Справа № 352/1413/15-ц
Провадження № 2/352/19/17
27 грудня 2017 року м. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області
у складі: головуючої - судді Хоминець М.М.
з участю секретарів Пилипів М.В., Кукули О.С.
представника позивача - адвоката Кочута М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_3 про визнання незаконними рішень сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання права на завершення приватизації земельних ділянок, -
Позивач ОСОБА_2 у липні 2015 р. звернувся в суд з позовом до відповідачів про визнання права на приватизацію земельних ділянок та визнання незаконним рішення сільської ради.
Після збільшення позовних вимог (18.11.2015 р., 02.02.2016 р., 16.05.2016 р.) та їх уточнення 09.08.2016 р. просив:
- визнати незаконними наступні рішення Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, а саме: 1) від 09.09.1999 р. про вилучення з користування ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,15 га в урочищі «Колокіл» та виділення вказаної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3; 2) від 16.09.2007 р. про передачу безоплатно у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1778 га для ведення особистого селянського господарства; 3) від 29.05.2014 р. про передачу ОСОБА_3 у користування земельної ділянки площею 0,08 га для ведення ОСГ по АДРЕСА_1, якою раніше користувався ОСОБА_4; 4) від 29.05.2014 р. про надання позивачеві у користування земельної ділянки площею 0,16 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, якою раніше користувався ОСОБА_4, із земель комунальної власності; 5) від 11.06.2015 р. про відмову у наданні позивачеві дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку у порядку спадкування;
- визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1, отриманий ОСОБА_3 09.10.2008 р. на земельну ділянку площею 0,1778 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1;
- поновити пропущений з поважних причин строк позовної давності по вимогах про визнання незаконними перших двох рішень від 09.09.1999 р. та від 16.09.2007 р. та по вимозі про визнання недійсним державного акту;
- визнати за позивачем право на завершення приватизації наступних земельних ділянок, а саме: 1) площею 0,1778 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Колокіл» в с. Узин Тисменицького району Івано-Франківської області; 2) площею 0,08 га для ведення ОСГ по АДРЕСА_1; 3) площею 0,16 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті брата ОСОБА_4, та визнати за позивачем право зареєструвати ці земельні ділянки на праві власності.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що його рідному братові ОСОБА_4 належало на праві власності 2/5 частини будинковолодіння АДРЕСА_1, а йому належало 3/5 вказаного будинковолодіння у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 Після смерті ОСОБА_4, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач 25.02.2014 р. успадкував належні братові 2/5 частини будинковолодіння. При житті ОСОБА_4 був інвалідом другої групи у зв'язку із психічним захворюванням, згідно рішення Тисменицького районного суду від 21.03.1989 р. був визнаний недієздатним, опікуном хворого брата з 1989 р. до 1994 р. був позивач. Відповідач ОСОБА_3 за рішенням сесії Узинської сільської ради від 21.07.1994 р. був призначений опікуном брата ОСОБА_4, з цього часу і до смерті брата був його опікуном. Рішенням сесії Узинської сільської ради від 04.11.1997 р. ОСОБА_4 було передано у приватну власність 0,25 га земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та 0,41 га для ведення особистого підсобного господарства. Відповідач ОСОБА_3, скориставшись тим, що він здійснює опікунські обов'язки щодо брата ОСОБА_4, у 1999 р. звернувся в Узинську сільську раду із заявою про виділення йому земельної ділянки площею 0,15 га із земельної ділянки, що була передана у приватну власність ОСОБА_4 Оскаржуваним рішенням Узинської сільської ради від 09.09.1999 р. у ОСОБА_4 вилучено земельну ділянку площею 0,15 га в урочищі «Колокіл» та виділено цю земельну ділянку відповідачу. Оскаржуване рішення є незаконним, оскільки суперечить вимогам КЗпШС, який на той час встановлював правила опіки та піклування; згідно ст.145 КЗпШС опікун не вправі був без дозволу органів опіки та піклування відмовитись від належних підопічному майнових прав. У подальшому вказана земельна ділянка площею 0,15 га в урочищі «Колокіл» з уточненою площею 0,1778 га для ведення ОСГ була передана у власність відповідача на підставі другого оскаржуваного рішення сільської ради від 16.09.2007 р., яким сільська рада фактично примусово припинила право власності ОСОБА_4 на його земельну ділянку, без його згоди та згоди органу опіки та піклування, у порушення вимог ст.ст. 140, 149 ЗК України. Відповідач 09.10.2008 р. отримав оспорюваний державний акт, який також підлягає визнанню недійсним. Оскільки лише позивач спадкував після смерті ОСОБА_4, він має право на завершення приватизації земельних ділянок, які рішенням Узинської сільської ради від 04.11.1997 р. на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» передані у приватну власність ОСОБА_4 Тому незаконними є оскаржувані рішення від 29.05.2014 р. про передачу ОСОБА_3 у користування земельної ділянки площею 0,08 га для ведення ОСГ по АДРЕСА_1, якою раніше користувався ОСОБА_4, та від 11.06.2015 р. про відмову у наданні позивачеві дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку у порядку спадкування. Вважає, що сільська рада також незаконно надала йому в користування, а не у власність присадибну земельну ділянку площею 0,16 га, якою користувався померлий ОСОБА_4 і яка була передана останньому у власність рішенням від 04.11.1997 р., оскільки позивач, успадкувавши після смерті брата 2/5 частини будинковолодіння, має право на завершення приватизації вказаної земельної ділянки у порядку спадкування. При цьому просив поновити строк позовної давності по вимогах про визнання незаконними перших двох рішень від 09.09.1999 р. і від 16.09.2007 р. та по вимозі про визнання недійсним державного акту від 09.10.2008 р., який ним пропущено з поважних причин, оскільки про існування вказаних рішень та державного акту він дізнався, коли почав оформляти спадщину після смерті брата ОСОБА_4.
Позивач та його представник у судовому засіданні збільшені і уточнені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача - Узинської сільської ради у судовому засіданні позов не визнала і пояснила, що позивач пропустив строк загальної позовної давності по вимогах про оскарження перших двох рішень від 09.09.1999 р. і від 16.09.2007 р. та по вимозі про визнання недійсним державного акту, отриманого ОСОБА_3, тому вказані вимоги не підлягають до задоволення. Щодо решти оскаржуваних рішень сільська рада вважає, що померлий ОСОБА_4 не використав своє право на приватизацію земельних ділянок, після його смерті земельні ділянки перейшли у комунальну власність сільської ради, яка правомірно розпорядилась земельною ділянкою площею 0,08 га для ведення ОСГ по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, який з 1994 р. до смерті брата ОСОБА_4 був його опікуном, доглядав за ним, лікував, за три роки до смерті забрав ОСОБА_4 до себе додому, де доглядав за хворим до останніх днів його життя, у той час, як позивач не дбав про хворого брата, ніколи йому навіть хліба не привіз. Завдяки відповідачу хворий ОСОБА_4 був доглянутий, відповідач похоронив брата, встановив пам'ятник на його могилі. Крім того, позивач вже використав право на безоплатну приватизацію присадибної земельної ділянки, йому рішенням сільської ради від 30.04.2009 р. передано у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 площею 0,2470 га, на яку він отримав державний акт від 30.12.2009 р. Просила у позові відмовити.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник у судовому засіданні позов не визнали і пояснили, що позивач пропустив строк позовної давності по вимогах про оскарження перших двох рішень від 09.09.1999 р. і від 16.09.2007 р. та по вимозі про визнання недійсним отриманого ним державного акту, тому вказані вимоги не підлягають до задоволення. Усі заявлені позивачем вимоги вважають надуманими і безпідставними, оскільки хворим братом ОСОБА_4, який був визнаний недієздатним згідно рішення суду від 21.03.1989 р., опікувався відповідач. Спочатку опікуном недієздатного брата ОСОБА_4 був призначений позивач, однак у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків опікуна він був звільнений від цих обов'язків; починаючи з 1994 р., відповідач був опікуном хворого брата, постійно доглядав його, опікувався його здоров'ям та майном. За три роки до смерті ОСОБА_4 він забрав брата до себе додому, де доглядав за ним до останніх днів його життя, забезпечував йому належне лікування. Позивач не відвідував ОСОБА_4 в лікарні, не дбав про нього. Просили у позові відмовити.
Вислухавши сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, який був рідним братом сторін, а саме позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3
Згідно рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 21.03.1989 р. ОСОБА_4 визнаний недієздатним (а.с.166), рішенням виконкому Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області опікуном недієздатного призначений позивач, який виконував обов'язки опікуна до 1994 р. Починаючи з 1994 р., до смерті ОСОБА_4 обов'язки опікуна недієздатного виконував відповідач. Наявне ще одне рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12.11.2012 р. про визнання ОСОБА_4 недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення опікуном відповідача ОСОБА_3 (а.с.42, зв.ст.).
На час смерті ОСОБА_4 був власником 2/5 частин будинковолодіння АДРЕСА_1. Рішенням Узинської сільської ради від 04.11.1997 р. на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» ОСОБА_4, який після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_5 один залишився проживати у будинковолодінні, передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та земельну ділянку площею 0,41 га для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується архівним витягом від 07.05.2014 р., оригінал якого оглянуто в судовому засіданні, а копія підшита на а.с.5. За життя ОСОБА_4 не виготовлено державного акту на право власності на передані йому земельні ділянки та не здійснено державної реєстрації його права власності на земельні ділянки.
Вказані обставини стороною відповідача не заперечувались.
До 2004 р. опіка та піклування регламентувались КпШС України, ст.145 якого передбачала перелік угод, для укладення яких потрібен був дозвіл органів опіки і піклування. Згідно вказаної норми опікун не вправі був без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, були договори, що потребували нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна, поділ або обмін жилої площі, видача письмових зобов'язань тощо.
З урахуванням викладеного, виходячи з поняття майнового права, визначеного ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», згідно якого майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), суд вважає незаконним оспорюване позивачем рішення Узинської сільської ради від 09.09.1999 р. про вилучення з користування ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,15 га в урочищі «Колокіл» та виділення вказаної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 (а.с.10).
Так само незаконним є подальше розпорядження вказаною земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства, площа якої була уточнена і склала 0,1778 га, тому підлягає до задоволення вимога щодо визнання незаконним рішення Узинської сільської ради від 16.09.2007 р. про передачу безоплатно у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки площею 0,1778 га для ведення ОСГ (а.с.45).
З огляду на незаконність рішення, яке стало правовою підставою для видачі відповідачу оспорюваного державного акту серії НОМЕР_1 від 09.10.2008 р. (а.с.31), вказаний державний акт слід визнати недійсним.
Згідно вимог ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до вимог ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки встановлено, що про вказані два рішення сільської ради та отриманий відповідачем державний акт позивачу стало відомо, коли він почав оформляти спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 брата, суд вважає, що позивач заявив вимоги про визнання незаконними вказаних рішень сільської ради та недійсним державного акту у межах загальної позовної давності, перебіг якої почався після смерті ОСОБА_4
Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: 1) ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; 2) виготовлення технічної документації на земельну ділянку; 3) визначення меж земельної ділянки в натурі; 4) погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; 5) одержання у встановленому порядку державного акту на землю; 6) реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано, право власності на конкретну земельну ділянку не виникає та відповідно до ст.1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п.1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України.
На підставі абз.2 п.1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26.12.1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» (втратив чинність на підставі ЗУ від 14.09.2006 р. № 139-V), є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (п.1 розділу X доповнено абз.2 згідно із ЗУ від 16.09.2008 р. № 509-VI). На даний час такі рішення є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Таким чином, спадкоємці померлого ОСОБА_4 мають право на завершення приватизації земельних ділянок, переданих йому рішенням сільської ради відповідно до Декрету КМУ від 26.12.1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок».
З урахуванням викладеного суд вважає необґрунтованим твердження представника відповідача - Узинської сільської ради про те, що померлий ОСОБА_4 не використав своє право на приватизацію земельних ділянок, що після його смерті земельні ділянки перейшли у комунальну власність сільської ради, яка правомірно розпорядилась земельною ділянкою площею 0,08 га для ведення ОСГ по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, та приходить до висновку про незаконність третього оскаржуваного позивачем рішення сільської ради від 29.05.2014 р. (а.с.44) про надання ОСОБА_3 у користування земельної ділянки площею 0,08 га для ведення ОСГ по АДРЕСА_1, якою раніше користувався ОСОБА_4, та про незаконність рішення сільської ради від 11.06.2015 р. (а.с.17) у частині відмови у наданні позивачеві дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на вказану земельну ділянку у порядку спадкування.
Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємці першої черги (у померлого було двоє дітей) спадщину не прийняли. Позивач ОСОБА_2 як спадкоємець за законом другої черги прийняв спадщину після смерті брата у порядку ст.1269 ЦК України шляхом звернення з відповідною заявою до Тисменицької районної державної нотаріальної контори. Позивач згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.02.2014 р. успадкував 2/5 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 (а.с. 6, 122).
У судовому засіданні встановлено, що інший спадкоємець за законом другої черги - відповідач ОСОБА_3 також прийняв спадщину після смерті брата ОСОБА_4 відповідно до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Представник Узинської сільської ради Шалаута О.О. та допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 підтвердили, що за три роки до смерті ОСОБА_4 відповідач забрав його до себе додому, де доглядав за ним до останніх днів його життя.
З огляду на викладене, враховуючи наступні встановлені судом обставини, а саме: 1) відповідач протягом тривалого часу до смерті брата ОСОБА_4 був його опікуном, доглядав за ним, лікував, за три роки до смерті забрав ОСОБА_4 до себе додому, де доглядав за хворим до останніх днів його життя, у той час, як позивач не дбав про хворого брата; відповідач похоронив брата, встановив пам'ятник на його могилі; 2) позивач, являючись власником 3/5 частин будинковолодіння АДРЕСА_1, приватизував всю присадибну земельну ділянку площею 0,2470 га по АДРЕСА_1, отримавши державний акт на право власності на вказану земельну ділянку 30.12.2009 р. (а.с.123) без згоди опікуна ОСОБА_3, без дозволу органу опіки та піклування, з порушенням майнових прав недієздатного ОСОБА_4, який був власником 2/5 частин будинковолодіння та відповідної частини присадибної земельної ділянки, - суд вважає несправедливим надати позивачеві право на завершення приватизації, а саме на реєстрацію права власності на всі земельні ділянки у порядку спадкування після померлого ОСОБА_4
При цьому суд критично оцінює посилання позивача на неналежне виконання відповідачем обов'язків опікуна, оскільки письмові докази, на які посилалась сторона позивача, датовані 1998-2003 р.р. (а.с.32-35). Сторона не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем опікунських обов'язків над недієздатним ОСОБА_4 протягом останніх десяти років його життя.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про задоволення заявленої позивачем вимоги про визнання за ним права на завершення приватизації земельних ділянок у частині, що стосується земельної ділянки площею 0,08 га для ведення ОСГ по АДРЕСА_1.
Відносно земельної ділянки площею 0,16 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1, щодо якої позивач заявив вимоги про визнання незаконним рішення сільської ради від 29.05.2014 р. (а.с.84) про надання йому вказаної земельної ділянки у користування, а не у власність, та про визнання за ним права на завершення приватизації вказаної земельної ділянки у порядку спадкування після смерті брата, суд зазначає наступне.
Рішенням Узинської сільської ради від 04.11.1997 р. ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування жилого будинку площею 0,25 га по АДРЕСА_1. Вказана присадибна земельна ділянка з уточненою площею 0,2470 га знаходиться у власності позивача відповідно до державного акту від 30.12.2009 р., про що зазначено вище. Жодна інша присадибна земельна ділянка у власність ОСОБА_4 не передавалась; на час смерті за ОСОБА_4 рахувалась земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель площею 0,05 га, що підтверджується засвідченою випискою з погосподарської книги Узинської сільської ради (а.с.160-161). Тому вказані дві позовні вимоги до задоволення не підлягають.
На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 116, 152 ЗК України, абз.2 п.1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, ст.ст. 1262, 1268 ЦК України, ст.145 КпШС України, керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати незаконними рішення Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області:
- від 09.09.1999 р. про вилучення з користування ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,15 га в урочищі «Колокіл» та виділення вказаної земельної ділянки ОСОБА_3;
- від 16.09.2007 р. про передачу безоплатно у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1778 га для ведення особистого селянського господарства;
- від 29.05.2014 р. про надання ОСОБА_3 у користування земельної ділянки площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1, якою раніше користувався ОСОБА_4;
- від 11.06.2015 р. у частині відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку площею 0,10 га (уточненою площею 0,08 га) для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1.
Визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1, отриманий ОСОБА_3 09.10.2008 р. на земельну ділянку площею 0,1778 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_2.
Визнати за ОСОБА_2 право на завершення приватизації, а саме на реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_4.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Івано-Франківської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуюча М.М.Хоминець
Повне судове рішення складено 03.01.2018 р.