29 грудня 2017 року
м. Київ
справа № 505/462/15-ц
провадження № 61-389ск 17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 09 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності,
У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності, в якому просила зобов'язати ОСОБА_5 виконати зобов'язання за договором купівлі-продажу житлового будинку повулиці АДРЕСА_1, визнавши цей договір дійсним, та визнати за нею право приватної власності на вищевказаний житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями загальною площею 42,7 кв. м. і житловою площею 28,4 кв. м.
На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 01 серпня 2014 рокуміж нею та відповідачкою було досягнуто згодищодо придбання спірного житлового будинку, належного ОСОБА_5 на підставі рішення суду. Вказала, що передалаОСОБА_5 за вказаний житловий будинок гроші в сумі 28 000 грн. Проте відповідачка не виконала взятих на себе зобов'язань з приводу присвоєння земельній ділянці, на якій розташований будинок, кадастрового номеру, ав подальшому - почала вимагати передачу додаткових грошових коштів за земельну ділянку. Посилаючись на вищевикладене, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заочним рішенням Котовськогоміськрайонного суду Одеської області від 13 лютого 2015 року визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими спорудами та будівлями по вулиці АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на вказане нерухоме майно.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_6 задоволено, заочне рішення Котовськогоміськрайонного суду Одеської області від 13 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.
07 грудня 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Одеської області від 09 листопада 2017 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 388 ЦПК Українивизначено, що судом касаційноїінстанції у цивільнихсправах є Верховний Суд.
У прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_4 просить поновити строк на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанції, який нею був пропущений з поважних причин, оскільки участі у розгляді справи вона не приймала, а належним чином завірену копію оскаржуваного рішення отримала поштою тільки 29 листопада 2017 року, на підтвердження чого надала відповідні належні докази, а саме копію листа Апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року про відправлення їй копії рішення апеляційного суду від 09 листопада 2017 року та довідку Укрпошти від 07 грудня 2017 року про вручення їй 29 листопада 2017 року рекомендованого листа, направленого Апеляційним судом Одеської області.
Клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з пунктом 14 розділу XII «Перехідні положення»ЦПКУкраїни судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 325 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, чинної на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення цього строку з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.
Можливість поновлення строку на касаційне оскарження в разі його пропуску з поважних причин передбачена також частиною третьою статті 390 ЦПК України у чинній редакції.
Перевіривши доводи заяви про поновлення строку на касаційне оскарженняухваленого у даній справі судового рішення та додані до неї матеріали, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду вважає за можливе заяву задовольнити, оскільки наведені ОСОБА_4 обставини свідчать про поважність причин пропуску строку та наявність підстав для його поновлення.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду, не перевірив обставини домовленостей між сторонами щодо істотних умов правочину та участь у обговоренні цих умов ОСОБА_6, який не заперечував проти відчуження за його згодою житлового будинку придбаного під час перебування його у шлюбі з відповідачкою. Також ОСОБА_4 зазначила, що ОСОБА_6 знав про спір між сторонами, проте не виявив бажання взяти у ньому участь, а тому вважає, що його право власності на будинок не порушено.
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий суд керувався положеннями статті 204, частини 1 статті 207, статтями 391, 392 ЦК України та дійшов висновку, що між сторонами була досягнута домовленість щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу житлового будинку, позивачка виконала взяті на себе зобов'язання щодо сплати вартості житлового будинку, тобто відбулося виконання умов договору. Оформити нотаріально договір купівлі-продажу позивачка позбавлена можливості, оскільки відповідачка відмовляється від оформлення права приватної власності на земельну ділянку під житловим будинком.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення, на підставі належним чином оцінених доказівправильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, керувався вимогамистатті 41 Конституції України, частиною 2 статті 220, статтями 334, 657 ЦК України, статтями 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, а право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.
Також, апеляційний суд правильно зазначив про недосягнення між сторонами остаточних домовленостей щодо усіх істотних умов договору, оскільки ОСОБА_4 у позові посилається на вимагання ОСОБА_5 додаткових грошей.
Крім того, суд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_6, дійшов обґрунтованого висновку про порушення його прав оскаржуваним заочним рішенням, оскільки спірний житловий будинок було придбано під час його перебування у шлюбі з відповідачкою, тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя і при його відчуженні потрібна була обов'язкова згода іншого подружжя.
Відповідно до частини 2 статті 220 ЦК України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
За правилами, передбаченими статтями 334, 657 ЦК України, право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно із статтями 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» (далі - Закон) в редакції, чинній на час виникнення правовідносин між сторонами,державна реєстрація прав на нерухоме майно є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та їх обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сторони при укладенні договору купівлі-продажу повинні досягнутизгоди з усіх істотних умов договору, договір купівлі-продажу підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, а право власності на нерухоме майно - обов'язковій державній реєстрації. Оскільки сторонами не було дотримано вказаних вимог закону, то відсутні правові підстави для визнання укладеного між ними договору дійсним та визнання за позивачкою права власності на спірне нерухоме майно.
Безпідставним є і посилання ОСОБА_4 у касаційній скарзі на не застосування судом на підставі частини п'ятої статті 216 ЦК України наслідків недійсності нікчемного правочину. В даному випадку недійсність (нікчемність) правочину не була предметом позову, а відтак, виходячи із закріпленого у статті 11 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІVпринципу диспозитивності цивільного судочинства, суд не вправі був виходити за межі заявлених позовних вимог.
За змістом пункту 5 частини другої та пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Правильне застосування апеляційним судом вищенаведених норм права є очевидним і не викликає сумнівів.
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Керуючисьстаттями 390,394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
Заяву ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду Одеської області від 09 листопада 2017 року в даній справі.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 09 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов