Справа № 675/2339/17
Провадження № 1-в/675/539/2017
"29" грудня 2017 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , з участю: секретаря - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , представника ЗВК № 58 - ОСОБА_4 , засудженого - ОСОБА_5 , захисника - ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізяслав у режимі відеоконференції клопотання засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання,
ОСОБА_5 звернувся до суду з клопотанням про зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» № 838-VIII від 26 листопада 2015 року за період з 24 жовтня 2008 року по 20 квітня 2017 року.
У судовому засіданні ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 клопотання підтримали та просили його задовольнити.
Прокурор та представник установи при вирішенні клопотання покладаються на думку суду.
Заслухавши пояснення засудженого, його захисника, перевіривши матеріали провадження, з'ясувавши думку прокурора та представника установи, суд приходить до висновку, що подане клопотання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року, який вступив в дію 24 грудня 2015 року, в ч. 5 ст. 72 КК України щодо зарахування строку попереднього ув'язнення були внесені зміни.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України з урахуванням положень зазначеного закону зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
У строк попереднього ув'язнення включається: затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження; перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи; перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.
У тексті закону відсутнє посилання як на покарання у виді «довічного позбавлення волі», так і на покарання у виді «позбавлення волі на певний строк», законодавець обмежився загальною фразою «позбавлення волі».
Аналогічно законодавець не вказав на неможливість застосування цього закону до певної категорії засуджених осіб у залежності від призначеного покарання.
Таким чином, суд приходить до висновку, що суб'єктом, до якого можливо застосування вказаного закону, є будь-яка особа, яка перебувала під вартою на слідстві та до вступу вироку у законну силу.
Відповідно до ст.ст. 50, 51 КК України покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчинені злочину, які обидва мають початок строку відбуття покарання, яке встановлює суд у вироку.
Було б неправильним вважати, що довічне позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк не є тотожними поняттями, тобто це покарання у виді позбавлення волі, які різняться наявністю чи відсутністю кінцевого терміну відбуття покарання та режимом відбуття покарання, яке регламентується КВК України.
Підтвердження цієї позиції законодавця міститься у наступному.
Зміст ст. 64 КК України є логічним продовженням змісту ст. 63 КК України. Так в ст. 64 КК України відсутнє посилання, що покарання у виді довічного позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до виправної колонії максимального рівня, в той час, як ст. 63 КК України містить посилання на те, що вказане покарання полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі регулюється главою 22 КВК України, яка передбачає виникнення у такої категорії засуджених певних прав, після відбуття останніми певного строку покарання, яким є покарання саме у виді довічного позбавлення волі.
Таким чином, суд вважає, що законодавцем не заборонено застосування до осіб, яким призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, ч. 5 ст. 72 КК України, так як таке зарахування не встановлює строковість призначеного покарання, не скорочує та не змінює термін відбуття покарання, але може впливати на строк, з якого особа має можливість на реалізацію певних прав, передбачених Главою 22 Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема, права при сумлінній поведінці і ставленні до праці додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати після відбуття п'яти років строку покарання та брати участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру після відбуття п'ятнадцяти років строку покарання (ч. 6 ст. 151 КВК України), права на переведення : 1) з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому законодавством, - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'яти років строку покарання; 2) з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'яти років строку покарання (ч. 2 ст. 151-1 КВК України).
Згідно з Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015, у випадку засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання. Застосування до ОСОБА_5 , засудженого до довічного позбавлення волі, положення Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року не може бути обмежено, оскільки передбачені ним правила зарахування у строк покарання строку попереднього ув'язнення мають істотне значення для обрахування засудженому строку фактичного відбування покарання та використання ним права на звернення з клопотанням про помилування.
Крім того, слід зазначити, що за відсутністю прямої заборони застосування ч. 5 ст. 72 КК України до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, практика відмови у такому зарахуванні може свідчити про дискримінацію, яка у будь-яких своїх проявах заборонена як національним законодавством, так і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 засуджений за вироком апеляційного суду Хмельницької області від 21 травня 2009 року за ст.ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12, 187 ч. 4, 70 ч.ч. 1, 2 до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього особисто йому належного майна.
Строк відбуття покарання рахується ОСОБА_5 з дня його затримання 24 жовтня 2008 року.
Вирок апеляційного суду Хмельницької області від 21 травня 2009 року відносно ОСОБА_5 набрав законної сили 08 вересня 2009 року.
Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 20 липня 2017 року зараховано в строк попереднього ув'язнення ОСОБА_5 затримання та тримання під вартою як запобіжний захід з 24 жовтня 2008 року по 08 вересня 2009 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Також судом встановлено, що постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2013 року етаповано ОСОБА_5 з ЗВК № 58 до Одеського слідчого ізолятора для судового розгляду кримінальної справи по обвинуваченню останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
Надалі, постановою того ж суду від 11 липня 2013 року змінено засудженому запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою.
Постановою того ж суду від 23 червня 2014 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 289 ч. 2 КК України, повернуто прокурору Татарбунарського району Одеської області для проведення додаткового розслідування, а міру запобіжного заходу останньому залишено попередню - тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Татарбунарського районного суду Одеської області від 29 вересня 2014 року знову застосовано до ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 28 листопада 2014 року, а ухвалою того ж слідчого судді від 27 листопада 2014 року продовжено строк тримання під вартою останнього до 27 грудня 2014 року.
Надалі, вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 15 грудня 2014 року ОСОБА_5 засуджено за ст.ст. 289 ч. 2, 70 ч.ч. 2, 4 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього особисто йому належного майна. Відповідно до вимог ст. 537 ч. 1 п. 12 КПК України тимчасово залишено засудженого в Одеському слідчому ізоляторі у зв'язку з розглядом справи в суді до набрання законної сили вироком суду.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08 квітня 2015 року вирок Татарбунарського районного суду Одеської області від 15 грудня 2014 року відносно ОСОБА_5 скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції, а запобіжний захід останньому залишено тримання під вартою.
Пізніше ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 27 серпня 2015 року обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, повернуто прокурору прокуратури Татарбунарського району Одеської області для усунення протягом розумного строку вказаних в ухвалі суду недоліків, а також відповідно до ст. 537 ч. 1 п. 12 КПК України тимчасово залишено засудженого в Одеському слідчому ізоляторі у зв'язку з розглядом вказаної справи в суді.
Остаточно ОСОБА_5 засуджений за вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 10 грудня 2015 року, зміненим ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2017 року за ст.ст. 289 ч. 1, 71 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього особисто йому належного майна.
Резолютивна частина ухвали апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2017 року містить посилання на те, що ОСОБА_5 на час її винесення утримувався під вартою.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, а також ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області від 20 липня 2017 року, слід задовольнити частково клопотання ОСОБА_5 та зарахувати йому в строк попереднього ув'язнення період з 22 квітня 2013 року по 20 квітня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Також слід зазначити, що Закон України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» від 18 травня 2017 року № 2046-VIII набрав чинності 21 червня 2017 року, тобто після періоду тримання засудженого в установі попереднього ув'язнення, який розглядається у даній справі, а тому зазначений Закон не підлягає застосуванню до даних правовідносин.
На підставі викладеного, ст. 72 ч. 5 КК України, керуючись ст.ст. 537, 539 КПК України, суд
Клопотання задовольнити частково.
Зарахувати в строк попереднього ув'язнення ОСОБА_5 тримання під вартою як запобіжний захід та перебування в установі попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій і участі у судовому розгляді кримінального провадження з 22 квітня 2013 року по 20 квітня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційного суду Хмельницької області через Ізяславський районний суд Хмельницької області протягом семи днів з дня її проголошення, а засудженим - протягом семи днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя: ОСОБА_1