Справа №127/21247/17
Провадження №1-в/127/852/17
28 грудня 2017 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
засудженого ОСОБА_4 ,
захисника засудженого ОСОБА_5
розглянувши в порядку дистанційного судового провадження, в режимі відеоконференції в залі суду м. Вінниці заяву засудженого ОСОБА_4 про звільнення від відбування покарання в зв'язку з відбуттям покарання, -
Встановив:
Засуджений ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про звільнення від відбування покарання в зв'язку з відбуттям покарання.
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_4 своє клопотання підтримав та просив звільнити його від відбування покарання в зв'язку з відбуттям покарання, посилаючись на доводи, викладені в письмовому клопотанні та доповненнях до клопотання.
Захисник засудженого адвокат ОСОБА_5 клопотання свого підзахисного підтримав, просив суд його задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання засудженого ОСОБА_4 , просив відмовити в його задоволенні.
Заслухавши пояснення засудженого ОСОБА_4 , врахувавши думку захисника засудженого та прокурора, дослідивши та оцінивши матеріали справи та особової справи, суд приходить до наступного.
Вироком Дніпропетровського обласного суду від 08.05.1997 ОСОБА_4 визнано винним за ст. 86-1, ч. 1 ст. 89, п. «а», п. «г» ст. 93, ч. 1 ст. 222 КК України (в редакції 1960 року) та засуджено до смертної кари.
Ухвалою Верховного Суду України від 01.07.1997 вирок Дніпропетровського обласного суду від 08.05.1997, залишено без змін.
Ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 30.05.2000 покарання у виді смертної кари, призначене ОСОБА_4 за вироком Дніпропетровського обласного суду від 08.05.1997, замінено на довічне позбавлення волі.
Твердження засудженого ОСОБА_4 про те, що зі змісту рішення Конституційного Суду України, положень Конституції України та Кримінального Кодексу України у період з 29.12.1999 року по 04.04.2000 року найсуворішим покаранням, яке могло бути призначено особам, засудженим КК України до позбавлення волі, вчинений в зазначений період, було позбавлення волі строком на 15 років, суд до уваги не бере, оскільки як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 26.01.2011 року, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України та за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 про офіційне тлумачення положень Кримінального кодексу України 1960 року із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року № 1483-ІІІ, щодо їх дії в часі у взаємозв'язку із положеннями статті 8, частини першої статті 58, пункту 22 частини першої статті 92, частини другої статті 152, пункту 1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», частини другої статті 4, частин першої, третьої, четвертої статті 5, частини третьої статті 74 Кримінального кодексу України 2001 року (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі), Конституційний Суд України виходить з того, що з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 29 грудня 1999 року і до набрання чинності Законом № 1483 існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до Кодексу 1960 року стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання - довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положеннями Кодексу 1960 року щодо смертної кари і набранням чинності Законом № 1483 стосовно встановлення нового виду покарання та виник у результаті здійснення Конституційним Судом України нормоконтролю за відповідністю Конституції України положень Кодексу 1960 року щодо смертної кари.
Однак наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей Кодексу 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до п'ятнадцяти років. Це підтверджується, зокрема, тим, що Кодекс 1960 року встановлював безальтернативну санкцію - позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років - за умисне вбивство без обтяжуючих обставин. Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання.
За таких обставин Конституційний Суд України зазначає, що альтернативний характер санкцій статей Кодексу 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.
В зв'язку з наведеним суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви слід відмовити.
Крім того, положенням ч. 1 ст. 87 КК України передбачено можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи. Згідно ч. 2 ст. 87 КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
Таким чином, нормами Кримінального Кодексу України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 395, 537, 539 КПК України, суд -
Ухвалив:
В задоволенні заяви засудженого ОСОБА_7 про звільнення від відбування покарання та пом'якшення покарання - відмовити.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Вінницької області протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя: