Провадження № 22-ц/774/4385/17 Справа № 201/15116/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Демидова С. О. Доповідач - Красвітна Т.П.
Категорія 21
19 грудня 2017 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,
при секретарі Шило С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради, про визнання недійсним договору дарування, -
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що йому разом із батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також сестрою ОСОБА_4 та плимінником ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 жовтня 1996 рок на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1. Після смерті батьків позивачу стало відомо про те, що за життя батьків приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. 26 липня 2013 року був посвідчений договір дарування, за яким батьки та племінник позивача в цілому подарували ОСОБА_4 зазначену квартиру. ОСОБА_2, як співвласник квартири, не давав згоди на відчуження належної йому на праві спільної сумісної власності частини квартири. Тому позивач просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідченого 26.07.2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Батовою Л.Г.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення змінитив частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що на підставі розпорядження (наказу) №1/2095-96 від 14.10.1996 року, виконкомом міської Ради народних депутатів м. Дніпропетровська 14 жовтня 1996 року було видане свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого ОСОБА_6, ОСОБА_7, відповідачці ОСОБА_4, ОСОБА_8 та позивачу ОСОБА_2 на праві спільної власності належала квартира АДРЕСА_1 (а. с. 49).
26 липня 2013 року між дарувальниками ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та обдарованою ОСОБА_4 укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за №3180, за умовами якого ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 безоплатно передали у приватну спільну сумісну власність всі належні їм частки у праві приватної сумісної власності у квартирі АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 прийняла їх у дар (а. с. 129-130), про що на зворотній стороні свідоцтва Батовою Л.Г. зроблені відповідні відмітки (а. с. 49 зворот).
Відповідно до копій свідоцтв про смерть, 20 червня 2014 року помер ОСОБА_6, 28 травня 2016 року померла ОСОБА_7 (а. с. 7, 8).
В матеріалах інвентаризаційної справи на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, містяться довідки КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради №2929 від 24 березня 2015 року та №14443 від 18 жовтня 2016 року, відповідно до яких частки співвласників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 становлять по 1/5 частині (а. с. 100, 107).
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами 1, 2 ст. 215 діючого ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, де закріплено, що зміст правочину не має суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналізуючи наведені норми права вбачається, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, суд розглядає справи тільки за звернення особи та тільки відносно тієї особи, яку визначив у своєму позові позивач. Позивач же може звернутися за захистом свого права тільки до особи, яка його порушила.
Суд першої інстанції має право, за клопотанням позивача, залучити до участі у справі співвідповідача.
Якщо справа, у якій судом першої інстанції не вирішено питання про залучення належного відповідача (співвідповідача), без участі якого її вирішення є неможливим, перебуває на розгляді у суді апеляційної інстанції, апеляційний суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому обґрунтованість позовних вимог не перевіряється.
Зі змісту оспорюваного договору дарування від 06.07.2013 року вбачається що одним із дарувальників є повнолітній ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, який не є учасником у даній справі.
Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що до участі у справі належний співвідповідач ОСОБА_8, який є стороною оспорюваного договору дарування, залучений не був, однак даний позов безпосередньо стосується прав дарувальника ОСОБА_8, - колегія приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову саме з наведених підстав.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі коло учасників у справі не з'ясував, а тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову.
Колегія звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості звернення до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним до належних співвідповідачів.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням наведеного, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року - змінити в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий
Судді