Справа № 161/2451/17 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С.С.
Провадження № 22-ц/773/1656/17 Категорія: 27 Доповідач: Данилюк В. А.
28 грудня 2017 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Грушицького А. І., Киці С. І.,
з участю:
секретаря Черняк О. В.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору недійсним, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 листопада 2017 року,
В лютому 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк » (скорочено ПАТ «УкрСиббанк») про визнання кредитного договору недійсним. Позов мотивовано тим, що 27.08.2008 року між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11380986000. Вважає, що в момент підписання даного договору, його, як позичальника, поставлено в невигідне становище, що порушує його права і унеможливлює виконання умов цього договору, а тому просить суд визнати недійсним договір споживчого кредиту № 11380986000 від 27.08.2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ним.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, підписавши кредитний договір, розумів його зміст та погоджувався з його умовами, однак, не врахував наявний дисбаланс інтересів сторін договору на шкоду позивача.
Таким чином, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, позивач просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу позивача з підстав у ній наведених.
Інші особи в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про його час та місце.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, про що свідчить підписання договору сторонами та його виконання. Банк ознайомив позивача в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, позивач підтвердив це своїм підписом у договорі, та відповідно погодився зі всіма умовами кредитного договору, підписавши його та додаткову угоду до такого. Договір укладено у відповідності до вимог чинного законодавства.
За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливості.
За змістом частин п'ятої, шостої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.
У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті , частина третя статті 509 ЦК України ); по-друге, спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдання шкоди споживачеві.
Вирішуючи питання про визнання договору недійсним у цілому слід виходити зі змісту договору, його істотних умов, цілей, яких прагнули досягти сторони при укладенні цього договору, необхідності у зв'язку із цим зміни інших умов договору, а також зміни суті та змісту правовідносин сторін тощо.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.08.2008 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11380986000, того ж числа ОСОБА_2 підписав Додаток № 2 «Тарифи банку» до кредитного договору (а.с. 5-9, 58).
07.08.2008 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» в забезпечення виконання зобов'язань по договору про надання споживчого кредиту № 11380986000 було укладено договір іпотеки (а.с. 28-29).
На наявність в договорі дисбалансу прав та обов'язків на шкоду споживачу, на думку позивача, вказують наступні умови договору.
Розділ 3 вказаного кредитного договору містить лише один пункт, в якому передбачено обов'язок банку надати кредит, в той час, як у позивальника значно більший обсяг обов'язків. Банк залишив за собою право в односторонньому порядку у будь-який час підвищувати процентну ставку, вимагати повернення всієї суми кредиту. Розділ 8 договору не врегульовано відповідальність банку за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Пунктом 10.2 кредитного договору було обумовлено, що сторони погодили зміну банком процентної ставки в сторону збільшення у разі настання обставин, зазначених в договорі та у визначеному договором порядку.
Умовами п. 10.13 кредитного договору передбачено, що підписання даного договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього, перед підписанням цього договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
На думку суду апеляційної інстанції, зазначені окремі пункти договору не впливають на суть правовідносин сторін та істотні умови договору, а також відповідають контексту існуючих між сторонами правовідносин.
Також суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що та обставина, що додатком № 2 до кредитного договору про надання споживчого кредиту передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 2% від суми кредиту, який нараховується та сплачується в день надання кредиту та комісію за управління кредитом при внесенні змін до кредитного договору з ініціативи клієнта, не порушенням вимог ст. 203 ЦК України, така плата не є платою за обслуговування кредиту та отримана відповідачем тільки за надання кредиту. А тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про невідповідність умов договору приписам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Доводи апеляційної скарги про те, що розділ 3 договору передбачає лише один обов'язок банку - надати кредит на відповідних умовах, а в позичальника більший обсяг обов'язків в тому числі щодо повернення кредиту, дотримання графіку повернення, розміру та строків платежів, обов'язків щодо передачі майна в заставу, не можуть слугувати вказівкою на дисбаланс інтересів, оскільки вони є деталізацією виконання позичальником обов'язку по поверненню кредиту.
Укладаючи кредитний договір, позичальник усвідомлював та підтвердив, що умови договору для нього зрозумілі, справедливі та відповідають його інтересам, що не суперечить ст. 627 ЦК України.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач мав право при укладенні договору, у разі незгоди з його умовами, відмовитися від його підписання. Позивач таким правом не скористався, договір тривалий час виконувався позивачем, а це свідчить про його згоду з умовами договору. А тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що банк в односторонньому порядку має право підвищувати відсоткову ставку, і договір не містить відповідальності банку за невиконання чи неналежне виконання умов договору, що також свідчить про дисбаланс інтересів сторін.
Отже, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи та надавши їм відповідну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду, вони були предметом розгляду в суді першої інстанції і їм дана правильна правова оцінка.
Отже, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 листопада 2017 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 05 січня 2018 року.