Провадження №22-ц/772/3178/2017
Категорія: 55
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гаврищук А. В.
Доповідач :Матківська М. В.
27 грудня 2017 рокуСправа № 152/1527/13-цм. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів: Рибчинського В.П., Шемети Т.М.
При секретарі: Сніжко О.А.
За участю: позивача ОСОБА_2, його представника - адвоката Костриці В.С.; представника особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_4
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Всеукраїнської професійної спілки «Співдружність»
на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку і моральної шкоди.
Рішення ухвалив суддя Гаврищук А.В.
Рішення ухвалено о 13.58 год. у м. Шаргороді Вінницької області
Дата складення повного тексту рішення невідома
15 липня 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Концерн Хлібпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку і моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що з 25 липня 2003 року він працював у відповідача на посаді головного інженера ВП «Ярошенський КХП». На підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України звільнений з роботи 1 лютого 2013 року за скороченням штату. При звільненні з роботи відповідач не провів з ним своєчасного і повного розрахунку, у тому числі не виплатив йому заробітну плату в сумі 19 890,82 грн. При цьому посилається на пункти 6.22, 6.40 і додаток 4 до Галузевої угоди від 25 січня 2011 року, укладеної між Міністерством аграрної політики та продовольства України, галузевими об'єднаннями підприємств харчової і переробної промисловості та Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2011-2013 роки, зареєстрованої Міністерством праці та соціальної політики України 8 лютого 2011 року за № 10, мінімально гарантований посадовий оклад головного інженера (технічного керівника), посаду якого він займав, з 1 січня 2011 року мав становити 3 821,00 грн., в той же час починаючи з 2010 року по час звільнення - 1 лютого 2013 року, його посадовий оклад становив 2 500,00 грн. в місяць без індексації, яка мала б проводитися у період між підвищеннями посадових окладів. Тому, на його думку відповідач щомісяця не доплачував йому заробітну плату розміром 1 321,00 грн.
Крім цього, йому, як працівнику, який має 10 років трудового стажу на підприємстві, належить до виплати вихідна допомога в розмірі двомісячної середньої заробітної плати, проте, йому виплачена лише вихідна допомога в розмірі одномісячного заробітку, а тому заборгованість складає 3 793,51 грн.
Оскільки йому не виплачені всі належні суми до часу звернення з даним позовом до суду, відповідач має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що станом на 30 липня 2013 року становитиме 22 835,96 грн.
Також, зволікання відповідача у проведенні з ним при звільненні повного розрахунку по заробітній платі, поставили позивача і його сім'ю у скрутне матеріальне становище, спричинивши йому душевні переживання і моральні страждання, причинивши моральну шкоду, яку оцінив у 5 000 грн.
Тому, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 19 890,82 грн., вихідну допомогу в розмірі середньої заробітної плати в сумі 3 793,51 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку з 1 лютого 2013 року по день винесення судового рішення, що станом на 30 липня 2013 рок становить 22 835,96 грн. та моральну шкоду в сумі 5 000 грн., а всього 51 520,29 грн. і судові витрати, у тому числі витрати за надання правової допомоги.
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Концерн Хлібпром» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 19 890,82 гр.
Стягнуто з ПАТ «Концерн Хлібпром» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 1 000 грн.
Стягнуто з ПАТ «Концерн Хлібпром» на користь держави судовий збір у розмірі 299,40 грн.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 1 жовтня 2013 року задоволено апеляційну скаргу представника ПАТ «Концерн Хлібпром», рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Концерн Хлібпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, відмовлено повністю.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 1 жовтня 2013 року скасовано, а справа передана на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 5 вересня 2014 року апеляційна скарга ПАТ «Концерн Хлібпром» відхилена, а рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року касаційна скарга ПАТ «Концерн Хлібпром» відхилена, а рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року і ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 5 вересня 2014 року залишено без змін.
6 липня 2016 року особа, яка не брала участі у справі - Всеукраїнська професійна спілка «Співдружність», подала апеляційну скаргу на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 12 липня 2016 року відмовлено Всеукраїнській професійній спілці «Співдружність» у прийнятті апеляційної скарги на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року касаційна скарга Всеукраїнської професійної спілки «Співдружність» задоволена; ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 12 липня 2016 року скасована, справа передана до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 5 травня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Всеукраїнської професійної спілки «Співдружність» на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року, закрито.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2017 року касаційні скарги Всеукраїнської професійної спілки «Співдружність» і ПАТ «Концерн Хлібпром» задоволені частково; ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 5 травня 2017 року скасована, справа правлена до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі - Всеукраїнська професійна спілка «Співдружність», просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ПАТ «Концер Хлібпром» на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі у сумі 19 890,82 грн. та моральної шкоди у сумі 1 000 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.
Зазначила, що рішення суду ухвалене з порушенням та неправильним застосування норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
У судовому засіданні представник особи, яка не брала участі у справі підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.
Позивач і його представник апеляційну скаргу заперечили, просять її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився і не надав письмових заперечень на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Апеляційне провадження у справі було відкрито 1 грудня 2017 року за нормами частин 1, 5 статті 297 ЦПК України (в редакції, що діяла з 18.03.2004 року до 15.12.2017 року) і ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 4 грудня 2017 року справа призначена до розгляду за нормами статей 301-302 ЦПК України (в редакції, що діяла з 18.03.2004 року до 15.12.2017 року).
Відповідно до вимог статті 298 ЦПК України (в редакції, що діяла з 18.03.2004 року до 15.12.2017 року) апеляційний суд не пізніше наступного дня після постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу.
Копія апеляційної скарги Всеукраїнської професійної спілки «Співдружність», що надійшла до апеляційного суду 06.07.2016 року, надіслана особам, які беруть участь у справі, 6 березня 2017 року і встановлено строк для подачі письмових заперечень на апеляційну скаргу - до 13 березня 2017 року (том 2 а. с. 232).
Позивач і відповідач не надали письмових заперечень на апеляційну скаргу Всеукраїнської професійної спілки «Співдружність».
Дана апеляційна скарга розглядається судом за правилами статті 370 ЦПК України (в редакції, що діє з 15.12.2017 року), оскільки надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, що закінчилося постановленням ухвали 5 вересня 2014 року (том 2 а.с.63-64).
Відповідно до частин 1-4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами частини 4 статті 338 ЦПК України (у редакції 2004 року) висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Такі ж правила містяться у частині 5 статті 411 ЦПК України (у редакції 2017 року) в тому, що висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Як вбачається із матеріалів цивільної справи, рішенням суду від 21 серпня 2013 року, яке набрало законної сили, звернено до виконання і виконано (том 1 а. с. 94-99, том 2 а. с. 63-64, 111-112, 150-151), позов ОСОБА_2 частково задоволений та визначено до стягнення із відповідача ПАТ «Концерн Хлібпром» суму в розмірі 19 890,82 грн. шляхом відрахування різниці від належної до сплати позивачу загальної суми заробітної плати від сплаченої суми, оскільки вказану суму не було йому виплачено відповідно до його окладу з урахуванням укладеної Галузевої угоди та колективного договору, а також відповідно до статті 237-1 КЗпП України у відшкодування моральної шкоди стягнено 1 000 грн.
Рішення суду виконане, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 01179240 від 1 липня 2015 року про перерахунок суми 20 890,82 грн. ( 19 890,82 + 1 000,00) відповідачем ПАТ «Концерн Хлібпром» на рахунок Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, яким відкрито виконавче провадження по виконанню рішення суду від 21 серпня 2013 року (том 2 а. с. 150-151).
Також із матеріалів справи вбачається, що в порядку ч. 1 статті 292 ЦПК України (2004 року), особа, яка не брала участі у справі - Всеукраїнська професійна спілка «Співдружність», на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року подала 6 липня 2016 року апеляційну скаргу, обгрунтувавши її тим, що суд не залучив спілку до участі у цій цивільній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, вирішивши питання про права та обов'язки спілки, так як прийнятим рішенням порушено права і інтереси спілки, оскільки рішення завдає шкоди їй, що виражається у несприятливих для неї наслідках, які полягають у тому судовим рішенням стягнено кошти із відповідача, а згідно з умовами договору № 12/Пр від 1 серпня 2010 року, укладеного між Всеукраїнською професійною спілкою «Співдружність» та ПАТ «Концерн Хлібпром», спілка зобов'язалася сплачувати на користь товариства відповідні суми штрафів у випадку встановлення судом порушення товариством трудового законодавства відносно своїх працівників, тому Всеукраїнська професійна спілка «Співдружність» повинна задовольнити вимогу ПАТ «Концерн Хлібпром» від 27 червня 2016 року № 474/12 про сплату штрафів у розмірі 50 грн. і 2 089,08 грн. (том 2 а. с. 149).
Відповідно до частини 1 статті 292 ЦПК України (у редакції 2004 року, що діяла на час подання апеляційної скарги спілкою) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
По справі вирішувалося питання про стягнення із ПАТ «Концерн Хлібпром» суми заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, а Всеукраїнська професійна спілка «Співдружність» зобов'язалася сплачувати на користь товариства відповідні суми штрафів у випадку встановлення судом порушення товариством трудового законодавства відносно своїх працівників, а спілка не була залучена до участі у справі, у якій ухвалено рішення, яке також стосується прав і обов'язків Всеукраїнської професійної спілки «Співдружність».
Відповідно до частини 3 статті 352 ЦПК України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) після відкриття апеляційного провадження (ухвала про відкриття постановлена 1 грудня 2017 року) за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
За правилами частини 3 статті 370 ЦПК України (2017 року) за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 ЦПК України. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.
Статтею 376 ЦПК України (2017 року) визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. У пункті 4 частини 1 цієї статті зазначено, що такими підставами скасування рішення суду є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
При цьому, частиною 3 цієї статті 376 ЦПК України визначені обов'язкові підстави для повного скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якими, зокрема, є таке порушення норм процесуального права: прийняття судом першої інстанції рішення суду про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Колегія суддів, встановила, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про права, інтереси та обов'язки Всеукраїнської професійної спілки «Співдружність», яка не була залучена до участі у даній справі, що являється обов'язковою підставою для повного скасування рішення суду першої інстанції.
Отже, рішення суду від 21 серпня 2013 року підлягає до скасування у повному обсязі з ухваленням нового рішення. Також до скасування, згідно вимог частини 3 статті 370 ЦПК України, підлягає ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 5 вересня 2014 року.
При ухваленні нового рішення колегія суддів виходить із того, що судом першої інстанції крім порушення норм процесуального права допущено неправильне застосування і норм матеріального права.
Неправильним застосування норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (пункт 4 частини 1 і частина 2 статті 376 ЦПК України (2017 року).
По справі встановлено, що з 1 листопада 2008 року по 1 лютого 2013 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із ПАТ «Концерн Хлібпром» (том 1 а. с. 58-59).
На підставі наказу № 30 від 1.11.2008 року ВАТ «Концерн Хлібпром» ОСОБА_6 прийнятий на посаду головного інженера в порядку переведення із ДП «Подільське борошно».
Рішенням загальних зборів акціонерів від 18.01.2010 року ВАТ «Концерн Хлібпром» перейменоване на ПАТ «Концерн Хлібпром».
Наказом № 14 від 1 лютого 2013 року ОСОБА_2 звільнений з роботи за скороченням штату ( п. 1 ст. 40 КЗпП України) з 01.02.2013 року.
Також судом встановлено, що при звільненні з роботи відповідач не провів із позивачем повного і своєчасного розрахунку по заробітній платі в сумі 19 890,82 грн.
Така заборгованість виникла по тій причині, що відповідач не доплачував позивачу заробітну плату щомісячно, починаючи з 01.01.2011 року, виходячи із підвищеного посадового окладу із суми 2 500,00 грн. до суми 3 821,00 грн.
Всеукраїнська професійна спілка «Співдружність» до своєї апеляційної скарги надала договір № 12/Пр від 1 серпня 2010 року, із якого вбачається, що Всеукраїнська професійна спілка «Співдружність» і ПАТ «Концерн Хлібпром» уклали цей договір, за умовами якого підприємство як роботодавець зобов'язується щомісячно і безоплатно утримувати із заробітної плати та забезпечувати перерахування на рахунок ВПС «Співдружність» членські профспілкові внески членів первинної профспілкової організації підприємства ВПС «Співдружність» (своїх працівників) відповідно до умов та у порядку, передбаченому цим договором (пункт 1.1.) (том 2 а. с. 153, 171).
У пункті 2 договору визначені зобов'язання сторін.
Підприємство зобов'язалося дотримуватися колективного договору ПАТ «Концерн Хлібпром» на 2008-2010 роки, дія якого поширюється на підприємство та ВПС «Співдружність» до того часу, поки вони не укладуть новий або не переглянуть чинний (пункт 2.1.3. договору) (том 2 а. с. 171).
Всеукраїнська професійна спілка «Співдружність» зобов'язалася: реалізувати соціальні, фінансові програми з метою покращення добробуту членів профспілки та дотримуватися норм колективного договору ВАТ «Концерн Хлібпром» на 2008-2010 роки, дія якого поширюється на підприємство та ВПС «Співдружність» до того часу, поки вони не укладуть новий або не переглянуть чинний (пункт 2.2.2 договору); здійснювати контроль за додержанням підприємством законодавства про працю, виконанням колективного договору, за виплатою заробітної плати (пункт 2.2.3.); у випадку виявлення порушень умов колективного договору, законодавства про працю та/або прав працівників негайно направити підприємству подання про усунення цих порушень (пункт 2.2.4. договору) (том 2 а. с.171).
Всеукраїнська професійна спілка «Співдружність» створена у лютому 2010 року, про що свідчить протокол № 01/10 від 4 лютого 2010 року установчих зборів первинної профспілкової організації ВАТ «Концерн Хлібпром» Всеукраїнської професійної спілки «Співдружність» та витяг із Єдиного реєстру юридичних осіб (том 2 а. с. 170, 172).
Колективний договір укладений на двосторонній основі між адміністрацією ВАТ «Концерн Хлібпром» - з однієї сторони, та первинною профспілковою організацією ВАТ «Концерн Хлібпром» - із другої сторони та підписаний сторонами згідно протоколу загальних зборів трудового колективу ВАТ «Концерн Хлібпром» від 29 грудня 2007 року не пізніше як через 5 днів з моменту його схвалення (том 2 а. с. 5, 8).
Колективний договір зареєстрований управлінням економіки департаменту економічної політики Львівської міської ради за реєстровим номером 196 від 6 травня 2008 року (том 1 а. с. 79).
Договором № 12/Пр від 1 серпня 2010 року і підприємство і спілка зобов'язалися дотримуватися колективного договору ПАТ «Концерн Хлібпром» на 2008-2010 роки, дія якого поширюється на підприємство та ВПС «Співдружність» до того часу, поки вони не укладуть новий або не переглянуть чинний (пункт 2.1.3., 2.2.2. договору) (том 2 а. с. 171).
Жодна із сторін цього договору не довела у судовому засіданні те, що укладено інший - новий договір чи переглянуто чинний, що свідчить про чинність саме цього колективного договору, умови якого є обов'язковими та повинні виконуватися як ПАТ «Концерн Хлібпром» так і Всеукраїнською професійною спілкою «Співдружність».
Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно вимог статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.
Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Статтями 21, 22, 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.
Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання (стаття 21).
Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22).
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам.
Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості (стаття 24).
Розділом V «Оплата праці» колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом ВАТ «Концерн Хлібпром», схваленого загальними зборами трудового колективу ВАТ «Концерн Хлібпром» 29 грудня 2007 року, погодженого та підписаного генеральним директором ВАТ «Концерн Хлібпром» і головою профкому ВАТ «Концерн Хлібпром» та зареєстрованого управлінням економіки департаменту економічної політики Львівської міської ради 6 травня 2008 року за реєстровим № 196, визначено, що адміністрація зобов'язується: здійснювати оплату праці на основі положення про оплату праці (додаток 16) (підпункт 3 пункту 5.1); встановлювати посадові оклади керівників, фахівців, професіоналів і службовців з врахуванням мінімально гарантованих коефіцієнтів міжпосадових співвідношень (згідно додатку 17) (пункт 5.3.).
Також колективним договором передбачено, що тарифні ставки, посадові оклади затверджуються адміністрацією в межах фінансових можливостей товариства (п. 5.21) (том 1 а. с. 62-86, том 2 а. с. 4-57).
При зміні тарифних ставок і окладів встановлюється коефіцієнт співвідношень до тарифів (окладів) згідно Галузевої угоди (пункт 5.22).
У Положенні про оплату праці працівників ВАТ «Концерн Хлібпром», погодженому головою профспілкового комітету товариства та затвердженого генеральним директором товариства, що є додатком № 16 до колективної угоди, зазначено, що норми Галузевої угоди, щодо тарифних ставок та посадових окладів використовуються як орієнтири для диференціації оплати праці в залежності від фаху, кваліфікації працівників, складності та умов виконуваних робіт, приймаючи їх як мінімальні гарантії (том 2 а. с. 53-54).
Генеральним директором товариства затверджені і головою профкому товариства погоджені мінімальні гарантовані коефіцієнти міжпосадових співвідношень керівників, професіоналів, фахівців ВАТ «Концерн Хлібпром», що є додатком № 17 до колективного договору, згідно яких коефіцієнт співвідношення розміру посадового окладу головного інженера до окладу техніка складає - 2,6, провідних інженерів всіх спеціальностей - 1,7 (том 2 а. с. 55-56).
У грошовому виразі оклад головного інженера складає 3 821,00 грн.
Статтею 11 ЦПК України (в редакції 2004 року із послідуючими змінами, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 10 ЦПК України (2004 року) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 60 ЦПК України (2004 року) зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Доказами, згідно вимог статті 57 ЦПК України (2004 року) є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та відповідати вимогам глави 5 (статті 57-66) ЦПК України (2004 року).
Позивач, згідно зазначених вимог цивільного процесуального закону, заявивши такі вимоги підтвердив їх письмовими доказами (ст. 64 ЦПК України, 2004 року), а саме: розрахунковими листками за кожен місяць, починаючи з січня 2011 року по грудень 2012 року, виданими працівнику ОСОБА_2 ПАТ «Концерн Хлібпром» (том 1 а. с. 9-20), копією особового рахунку за період з 01.01.2011 року по 31.01.2013 року працівника ОСОБА_2 за посадою - головного інженера (том 1 а. с. 54), із якого вбачається, що суми нарахованих і виплачених позивачу сум заробітної плати відповідають сумам нарахованої і виплаченої йому заробітної плати, зазначеної у розрахункових листах за кожен місяць, наданих позивачем у додатку до позовної заяви та розрахункам позовних вимог, із яких вбачається: за 2011 рік позивачу нараховано - 24 144,20 грн., гарантований заробіток (із окладу в розмірі 3 821,00 грн.) - 35 688,09 грн., недоплачена заробітна плата - 11 543,89 грн.; за 2012 рік позивачу нараховано - 17 538,87 грн., гарантований заробіток (із окладу в розмірі 3 821,00 грн.) - 25 885,80 грн., недоплачена заробітна плата - 8 346,93 грн. (том 1 а. с. 8, 9-20, 54).
Заборгованість за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року складає 19 890,82 грн. ( 11 543,89 + 8 346,93).
Зазначена сума заборгованості по заробітній платі відповідачем згідно вимог статей 10, 60, 57-66 ЦПК України (в редакції 2004 року, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) не спростована.
Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 19 890,82 грн. підлягають до задоволення.
Доводи апеляційної скарги Всеукраїнської професійної спілки «Співдружність» в тому, що ПАТ «Концерн Хлібпром» не є стороною і не підпадає під сферу дії сторін Галузевої угоди, спростовується таким.
25 січня 2011 року між Міністерством аграрної політики та продовольства України, галузевими об'єднаннями підприємств харчової і переробної промисловості та Профспілкою працівників аграрного комплексу України укладено Галузеву угоду на 2011-2013 роки.
У п. 1.5 Галузевої угоди зазначено, що положення і норми Угоди є нормами прямої дії і як мінімальні гарантії є обов'язковими для дотримання в колективних договорах та при вирішенні питань регулювання соціально-економічних і трудових відносин на підприємствах, які за основним видом діяльності належать до харчової і переробної промисловості.
Статтею 3 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм та більшості підприємств, що входять у сферу їх дії (частина 3).
Статтею 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі) (ч. 2).
У статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що положення генеральної, галузевої, регіональної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
За змістом цих наведених норм встановлені галузевими угодами умови оплати праці є гарантіями для працівників в сфері оплати праці і безпосереднє застосування таких умов є обов'язковим для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії угоди.
Отже, ПАТ «Концерн Хлібпром» є стороною та підпадає під сферу дії сторін Галузевої угоди, що крім наведеного вбачається із довідки АА №661526 та інформації в ЄДР за кодом КВЕД-2010 10.71, 10.61, 10.72 за видом діяльності: виробництво хліба та хлібобулочних виробів: виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання (том 1 а. с. 45-46 і 175), що підтверджує безумовну належність відповідача до галузі харчової промисловості, яка є складовою частиною агропромислового комплексу.
Окрім цього, у Колективному договорі ВАТ «Концерн Хлібпром» на 2008-2010 роки міститься розділ V «Оплата праці», де у пункті 5.1 адміністрація товариства зобов'язалася здійснювати оплату праці на основі положення про оплату праці (додаток 16).
Цим додатком № 16 є Положення про оплату праці працівників ВАТ «Концерн Хлібпром», яким передбачено, що дане Положення розроблене відповідно до Закону України «Про оплату праці» та інших нормативних актів, які регулюють питання оплати праці та трудові відносини. Норми Галузевої угоди, щодо тарифних ставок та посадових окладів використовуються як орієнтири для диференціації оплати праці в залежності від фаху, кваліфікації працівників, складності та умов виконуваних робіт, приймаючи їх як мінімальні гарантії. Застосовувати оплату праці нижчу від норм, встановлених Галузевою угодою, можна тимчасово, на період подолання фінансових труднощів (том 2 а. с. 4-5,12-13, 53-54).
Отже, колективний договір містить посилання на Галузеву угоду, що передбачено пунктом 1.5 цієї угоди і що також підтверджує належність відповідача до галузі харчової промисловості, що входить до складу агропромислового комплексу, а також і те, що відповідач зобов'язався виконувати умови Галузевої угоди і таке взяте на себе зобов'язання закріпив у колективному договорі.
Ні відповідач, ні особа, яка подала апеляційну скаргу не зазначили і не надали доказів на підтвердження існування у товаристві періоду подолання фінансових труднощів, у зв'язку з чим оплата праці позивача проведена у розмірі нижчому ніж це встановлено Галузевою угодою і що саме такий період існував протягом 2011-2012 років.
З урахуванням наведеного підлягають до задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь заборгованої заробітної плати у розмірі 19 890,82 грн.
Вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги в розмірі двомісячного середнього заробітку до задоволення не підлягають.
Судом встановлено, що при звільненні позивача йому виплачена вихідна допомога у розмірі одномісячного середнього заробітку.
Пунктом 6.40 Галузевої угоди визначено, що у разі розірвання трудового договору у зв'язку із скороченням чисельності або штату, виходу на пенсію роботодавець зобов'язаний виплатити вихідну допомогу працівникові, який має безперервний стаж роботи на даному підприємстві: до п'яти років - у розмірі середньомісячної заробітної плати; до десяти років - у розмірі двомісячної середньої заробітної плати; понад десять років - у розмірі тримісячної заробітної плати (том 1 а. с. 25).
Як вбачається із трудової книжки позивача ОСОБА_2, він прийнятий на посаду головного інженера ВАТ «Концерн Хлібпром» в порядку переведення із ДП «Подільське борошно» на підставі наказу № 30 від 01.11.2008 року та звільнений із даної посади відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу № 14 від 01.02.2013 року (том 1 а. с. 6), що свідчить про те, що позивач має безперервний стаж роботи на даному підприємстві менше п'яти років.
Позивач не зазначив і не надав доказів того, що він має безперервний стаж роботи на даному підприємстві більше п'яти років, що давало б йому право на отримання вихідної допомоги у розмірі двомісячної середньої заробітної плати.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" судам роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Окрім того, положенням частини другої статті 233 КЗпП, а також статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" надані офіційні тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 р. № 8-рп/2013, в аспекті конституційних звернень громадян. Суд зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Також Конституційний Суд України у рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237 1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Таким чином, невиплата звільненому позивачу всіх сум, що належать йому від відповідача, є триваючим правопорушенням, а тому він може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, який станом на день ухвалення судового рішення не проведений.
Отже, висновки суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин тримісячного строку звернення до суду, не відповідають зазначеним вимогам закону, при цьому судом не враховано, що на час вирішення спору та ухвалення оскаржуваного рішення повний розрахунок з позивачем не проведений, а тому строк звернення до суду ним не пропущено.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 21 постанови "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999 року при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями).
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (пункт 2).
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5).
Пунктом 8 зазначеного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (пункт 8).
За таких обставин заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є підставними і такими, що грунтуються на законі, тому підлягають до задоволення в сумі 22 835,96 грн. за період з 1 лютого 2013 року по 30 липня 2013 року, оскільки це не заперечено і не спростовано відповідачем та особою, яка подала апеляційну скаргу, відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України (2004 року) із зазначенням доказів, визначених 57-66 ЦПК України (2004 року - у редакції, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції та на час подання апеляційної скарги Всеукраїнською професійною спілкою «Співвдружність»).
Відповідно до ст. 237-1 КзпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Пленум Верховного Суду України надав роз'яснення у пункті 13 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року про те, що відповідно до статті 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Верховний Суд України по питанню застосування статті 237-1 КЗпП України надав свої висновки, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, у яких зазначив, що стаття 237 1 КЗпП містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом зазначеного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237 1 КЗпП є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.
Суд, установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, повинен застосовувати відповідальність, що передбачена ст. 237 1 КЗпП.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК).
КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237 1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 25 квітня 2012 року при розгляді цивільної справи № 6-23цс12).
З урахуванням такого вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.
Доводи позивача і надані сторонами докази у справі свідчать про порушення законних прав позивача, яке полягало в затримці виплати заробітної плати у повному розмірі на протязі досить тривалого часу і яке призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У судовому засіданні представник відповідача не довів відсутність своєї вини у завданні позивачу моральної шкоди, оскільки у таких правовідносинах діє презумпція завдавача шкоди і саме роботодавець зобов'язаний довести відсутність своєї вини у спричиненні працівникові такої шкоди.
Отже, позивачу спричинено моральну шкоду, яка виразилась у втраті нормальних життєвих зв'язків, позивач був позбавлений доходу, що негативно відобразилося на ньому і його сім'ї, що змусило його прикладати додаткових зусиль для організації свого життя і життя своєї сім'ї.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи: неправомірні дії відповідача, які завдали позивачу моральної шкоди; бездоганну роботу позивача на підприємстві протягом п'яти років, характер порушення його прав, що заробітна плата виплачувалася з порушенням і строків і порядку її виплати, що негативно відобразилося на стані здоров'я позивача, який на сьогоднішній день розгляду справи має вік 62 роки і є пенсіонером; також враховує тяжкість і істотність вимушених змін у житті у цьому випадку, коли він працював і не отримував зароблене ним та зусиль, вжитих для захисту своїх трудових прав.
З урахуванням фактичних обставин справи, враховуючи принцип розумності, достатності та справедливості суд апеляційної інстанції вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 1 000 гривень.
Таким чином судом першої інстанції при розгляді спору допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року - на час розгляду апеляційної скарги) як підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.
За таких обставин судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 24, 94, 115, 237-1 КЗпП України, ст. 10, 11, 60, 57-66, 88, 212, 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Всеукраїнської професійної спілки «Співдружність» задовольнити частково.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року і ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 5 вересня 2014 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» (юридична адреса: вул. Хлібна, 2 м. Львів; код ЄДРПОУ 05511001) на користь ОСОБА_2 (проживаючого АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі в сумі 19 890,82 грн. (дев'ятнадцять тисяч вісімсот дев'яносто грн. 82 коп.).
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» (юридична адреса: вул. Хлібна, 2 м. Львів; код ЄДРПОУ 05511001) на користь ОСОБА_2 (проживаючого АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн. (одну тисячу грн. 00 коп.).
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» (юридична адреса: вул. Хлібна, 2 м. Львів; код ЄДРПОУ 05511001) на користь ОСОБА_2 (проживаючого АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку з 1 лютого 2013 року по 30 липня 2013 року в сумі 22 835,96 грн. (двадцять дві тисячі вісімсот тридцять п'ять грн. 96 коп.).
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» (юридична адреса: вул. Хлібна, 2 м. Львів; код ЄДРПОУ 05511001) на користь держави судовий збір у розмірі 299,40 грн.
В решті позовних вимог у задоволенні відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: М.В. Матківська
Судді: В.П. Рибчинський
Т.М. Шемета
Повне судове рішення складено 2 січня 2018 року
Згідно з оригіналом
Суддя: М.В. Матківська