Справа № 462/689/15-ц
27 грудня 2017 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого - судді Палюх Н.М.
при секретарі Андрушко Я.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору та зняття обтяження щодо заборони відчуження нерухомого майна
встановив :
Позивачка ОСОБА_1 звернулася з позовом в суд про визнання іпотечного договору, укладеного 19.10.2006 року між ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ТОВ «Український промисловий ОСОБА_5», посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого за №5559, недійсним та зняття обтяження щодо заборони відчуження нерухомого майна, а саме квартири №5 на вул.Шараневича, 22 у м.Львові. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 19.10.2006р. її чоловік ОСОБА_2 уклав, як майновий поручитель, іпотечний договір №559 з ТОВ «Український промисловий ОСОБА_5», правонаступником якого є ПАТ „Дельта Банк”, з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором №120/КВ-06 від 19.10.2006р. За умовами вказаного іпотечного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали в іпотеку квартиру №5 на вул.Шараневича, 22 у м.Львові. З 29.08.1976р. вона з ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі і по даний час проживають у квартирі №5 на вул.Шараневича, 22 у м.Львові. Вказана квартира фактично була отримана ОСОБА_1, як працівником ЖЕКу Залізничного району м.Львова від держави в 1983 році, що підтверджується ордером №6994, виданим 08.97.1983р. виконкомом Залізничної районної Ради народних депутатів. Крім того, даний факт засвідчується витягом з рішення №24 виконкому Львівської міської ради народних депутатів від 16.09.1994р., яким було змінено договір житлового найму, у зв'язку з виключенням квартири №5 на вул.Шараневича, 22 у м.Львові з числа службових. В подальшому дана квартира, за спільним рішенням сім'ї, була приватизована її чоловіком ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3, які в свою чергу, не повідомивши та не погодивши з ОСОБА_1, передали квартиру в іпотеку. Між тим, вказана квартира, в розумінні положень Сімейного Кодексу України, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. При укладенні 19.10.2006р. іпотечного договору в порушення вимог законодавства, яким визначається правовий режим спільної сумісної власності, жодної згоди він ОСОБА_1 не отримувалося. Між тим, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, посвідчуючи договір іпотеки не пересвідчилася, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі і не витребувала заяви-згоди як від дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 так і від дружини ОСОБА_3 Вважає іпотечний договір, укладений її чоловіком без її на то згоди, таким, що порушує її законні права та інтереси, укладений всупереч вимогам закону та підлягає визнанню недійсним, оскільки сторони договору не дотримали вимог ст.203 ЦК України та порушили її майнові права.За наведеного просить визнати іпотечний договір не дійсним та зняття обтяження щодо заборони відчуження нерухомого майна - квартири №5 на вул.Шараневича, 22 у м.Львові.
В судовому засіданні представник позивачки позов підтримала, дала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та додаткових поясненнях до позовних вимог. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечила, надала пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях на позов. Просить в задоволенні позову відмовити.
Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, причини неявки не повідомили і суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.
Третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, проте подала до суду письмове пояснення, в якому просить в задоволенні позову відмовити і справу розглядати без її участі, що суд вважає за можливе.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Відповідно до статті 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 31 серпня 2016 року, яке набрало зоконної сили, позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Залізничний відділ державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про визнання договору іпотеки недійсним та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено частково. Визнано виконавчий напис за №1089 вчинений 06 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, таким що не підлягає виконанню. В задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в частині визнання іпотечного договору, укладеного 19 жовтня 2006 року між ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ТОВ «Український промисловий ОСОБА_5» та нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого за №5559, недійсним, - відмовлено.
Як видно з даного рішення, судом встановлено наступні обставини. 19.10.2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №120/КВ-06, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 24000 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13,5% на строк до 18.10.2016 року. З метою належного виконання зобов'язань за кредитним договором 19.10.2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» з однієї сторони та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з іншої сторони укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 5558, згідно якого в іпотеку банку передано квартиру №5 на вул.Шараневича, 22 в м.Львові, площею 40,5 кв.м, яка на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності №21389-З від 08.09.2006 року належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 На момент укладення іпотечного договору ОСОБА_2 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, договір підписаний сторонами в присутності приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, якою встановлено осіб, які підписали договір, їх дієздатність, а також дієздатність та правоздатність ТОВ «Укрпромбанк», повноваження представника. Згідно договору про передачу активів та кредитних зобов'язань, укладеного 30.06.2010 року між ТОВ «Український промисловий банк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком України (а.с. 47-52), Укрпромбанк передав (відступив) ОСОБА_7 права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого ОСОБА_5 замінює Укрпромбанк як кредитора у зазначених зобов'язаннях. ОСОБА_7 переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Згідно з актом приймання передачі договорів від 08.09.2010 року ТОВ «Український промисловий банк» передав, а ПАТ «Дельта Банк» прийняв кредитний договір № 120/КВ-06 від 19.10.2006 року, іпотечний договір № 5558 та відповідну кредитну справу.
Як на підставу вимоги про визнання іпотечного договору від 19.10.2006 року недійсним ОСОБА_1 посилається на те, що квартира №5 на вул.Шараневича, 22 в м.Львові є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, так як набута за час шлюбу, ОСОБА_2, укладаючи іпотечний договір щодо розпоряджання спільним майном подружжя, не отримав згоди на це дружини ОСОБА_1, а приватний нотаріус не пересвідчилася, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі і не витребувала заяви-згоди як від дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 так і від дружини ОСОБА_3
Відповідно до ст. 6 Закону України „Про іпотеку” майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Відповідно до ст. 18 вказаного Закону іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства Юстиції України від 03.03.2004р. №20/05 (чинною на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок чинення нотаріальних дій.
Згідно п.35 Інструкціїнотаріуси посвідчують правочини, нотаріальне посвідчення
яких передбачено законом, в тому числі іпотечні договори (стаття 18 Закону України "Про іпотеку").
Згідно п.43 Інструкції правочини щодо розпорядження майном, що є спільною
сумісною власністю, які подаються для нотаріального посвідчення, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами. При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, якщо правовстановлювальний документ оформлений на одного із співвласників, нотаріус вимагає письмову згоду інших співвласників. Згода на укладення таких правочинів повинна бути посвідчена нотаріально.
Згідно п.44 Інструкції дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.
Згідно п.45 Інструкції договір щодо розпорядження майном, що подається для
нотаріального посвідчення, може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з правовстановлювального документа, договору, укладеного між подружжям, свідоцтва про шлюб та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою
приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, договором дарування або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто тощо.
Законом України ”Про приватизацію державного житлового фонду” визначено правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання.
Стаття 3 даного Закону встановлено, що приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Згідно ст. 5 даного Закону, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно.
Згідно ст. 7 даного Закону за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.
Згідно ст. 12 Закону власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком), кімнатою (кімнатами) у гуртожитку на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.
Судом встановлено, що при укладенні іпотечного договору приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 було надано паспорти позичальника, іпотекодавців, оригінали всіх необхідних документів, в тому числі і свідоцтво про право власності на квартиру №21389-3 від 08.09.2006р., згідно якого квартира №5 загальною площею 40,50 кв.м на вул.Шараневича, 22 в м.Львові належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2, квартиру приватизовано згідно з Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду”.
Отже, спірна квартира була приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Залізничною районною адміністрацією 08 вересня 2006 року було видано свідоцтво про право власності на квартиру, згідно якого ця квартира належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
Суд не приймає до уваги покликання позивачки та її представника на те, що квартира №5 загальною площею 40,50 кв.м на вул.Шараневича, 22 в м.Львові є об”єктом спільної сумісної власності подружжя з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.57 СК України (в редакцій чинній на моментвиникнення спірних правовідносин), особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їм, йому особисто.
Згідно ст. 60 СК України (визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно зі ч.ч. 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Так, Законом України від 11 січня 2011 року N 2913-VI "Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя", який набрав чинності 8 лютого 2011 року, статтю 61 СК України доповнено частиною п'ятою, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Отже, одержана громадянином під час шлюбу (у вересні 2006 року) у власність на підставі Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” шляхом приватизації квартири є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.
Аналогічні висновку викладені у постановах Верховного Суду України від 15 лютого 2012 року N 6-98цс11 та від 22 лютого 2012 року N 6-99цс11.
Встановивши, що квартира №5 загальною площею 40,50 кв.м на вул.Шараневича, 22 в м.Львові належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності і квартира приватизована згідно з Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» , а тому не єоб”єктом спільної сумісної власності подружжя, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 у відповідності до вимог Закону України „Про іпотеку” та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України посвідчила іпотечний договір, укладений 19.10.2006р. між «Український промисловий банк» з однієї сторони та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з іншої сторони, без письмової згоди другого з подружжя.
Між тим, позивачкою не доведено, а судом не встановлено, що оспорюваний іпотечний договір укладений з порушенням вимог законодавства.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору та зняття обтяження щодо заборони відчуження нерухомого майна слід відмовити за безпідставністю.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору та зняття обтяження щодо заборони відчуження нерухомого майна - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя