23 листопада 2017 р. Справа № 804/6362/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЄфанової О.В.
при секретаріБузякові М.Р.
за участю:
представника позивача представник відповідача Проскурін Д.О. Шаповал В.В
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення
ОСОБА_5 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача №74960-13 від 20.06.2017р. про нарахування позивачу податку на майно, відмінного від земельної ділянки у розмірі 26139,48грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки ставка податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки не була офіційно оприлюднена, а отже відповідач не міг розрахувати грошове зобов'язання з цього податку.
Представник позивача у судових засіданнях підтримав пред'явлений позов та, посилаючись на викладені у ньому доводи, просив його повністю задовольнити.
Відповідач пред'явлений адміністративний позов не визнав, подав на нього письмові заперечення, в яких просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що контролюючий орган при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У судовому засіданні представник відповідача також заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на доводи, викладені у вказаних письмових запереченнях.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 540,3 кв.м., житловою площею 184,8 кв.м., який належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 20.11.2009р.
20 червня 2017 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення №74960-13 на суму 26139,48грн.
Позивач, вважаючи означене податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з позовом про його скасування.
Розглядаючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування вищевказаного податкового повідомлення-рішення, суд зважає на таке.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно пп. 266.2.1 п. 266.2 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з пп. 266.3.1 п. 266.3 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ПК України).
База оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік) (п. "б" пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України).
За правилами пп. 266.5.1 п. 266.5 ПК України (в редакції, чинній у 2016 році) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно приписів п. «ґ» пп. 266.7.1 п. 267 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).
Як слідує з матеріалів справи, позивач є власником вищевказаного об'єкта нерухомості.
Отже, відповідач дійшов вірного висновку про те, що зазначена житлова будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а позивач - платником такого податку відповідно до ст. 266 Податкового кодексу України.
Так, з розрахунків оскаржуваного рішення слідує, що відповідачем при визначені суми грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки за 2016 рік не було використано розмір ставки податку на об'єкт нежитлової нерухомості, встановленої Рішенням відповідної рішенням сільської, селищної або міської ради, а винесено спірне рішення на підставі п. «ґ» пп. 266.7.1 п. 267 ПК України.
Щодо підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України (набрав чинності з 01.01.2016р.), за яким у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю, то суд вважає, що воно не може бути застосовано до спірних відносин, оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015р. №909-VIII, яким внесені зазначені зміни до ПК України набрав чинності з 01.01.2016р..
За тих же підстав не підлягає застосування пункт 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» де установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Роблячи такий висновок суд у першу зазначає, що таке правове регулювання, за яким сплата податків передбачається з початку бюджетного року (з 2016 року) суперечить приписам підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України щодо порядку встановлення місцевих податків та обов'язку опублікування відповідного рішення до 15 липня відповідного року, водночас нівелюється гарантія бути обізнаним про встановлення місцевих податків на підставі рішення місцевої громади, яке офіційно оприлюднюється до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків.
Наведені положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", якими дозволяється застосування місцевих податків без рішення місцевої громади з початку бюджетного року без його оприлюднення до 15 липня попереднього року, суперечать одному з елементів верховенства права - принципу правової визначеності який, зокрема, передбачає "якість закону". Європейський суд з прав людини у своїй практиці напрацював певні критерії до "якості закону", за якими закон повинен бути чіткий та передбачуваний, тобто особа повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки.
Обов'язок сплатити місцевий податок на позивача покладено з початку 2016 бюджетного року, в той час як до внесення зазначених змін Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", встановлення місцевого податку та обов'язок його сплати пов'язувався з офіційним опублікуванням відповідного рішення сільської, селищної або міської ради.
За такого правового регулювання особа не могла передбачити наслідки своєї "поведінки" (володіння нерухомим майном, що підлягає оподаткування), водночас визначення додатково податкового зобов'язання на підставі підпункту "ґ" підпункту 266.7.1 пункту 266.7статті 266 ПК України в розмірі 25000,00 грн. призвело до збільшення податку більш ніж удвічі.
У даному випадку, покладення на позивача зобов'язань зі сплати місцевого податку, на думку суду, становить втручання в його майнові права, передбачені статтею 1 Додаткового протоколу до "Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод", якою гарантовано право мирного володіння майном, втручання у яке повинно відбуватись відповідно до закону. Вказаною статтею Конвенції держава наділяється широкими повноваженнями щодо введення в дію таких законів, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів, проте введення таких законів повинно відповідати принципу верховенства права (наприклад, справа «Щокін проти України», №23759/03 та №37943/06, від 14.10.2010, пункти 50-58). Оскільки втручання було здійснено на підставі правих актів, щодо яких суд дійшов висновку, що вони не відповідають критерію "якості закону" є непередбачувані, таке втручання слід визнати необґрунтованим.
Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та норми законодавчих актів, що регулюють спірні правовідносини, та оцінивши докази надані сторонами у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що на підставі ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1280,00грн., понесені позивачем, підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цієї суми коштів з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №74960-13 від 20.06.2017 року, що винесене Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.
Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 1280,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 28 листопада 2017 року
Суддя О.В. Єфанова