27 грудня 2017 року м. Чернівці
Справа №725/4861/17
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Владичана А.І.
суддів: Міцнея В.Ф., Лисака І.Н.
секретар Андрушків С.П.
позивач Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»,
відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
апеляційна скарга ОСОБА_2 на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 жовтня 2017 року, головуючий у 1-й інстанції Галичанський О.І.,
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 1 листопада 2005 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» в особі Чернівецького РУ ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №ZZZ437500, відповідно до якого відповідачу було надано кредит у розмірі 27800 доларів США з метою придбання квартири АДРЕСА_1, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 31.10.2025 року.
Повернення кредиту повинно було відбуватись шляхом сплати позичальником мінімально необхідного щомісячного платежу в сумі 382 доларів США.
З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним поговором між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4
провадження 22ц/794/1384/17 категорія 27
було укладено договори поруки від 1 листопада 2005 року.
Позичальник належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим у нього станом на 18.07.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 35682,34 доларів США, з яких: 21927,37 доларів США - заборгованість за кредитом, 3238,14 доларів США - проценти за користування кредитом, 1228,05 доларів США - комісія, 9288,78 доларів США - пеня за прострочення сплати кредиту.
18.07.2015 року банком на адресу відповідачів було направлено досудові вимоги про порушення основного зобов'язання щодо сплати мінімально необхідного платежу, які ними залишились поза увагою.
Згідно з уточненими позовним вимогами просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь кредитну заборгованість на загальну суму 35682,34 доларів США, що у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 18.07.2015 року становить 772531,04 грн.
Повторним заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 жовтня 2017 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №ZZZ437500 від 01.11.2005 року, яка станом на 18.07.2015 року становить 35682,34 доларів США, що еквівалентно 772531,04 грн.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №ZZZ437500 від 01.11.2005 року, яка станом на 18.07.2015 року становить 35682,34 доларів США, що еквівалентно 772531,04 грн.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що воно ухвалено без урахування всіх обставин, що мають значення для справи, судом порушені норми матеріального і процесуального права.
Так, судом першої інстанції не взято до уваги, що заборгованість по тілу кредиту, й, відповідно, подальше нарахування відсотків і комісій не відповідає дійсності, оскільки станом на 4.04.2014 року - дату останнього платежу відповідача фактична сума заборгованості по тілу кредиту становила 18543,66 дол. США.
Також судом безпідставно не враховано висновок судово-бухгалтерської експертизи, відповідно до якого наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості за кредитним договором не відповідає його умовам.
Крім того, вказує, що судом у порушення вимог чинного законодавства стягнуто пеню в іноземній валюті.
Рішення суду не містить обґрунтування з посиланням на пункти договору та норми законодавства, які передбачають стягнення з боржника комісії або будь-яких інших додаткових платежів понад тіло кредиту та нараховані на нього відсотки. Передбачена ж пунктом 1.3.2 кредитного договору плата за управління кредитом, названа позивачем комісією банку, фактично є діями, які банк здійснює на власну користь, облік заборгованості споживача, тощо. Компенсація сукупних послуг банку за рахунок позичальника є незаконним. Отже, вимога банку про стягнення заборгованості по комісії в сумі 1228,05 доларів США та нарахованих на вказану суму штрафних санкцій суперечить законодавству.
В апеляційній скарзі просить змінити заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 жовтня 2017 року, стягнувши солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» та окремо з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 23868,59 доларів США а 186634,61 грн, з яких: 20568,66 доларів США - заборгованість за кредитом; 3299,93 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 186634 грн 61 коп. - пеня.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а заочне рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.
Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з вини боржника ОСОБА_2 виникла кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителів.
Колегія суддів вважає правильними зазначені висновки суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що 1 листопада 2005 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» в особі Чернівецького РУ ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №ZZZ437500, відповідно до якого відповідачу було надано кредит у розмірі 27800 доларів США з метою придбання квартири АДРЕСА_1, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 31.10.2025 року ( Т.1, а/с 16-20).
З метою забезпечення належного виконання боржником вищевказаного зобов'язання між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки від 1 листопада 2005 року, відповідно до умов якого остання поручилась перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №ZZZ437500 (Т.1, а/с 26-27).
За змістом п. 1.2 вказаного договору поруки, позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає повне і безумовне право кредитора вимагати виконання зобов'язань як від позичальника так і від поручителя разом, так і від кожного окремо.
На аналогічних умовах 1 листопада 2005 року було укладено договір поруки між банком та ОСОБА_3 (Т.1, а/с 28-29).
Оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, за розрахунком ПАТ КБ «Надра» станом на 18.07.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 35682,34 доларів США, з яких: 21927,37 доларів США - заборгованість за кредитом, 3238,14 доларів США - проценти за користування кредитом, 1228,05 доларів США - комісія, 9288,78 доларів США - пеня за прострочення сплати кредиту.
18 липня 2015 року банком на адресу відповідачів було направлено досудові вимоги про порушення основного зобов'язання щодо сплати мінімально необхідного платежу, які ними залишились поза увагою.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).
Згідно зі ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування у грошовій формі того, що не було виконане боржником.
Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, передбачені ст. 554 ЦК України.
Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Оскільки боржник належним чином не виконував умови кредитного договору, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником як солідарні боржники. то суд першої інстанції відповідно до вищевказаних вимог закону обґрунтовано дійшов до висновку про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором за кожним договором поруки окремо.
Разом з тим, всупереч вимогам ст.ст. 192, 533 ЦК України та умовам кредитного договору пеня стягнута у доларах США, а еквівалент у гривні визначений загальний на час пред'явлення позову до суду, без врахування щоденного курсу валют на час нарахування.
Відповідності до вимог п. 3.3 кредитного договору, позичальник зобов'язувався повертати кредит банку шляхом перерахування на відповідний розрахунковий рахунок щомісячної суми мінімально необхідного платежу в розмірі 382 долари США, яку слід вносити до 2 числа поточного місяця.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (пені, штрафу).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до п. 5.2 кредитного договору, у разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу по погашенню кредиту, визначеного у п. 3.3.3 цього договору, а також у випадку прострочення строку дострокового виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п. 4.2.3 цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
За змістом ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Положення ч. 2 ст. 192 ЦК України та ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення неустойки.
Отже, пеня, штраф може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вони повинні обчислюватись на момент прострочення зобов'язання, а не визначенням гривневого еквіваленту на час ухвалення рішення.
Як вбачається з висновку судово-бухгалтерської експертизи №21 від 27.05.2016 року, який безпідставно не взято судом до уваги, розмір пені станом на 18.06.2015 року становить 186634 грн 61 коп.
З урахуванням викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення пені допустив порушення норм матеріального права, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідачів пені у гривневому еквіваленті.
Крім того, суд першої інстанції не перевірив, з яких підстав та як нараховується комісія за кредитним договором від 1 листопада 2005 року.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також Законом України «Про захист прав споживачів».
Положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Згідно з пунктом 1.3.2 кредитного договору плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,30% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (без урахування розміру процентів, які позичальник повинен сплатити банку), зазначеним у п. 1.1 цього договору. Плата сплачується у повному обсязі за кожен календарний місяць, протягом якого позичальник користувався кредитом.
Таким чином, задовольняючи позов в частині стягнення комісії за обслуговування кредиту, суд першої інстанції не звернув уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за комісією суперечить вимогам законодавства та задоволенню не підлягає, а тому рішення суду про стягнення комісії також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позову у вказаній частині.
Також судом першої інстанції в порушення вимог закону у резолютивній частині рішення, посилаючись на загальний розмір заборгованості, не зазначено усіх її складових, що також є підставою для скасування рішення.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір. Згідно ч. 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 3 ст. 212 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції за клопотанням відповідача було призначено судово-бухгалтерську експертизу. Відповідно до висновку судового експерта №21 від 27.05.2016 року проведеним дослідженням наданих документів встановлено, що наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості ОСОБА_2 не відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору та надано розрахунок заборгованості за даним кредитом.
Судом першої інстанції не наведено мотиви відмови у прийнятті зазначеного доказу, наданого відповідачем на спростування позовних вимог банку.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості по кредиту підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.
Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, із ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 слід стягнути судові витрати за подання позовної заяви в дохід держави в розмірі по 3310 грн 68 коп. з кожного.
Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 жовтня 2017 року скасувати.
Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №ZZZ437500 від 1 листопада 2005 року в розмірі 23868,59 доларів США, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20568,66 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 3299,93 доларів США та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 186634 гривень 61 копійка.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №ZZZ437500 від 1 листопада 2005 року в розмірі 23868,59 доларів США, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20568,66 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 3299,93 доларів США та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 186634 гривень 61 копійка.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в дохід держави судові витрати за подання позовної заяви в розмірі по 3310 гривень 68 копійок з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 3 січня 2018 року.
Головуючий
Судді: