06.12.2017 року Справа № 904/7714/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є.,
секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.
представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №1783 від 26.10.2017 р.;
від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №14-433 юр від 11.10.2017 р.;
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2017 року у справі №904/7714/16
за позовом Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м.Київ в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” , м. Дніпро
до Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_3 Кривий Ріг”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості за зберігання вантажу в сумі 207 290,04 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2017 року у справі №904/7714/16 (суддя Кеся Н.Б. ) позов задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Кривий Ріг" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" плату за зберігання вантажу в розмірі 22 323,12 грн. та судовий збір у розмірі 334,85 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
19.06.2017 року господарським судом Дніпропетровської області було видано наказ.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення плати за зберігання вантажу за актами загальної форми ГУ-23 № 25 від 25.02.2016 року, № 265 від 26.02.2016 року, № 24 від 28.02.2016 року, № 28 від 29.02.2016 року, №№ 113, 114, 115, 116, 117 від 29.02.2016 року на суму 184 966,92 грн.
Суд вважав, що перебіг для обчислення строку позовної давності починається з часу складання актів загальної форми ГУ-23, а причини пропуску строку позовної давності, які зазначав позивач - наявність одного юриста на підприємстві, його відпустку, обмежений строк позовної давності та необхідність опрацювання значної кількості документів для звернення з позовом, суд першої інстанції вважав необгрунтованими.
Не погодившись з рішенням господарського суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження доказів, їх неналежну оцінку, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Скаржник зазначає, що суд неправомірно визначив початок перебігу строку позовної давності з дня складення акту загальної форми ГУ-23, оскільки про порушення свого права позивач дізнається не з акту, а з того моменту, коли нараховані залізницею суми не були визнані вантажовласником, про що він зазначив письмово у накопичувальних картках.
Також вважає безпідставною відмову суду першої інстанції в поновленні строку позовної давності та вважає поважними причини його пропуску.
Просить апеляційний господарський суд скасувати оскаржуване ним рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позов задовольнити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач спростовує її доводи. Вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
З матеріалів справи вбачається, що 02.01.2008 року між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця (далі - Залізниця), в особі виконуючого обов'язки першого заступника начальника регіональної філії Придніпровська залізниця Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (з урахуванням додаткової угоди № 35/32 від 20.01.2016 року та протоколу розбіжностей до нього) та Публічним акціонерним товариством "ОСОБА_3 Кривий Ріг" (з урахуванням додаткової угоди №14 від 05.05.2011 року) укладено договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані послуги № ПР/ДН-2-07/138/1808/НЮп.
Предметом зазначеного вище договору є надання Залізницею Вантажовласнику (відповідачу) послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги (п.1.1 договору).
Відповідно до п.2.1 договору Вантажовласник зобов'язується пред'являти Залізниці у визначені терміни місячні плани перевезень у електронному вигляді, при цьому оригінали заявок, оформлені на бланках ГУ-12 (ГУ-12К) та заявки на подачу вагонів (контейнерів) надавати згідно Правил перевезень вантажів. Здійснювати навантаження (вивантаження) вантажів, що відправляються ним або прибувають на його адресу.
Залізниця зобов'язується приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласника, подавати під навантаження вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками та надавати вантажовласнику додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, в тому числі за вільними тарифами, перелік яких зазначається в додатку до цього договору (п. 2.2 договору).
Для проведення розрахунків і обліку сплачених грошових коштів Залізниця відкриває для Вантажовласника особовий рахунок з присвоєнням коду платника №7848688 і коду вантажовідправника (вантажоодержувача) № 3437 (п. 2.3 договору).
У міру виконання перевезень та надання послуг Залізниця списує відповідні суми грошових коштів (провізну плату, додаткові збори, плату за користування вагонами і контейнерами, штрафи), крім спірних, з особового рахунку Вантажовласника на підставі оформлених установленим порядком перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами) і т. ін. (п. 3.2 договору).
Договір укладено строком на 1 рік. Він вступає в дію з моменту підписання його обома сторонами. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір продовжує діяти до надходження такої пропозиції зі здійсненням всіх розрахунків за виконані залізничні перевезення та надані додаткові послуги (п. 8.4 договору).
Відповідно до положень частини п'ятої статті 307 ГК України, які кореспондуються з положеннями частини другої статті 908 та статті 920 ЦК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до статті 71 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457, з подальшими змінами (далі - Статут), взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).
Відповідно до статті 46 Статуту одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Згідно зі статтею 6 Статуту залізниці України вантаж - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.
Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна є одночасно договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.
Порядок і умови користування вагонами і контейнерами визначаються Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року № 113 (далі - Правила користування).
Пунктом 6 Правил користування передбачено, що усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.
Про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці (п.9 Правил користування).
Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією.
Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення.
Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів.
Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини. передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником) (п. 10 Правил користування).
Відповідно до абзацу третього пункту 1.6. Роз'яснення президії Вищого господарського суду України в редакції від 29.09.2008 року №04-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" порожні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, право у разі втрати частини вагонів із групи, оформленої одним перевізним документом, - витребувати у залізниці складання комерційного та інших актів та заявити вимоги про відшкодування збитків у встановлених Статутом розмірах; право заявити до залізниці вимогу про сплату штрафу за прострочення в доставці вантажу; а також обов'язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці, та збір за зберігання у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом № 1, а також інші права та обов'язки, які має одержувач відносно вантажу, що прибув на його адресу.
Збір за зберігання вантажу розраховується згідно з пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644.
Відповідно до наведеного пункту Правил зберігання вантажів збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 розділу ІІІ Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 року №317, збір за зберігання власного (орендованого) рухомого складу на своїх осях (з одиниці) справляється в розмірі 5,9 грн. за добу. У всіх випадках неповна доба зберігання вантажів округляється до повної.
Відповідно до абзацу третього пункту 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Правилами користування вагонами чітко встановлено порядок і умови обліку вагонів, які були затриманими на станції призначення.
Відповідно до пунктів 6, 8 Правил усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Судом встановлено, що адресу ПАТ "ОСОБА_3 Кривий Ріг" (в перевізних документах станцією призначення було вказано станцію Кривий Ріг - Головний Придніпровської залізниці) прибули поїзди, а саме:
- 25.02.2016 року - поїзд у складі 50-ти вагонів з вантажем "вапняк для флюсування";
- 26.02.2016 року - поїзд у складі 56-ти порожніх вагонів, що перевозяться, як вантаж на своїх осях;
- 28.02.2016 року - поїзд у складі 51-го вагону з вантажем "вапняк для флюсування";
- 29.02.2016 року - поїзд у складі 34-х вагонів з вантажем "вапняк для флюсування";
- 29.02.2016 року - поїзд у складі 51-го вагону з різним вантажем;
- 01.03.2016 року - поїзд у складі 55-ти вагонів з вантажем "кокс доменний".
У зв'язку з тим, що у цей час колії станції призначення Кривий Ріг-Головний були зайняті іншими поїздами, що прибули на адресу ПАТ "ОСОБА_3 Кривий Ріг" і простоювали в очікуванні прийняття їх відповідачем на свою під'їзну колію, залізницею були видані накази про затримку спірних вагонів на підходах до станції призначення, а саме:
- 25.02.2016 року о 13 год. 30 хв. було видано наказ №351 на станції Кривий ріг-Західний Придніпровської залізниці;
- 26.02.2016 року о 2 год. 10 хв. - наказ №353 на станції Мудрьона Придніпровської залізниці;
- 28.02.2016 року о 6 год. 36 хв. - наказ №371 на станції Красний Шахтар Придніпровської залізниці;
- 29.02.2016 року о 10 год. 30 хв. - наказ №375 на станції Кривий Ріг-Західний Придніпровської залізниці;
- 29.02.2016 року о 11 год. 33 хв. - наказ №376 на станції Чортомлик Придніпровської залізниці;
- 01.03.2016 року о 9 год. 22 хв. - наказ №382 на станції Нікополь Придніпровської залізниці.
На виконання зазначених вище наказів на станціях було складено відповідні акти про затримку вагонів та передано повідомлення про затримку вагонів на станцію призначення та до інформаційно-обчислювального центру залізниці.
Станція призначення Кривий ріг-Головний проінформувала відповідача про затримку вагонів з його вини, передавши йому повідомлення, яке прийняв диспетчер по вагонам магістрального транспорту ПАТ "ОСОБА_3 Кривий Ріг": 25.02.2016 року о 13:50 та 29.02.2016 року о 11:20 та 12:20 - ОСОБА_4; 26.02.2016 року о 2:25 та 28.02.2016 року о 7:05 - ОСОБА_5; 01.03.2016 року о 10:40 - ОСОБА_6
Про затримку спірних вагонів на підходах до станції призначення, станціями затримки були складені акти загальної форми № 25 від 25.02.2016 року, № 265 від 26.02.2016 року, № 24 від 28.02.2016 року, № 28 від 29.02.2016 року, №№ 113, 114, 115, 116, 117 від 29.02.2016 року, № 21 від 01.03.2016 року.
Таким чином, позивач своєчасно повідомив відповідача про готовність залізниці передати вагони, стосовно яких складено вищевказані акти загальної форми, на під'їзну колію відповідача.
Суми плати за зберігання вантажів, всього на 207 290,04 грн. були включені до накопичувальних карток №№ 02039101, 02039107, 02039102 від 01.03.2016 року, №03039104 від 03.03.2016 року, №04039106, № 04039105 від 04.03.2016 року.
При вирішенні даного спору суд першої інстанції вірно зазначив, що факт порушення відповідачем умов договору та вимог вищезазначених нормативних актів щодо сплати сум за зберігання вантажу є доведеним.
Однак скаржник не спростував висновок оскаржуваного рішення про те, що позивач пропустив за деякими актами строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення нарахованих сум.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.п.2.1 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.
У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.
Згадану заяву може бути зроблено і в процесі нового розгляду справи, який здійснюється після скасування судового рішення (судових рішень) за результатами його касаційного перегляду.
Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб. Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.
Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 811 ГПК; господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.
Якщо сторону у справі, якою зроблено заяву про застосування позовної давності, замінено її правонаступником, то в силу припису частини другої статті 25 ГПК така заява є обов'язковою і для її правонаступника, й відтак повторної заяви останнього про застосування позовної давності не вимагається.
Суддя не повинен з власної ініціативи зазначати про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду.
Статтею 137 Статуту залізниць України передбачено, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.
Зазначений шестимісячний термін обчислюється:
а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;
б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.
Відповідач, заявляючи у даній справі про застосування позовної давності, відраховує цей строк від дати складання актів загальної форми ГУ-23, які на його думку і є тою подією, яка стала підставою для його подання.
Колегія погоджується з таким доводом, оскільки згідно п.3 розділу ІІ Правил користування вагонами і контейнерами, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів ф.ГУ-45, актів про затримку вагонів ф.ГУ-23а, актів загальної ф. ГУ-23, тому є неправильним висновок суду першої інстанції про те що строк позовної давності слід враховувати з дати складання накопичувальних карток .
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права, або про особу яка його порушила.
Слід зауважити, що скасовуючи попередні судові рішення у даній справі, Вищий господарський суд у постанові від 26.04.2017 року зазначив, що подією, яка стала підставою для подання позову є саме затримка вагонів на станції призначення з вини вантажоодержувача, що засвідчено актами загальної форми № 25 від 25.02.16; № 265 від 26.02.16; № 271 від 28.02.16, №24 від 28.02.16, № 28 від 29.02.16, №№ 113, 114, 115, 116, 117 від 29.02.16, № 21 від 01.03.16, в яких зазначено початок та кінець затримки вагонів із зазначенням номерів їх вагонів і на підставі цих актів загальної форми було нараховану відповідачу збір за зберігання вантажу у розмірі 207290,04 грн, який пред'явлений до стягнення у даній справі; перебіг спеціальної позовної давності по заявленим позовним вимогам слід обраховувати саме від дати складання актів загальної форми ГУ-23, а не від накопичувальних карток, як зазначив місцевий господарський суд.
У підпункті 2.2 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.
Також Вищий господарський суд звернув увагу на необхідність встановити правильність та обґрунтованість проведеного позивачем розрахунку.
Відповідно до ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Вирішуючи повторно спір, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вірно визначив, що строк позовної давності слід рахувати з дати складання актів загальної форми ГУ-23, а не від дати складання накопичувальних карток.
Подією, що стала підставою для подання позову, є неприйняття вагонів вантажовласником, про що складені акти загальної форми ГУ-23 № 25 від 25.02.2016 року, № 265 від 26.02.2016 року, № 24 від 28.02.2016 року, № 28 від 29.02.2016 року, №№ 113, 114, 115, 116, 117 від 29.02.2016 року, № 21 від 01.03.2016 року. Саме з часу складання цих актів починається перебіг строку позовної давності.
Позовна заява надіслана позивачем до суду 31.08.2016 року, про що свідчить відмітка Укрпошти на поштовому конверті (том 2 а.с.10).
Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що шестимісячний термін для пред'явлення позовних вимог не пропущено позивачем лише за актом загальної форми ГУ-23 № 21 від 01.03.2016 року, за яким нараховано плату за зберігання вантажу на суму 22 323,12 грн. ( том 2 а.с. 217).
Колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою доводів позивача щодо поважності причин пропуску ним строку позовної давності. Оскільки вони аналогічні доводам апеляційної скарги, то підстав вважати їх обґрунтованими колегія суддів не вбачає.
Щодо правильності проведеного позивачем розрахунку за вказаним актом загальної форми ГУ-23, то заперечення відповідача щодо нарахованої суми відсутні.
Таким чином, при розгляді апеляційної скарги висновки оскаржуваного рішення позивачем не спростовано, апеляційна скарга не доведена і задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2017 року у справі №904/7714/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя: Т.А.Верхогляд
Суддя: І.М. Кощеєв
Суддя: А.Є. Чередко
Повний текст постанови складено 29.12.2017 року.