Справа № 146/732/17
Іменем України
"27" грудня 2017 р. Томашпільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.
з участю секретаря Бойко Т.Є.,
представників Семка В.М. , Савчука Р.А., Барвінського О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Томашпіль справу за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора сектору державної реєстрації Томашпільської районної державної адміністрації, Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, третя сторона ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію,-
У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з цим позовом до державного реєстратора сектору державної реєстрації Томашпільської районної державної адміністрації, третя сторона ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, в якому просить визнати протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та ОСОБА_6, здійснену на підставі рішення Томашпільського районного суду від 27 травня 1976 року.
Даний позов обґрунтований наступним.
6 грудня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_7 з позовом про поділ спільного майна подружжя. Серед іншогшо спільного майна подружжя нею був зазначений житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 який належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок виданого на його ім'я 30 січня 2003 року Великорусавською сільською радою Томашпільського району Вінницької області.
Під час судового розгляду вказаної справи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заявила до неї та ОСОБА_7 позов про визнання недійсним вищезазначеного свідоцтва про право власності.
На підтвердження своїх вимог ними було надано в якості доказу копію рішення народного суду Томашпільського району Вінницької області від 27 травня 1976 року про поділ майна колгоспного двору та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію та їх обтяжень від 19 грудня 2014 року. Згідно наданого витягу право власності на вищезазначений житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Підставою виникнення права власності зазначено рішення Томашпільського районного суду від 27 травня 1976 року.
Позивачка вважає, що відповідачем протиправно було винесено рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Дана реєстрація не ґрунтується на вимогах закону, у зв'язку з чим вищезазначене рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 грудня 2014 року має бути скасовано.
Відповідно до ухвали Томашпільського районного суду від 20 листопада 2017 року клопотання представника позивача задоволено, залучено Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області в якості співвідповідача до участі в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора сектору державної реєстрації Томашпільської районної державної адміністрації, третя сторона ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію.
В судове засідання позивачка ОСОБА_4 не з'явилася, однак представник позивачки адвокат Семко В.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав за обставин, зазначених у ньому, попросив позов задовольнити.
Представник відповідача Державного реєстратора сектору державної реєстрації Томашпільської районної державної адміністрації Савчук Р.А. в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки порядок реєстрації який був чинним на той час порушено не було. Державний реєстратор Рузяк В.Д. здійснював пошук реєстрації цього майна через реєстратора БТІ і за місцем знаходження в с. Велика Русава. В наданому рішенні суду від 1976 року народження вказувалося про яке майно йшла мова при його винесенні і зазначено в резолютивній частині. Разом з тим, була витребувана виписка з погосподарських книг за 1971-76 роки, 77 -79 роки і до 2000 року згідно яких житловий будинок рахується за ОСОБА_5. Зазначив, що дві реєстрації права власності не є суперечностями документів, оскільки за даною адресою може бути зареєстровано декілька об'єктів, що не суперечить ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Представник третьої сторони ОСОБА_6 - адвокат Барвінський О.П. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, оскільки ніяких протиправних дій з боку реєстратора при реєстрації не було. Державним реєстратором було вчинено реєстрацію відповідно до діючого на той час законодавства і ним було перевірено чи є суперечності між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.
Представник співвідповідача Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області в судове засідання не з'явився, хоча завчасно та належним чином повідомлявся про час дату та місце розгляду справи, про причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надіслав.
Третя сторона ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, хоча завчасно та належним чином повідомлялася про час дату та місце розгляду справи, про причини неявки не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не надіслала.
Суд, заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судом встановлено, що відповідно до рішення народного суда Томашпільського району Вінницької області від 27 травня 1976 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11 про розподіл майна сільгоспдвору, вирішено позов ОСОБА_10 задоволити частково. Виділити ОСОБА_10 ? частину майна в грошовому виразі, стягнути з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на користь ОСОБА_102394 рублі 50 копійок та судові витрати в сумі 176 рублів 64 копійки, а всього 2571 рублі 14 копійок. Все майно в натурі згідно акту оцінки залишити ОСОБА_5, ОСОБА_6 (а.с.6)
Вказане рішення набрало законної сили 6 червня 1976 року.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, житловий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1 знаходиться у спільній частковій власності по ? частини у ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Реєстрацію здійснено 19 грудня 2014 року на підставі рішення суду Томашпільського району Вінницької області від 27 травня 1976 року. Отже, державним реєстратором було прийнято відповідне рішення про державну реєстрацію права та видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.7).
Разом з тим в матеріалах справи наявне свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок від 30 січня 2003 року, згідно якого житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_7. Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Томашпільської районної ради народних депутатів (а.с.8)
Згідно рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 вересня 2017 року, рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 8 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7 ОСОБА_12 третя особа Великорусавська сільська рада про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950р.), ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст.1 Протоколу № 1 (1952 р.) передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Вирішуючи спірні правовідносини, які склалися між сторонами у справі суд дійшов до висновку, що вони врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІУ від 01.07.2004р. ( далі Закон №1952), а також Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013р. ( далі Порядок № 868).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запиту до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 4 Закону №1952 визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно; право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; інші речові права відповідно до закону; податкова застава, предметом якої є нерухоме майно та інші обтяження.
Згідно із ч.2 ст.9 Закону №1952 державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та сторін (сторони) правочину згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають державній реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації, про її зупинення, про державну реєстрацію обтяжень, про скасування запису, погашення запису та внесення змін до записів у Державному реєстрі прав; відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надає витяги з Державного реєстру прав або відмовляє у їх наданні у випадках, передбачених цим Законом; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно до ч.4 ст. 9 Закону №1952 державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону №1952 державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Частиною 4 ст.15 Закону №1952 визначено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
За нормами ст. 19 Закону №1952 державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема договорів, укладених у порядку, встановленому законом; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Статтею 24 Закону №1952 передбачені підстави , по яким у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено. Перелік цих підстав є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню, оскільки буде обмежувати та звужувати права фізичних та юридичних осіб при реєстрації їх речових прав на нерухоме майно.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Аналогічні норми містяться і в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013р.. (п.15) .
П. 8 Порядку реєстрації передбачено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у пункті 11 цього Порядку, заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.
Згідно з п. 13 Порядку реєстрації заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.
Абзац 1 п. 36 Порядку реєстрації передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.
Таким документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, серед інших, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, відповідно до пп. 10 п. 37 Порядку реєстрації.
Разом з тим слід зазначити, що до 01 січня 2013 року оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності проводилось, зокрема, органами місцевого самоврядування відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року N 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за N 157/6445, яке втратило чинність з 01 січня 2013 року.
Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України"1878-17, встановлено, що до 1 січня 2013 року державна реєстрація: права власності та права користування (сервітут) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об'єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно" від 4 липня 2012 року № 5037, державний реєстратор, нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", починаючи з 1 січня 2013 року мають доступ до Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек і використовують під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень реєстраційні дані зазначених реєстрів. Порядок використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Системний аналіз вищенаведених норм дозволяє зробити висновок про обов'язок державного реєстратора при проведенні державної реєстрації прав на нерухоме майно перевіряти наявність чи відсутність обтяжень на спірне нерухоме майно під час вчинення вказаних реєстраційних дій, а також перевіряти відповідність заявлених прав законодавству та поданим документам, а також за результатами такої перевірки приймати рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно або рішення про відмову у такій реєстрації, видавати свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витяги з Державного реєстру речових прав про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Як вбачається із матеріалів справи - державному реєстратору до заяви про державну реєстрацію нерухомого майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було подано рішення народного суда Томашпільського району Вінницької області від 27 травня 1976 року.
Згідно матеріалів реєстраційної справи наданих в судовому засіданні державним реєстратором речових прав на нерухоме майно сектору державної реєстрації Томашпільської РДА Савчуком Р.А., вбачається, що державним реєстратором до реєстраційної справи долучено копію рішення народного суда Томашпільського району Вінницької області від 27 травня 1976 року; довідку сільського голови Великорусавської сільської ради, згідно якої відповідно до записів у погосподарських книгах за 1974 - 2000 роки житловий будинок по АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_5, 1938 року народження; картку прийому заяви; результати пошуку заяв у базі даних про реєстрацію заяв та запитів, згідно яких в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна інформація про житловий будинок АДРЕСА_1 - відсутня.
Перелічені вище документи стали підставою та надали можливість державному реєстратору, відповідно до норм закону та Порядку № 868, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, перевірити відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, і, прийняти рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно, видати витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності (а.с.7).
Таким чином, вказані докази свідчать про вчинення державним реєстратором дій щодо пошуку заяв у базі даних про реєстрацію заяв та запитів.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що при державній реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1, приймаючи рішення №18145698 від 19.12.2014 р., державний реєстратор діяв у спосіб, який встановлений Законом №1952. Тобто, перевірив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а відтак, підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1952, у державного реєстратора не було.
Не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з огляду на те, що вказана позовна вимога є похідною та може бути задоволена лише у разі визнання протиправним рішення про державну реєстрацію прав, в той час як у ході судового засідання судом не встановлені підстави для задоволення позовних вимог в цій частині позову.
Крім того, відповідно до ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачка ОСОБА_13 при зверненні до суду понесла судові витрати, що складаються зі сплати судового збору, які суд вважає за необхідне залишити по фактично понесених, враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 13, 76, 81, 141, 263-265, 218, 354 ЦПК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до державного реєстратора сектору державної реєстрації Томашпільської районної державної адміністрації, Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, третя сторона ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Вінницької області через Томашпільський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 2 січня 2018 року
Суддя: О. В. Пилипчук