, враховуючи різницю в ціні між вказаними автомобілями, позивачем було сплачено ОСОБА_3 обумовлену ними грошову суму , еквівалентну 3000 дол. США. Зазначене узгоджується з показаннями свідків.
В січні 2017 року ОСОБА_3 помер. Відповідно до матеріалів спадкової справи № 305\2017 до майна померлого , заведеної Другою миколаївської держнотконторою ,спадкоємцями першої черги після його смерті є його мати - відповідачка ОСОБА_2 та доньк аОСОБА_6, які в установлений законом строк звернулися з заявами про прийняття спадщини, проте свідоцтва про право на спадщину не отримали.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основоположні принципи здійснення правомочності власника сформульовані в ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятої в м. Рим 04 листопада 1950 року, що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до ст. 9 Конституції України. Ця норма міжнародної конвенції передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном; не допускає позбавлення тією чи іншою особою свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.
У Конституції України закріплені основні правові принципи регулювання відносин власності, головним з яких є принцип рівного визнання й захисту рівним чином усіх форм власності. Зокрема, ч. 4 ст. 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Конституційні положення про право власності відображені в нормах чинного законодавства, зокрема в ст. 344 Цивільного кодексу України, якою встановлені правила застосування набувальної давності як одного зі способів набуття права власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Виходячи зі змісту ст. 344 Цивільного кодексу України обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести сам позивач згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, є законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).
Згідно роз'яснень які містяться в Постанові Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах захисту права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). (п. 9 Постанови)
Крім цього, враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 264 ЦПК).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. (п. 13 Постанови)
Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. N3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
За ст. 6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Ст.1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує право на вільне володіння своїм майном: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».
У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі "Case of Oneryildis v. Turkey" (справа відкрита за заявою № 48939/99 та розглянута Великою палатою) Європейський суд визнав, що поняття "майно" охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні "законне сподівання" стосовно ефективного здійснення права власності.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Згідно з частиною другою статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Рішення повинно відповідати вимогам статей 263, 265 Цивільно-процесуального кодексу України, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналізуючи вимоги законодавства суд зазначає, що, чинним цивільним законодавством набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини справи на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Суд вважає, що позивачем доведено факт набуття ним права власності за набувальною давністю, оскільки він добросовісно, відкрито, безперервно користується автомобілем марки Mercedes-Benz, модель Vito реєстраційний номер НОМЕР_1, тобто більше ніж п'ять років, осіб, які б заявили свої права на це майно не встановлено, зазначене також достовірно підтверджується показами свідків, які не суперечать один одному. Враховуючи викладене за ним може бути визнано право власності на це рухоме майно за набувальною давністю згідно ч.1 ст. 344 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України стороні, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При зверненні до суду з даним позовом позивачем було сплачено судовий збір. Проте, оскільки позивач не наполягає на стягненні з відповідача понесених ним судових витрат при зверненні з позовом до суду, суд не вбачає підстав для його стягнення з відповідача.
Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 78-81, 259, 265, 282 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності за набувальною давністю на автомобіль марки Mercedes-Benz, модель Vito реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2.
Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
СУДДЯ ГУДЕНКО О.А.