Справа № 761/26594/17
Провадження № 3/761/5915/2017
26 жовтня 2017 року Шевченківського районного суду м. Києва Циктіч Віталій Михайлович, за участі секретаря Філь В.В., прокурора Сотченка М.М., гр. ОСОБА_2, захисника - адвоката Моргуна Д.М., розглянувши судову справу, у якій
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка України, українка, з вищою освітою, заступник начальника відділу сертифікації суб'єктів аеропортової діяльності управління аеродромів та аеропортів департаменту авіаційних перевезень, аеропортів та міжнародного співробітництва Державної авіаційної служби України, перебуває у шлюбі, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована та фактично мешкає за адресою - АДРЕСА_1,
обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1726 КУпАП,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 26.07.2017 гр. ОСОБА_2, обіймаючи посаду заступника начальника відділу сертифікації суб'єктів аеропортової діяльності управління аеродромів та аеропортів департаменту авіаційних перевезень, аеропортів та міжнародного співробітництва Державної авіаційної служби України, несвоєчасно, без поважних причин подала щорічну декларацію за 2015 рік, як особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Особа, яка склала протокол, вважає, що ОСОБА_2 згідно з п.п. «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) є суб'єктом відповідальності за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, оскільки віднесенва до посадових осіб юридичної особи публічного права, тому на ОСОБА_2 покладався обов'язок до 30.10.2016 подати відповідну декларацію за 2015 рік. У той же час, ОСОБА_2 подала щорічну декларацію лише 01.11.2016, тобто поза межами встановленого строку, що, на думку старшого уповноваженого в особливо важливих справах відділу протидії корупції Управління захисту економіки у м. Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України ОСОБА_4, утворює склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 1726 КУпАП.
Обґрунтовуючи висунуте ОСОБА_2 обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, працівник поліції ОСОБА_4 зазначив, що посадовими особами юридичних осіб публічного права необхідно вважати працівників таких юридичних осіб, які наділені повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції.
Під час розгляду справи у суді прокурор звернувся з клопотанням, у якому просив провадження у справі закрити у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не є державним службовцем, тобто не є суб'єктом вчинення корупційного правопорушення відповідно до положень вказаного вище Закону .
ОСОБА_2 своєї вини у скоєнні вказаного правопорушення не визнала, суду пояснила, що не вважає себе суб'єктом вищевказаного адмінпроступку, однак, на вимогу керівництва подала декларацію. Несвоєчасність подачі вказаного документа викликана перебоями у роботі електронного реєстру.
Захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, адвокат Моргун Д.М. просив закрити провадження через відсутність складу адміністративного правопорушення з огляду на те, що посада ОСОБА_2 не надає останній права на здійснення організаційно-розпорядчих та/або адміністративно-господарських повноважень, внаслідок цього закон не вимагає від ОСОБА_2 подання декларації.
Суддя, заслухавши доводи прокурора, гр. ОСОБА_2 та її захисника, дослідивши матеріали судового провадження, дійшов висновку про таке.
Статтею 3 Закону України «Про запобігання корупції» визначені суб'єкти, на яких поширюються дія цього закону.
Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону суб'єктами корупційних діянь є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону до суб'єктів, на яких поширюються дія Закону відносяться особи, уповноважені на виконання функцій держави, а саме посадові та службові особи державних органів влади, які не охоплені п.п. «а» - «з».
У той же час, спеціальний закон, яким є Закон України «Про запобігання корупції», не містить визначення поняття «посадова особа».
Чинне законодавство по різному розкриває зміст понять «посадова особа» та «службова особа».
Так, у ч. 2 ст. 19, Конституції України застосоване поняття посадової особи органів державної влади та місцевого самоврядування, у ст. 40, 55, 56 Конституції одночасно як не ідентичні використані поняття посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 3 ст. 65 Господарського кодексу України до складу посадових осіб підприємства віднесені - керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту. Таким чином, відповідно до наведеної норми лише особи, наділені повноваженнями щодо управління підприємством, є посадовими особами.
Митним кодексом України визначено, що посадовими особами є працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 Митного кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів. (ч. 1 ст. 569 Митного кодексу)
Статтею 342.1 Податкового кодексу України до посадових осіб контролюючого органу віднесені особи, які, зокрема, забезпечують формування та реалізацію державної фінансової політики, якщо інше не передбачено законом, та на які покладено виконання завдань, зазначених у Податковому та Митному кодексах України.
Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про державну службу» до категорії посадових осіб віднесений керівник державної служби, тобто особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.
Застосоване у Законі України «Про Кабінет Міністрів України» поняття до посадових осіб відносить членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, тобто органів виконавчої влади. (ст. 20, 42)
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування вважається особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єктами владних повноважень серед інших визначені посадові та службові особи органів державної влади, місцевого самоврядування.
У силу ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріатом вважається система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії. Вказана стаття до уповноважених посадових осіб відносить посадових осіб органів місцевого самоврядування, які в окремих випадках мають право вчиняти нотаріальні дії.
Аналіз зазначених вище законів свідчить, що однією з головних ознак посадової особи фактично є наявність у неї владних управлінських функцій, які поширюються на увесь або ж значну частину відповідних органу, установи, організації чи підконтрольні/підзвітні суб'єкти господарювання, а також наявність права вчинення юридично значимих дій щодо широкого кола інших осіб.
Такими чином, посадова особа наділена владними повноваженнями, які надають право приймати рішення з метою врегулювання внутрішньоорганізаційних відносин, підбирати і розміщувати кадри, представляти організаційну структуру у відносинах з іншими суб'єктами.
Тоді як частиною 3 статті 18 Кримінального кодексу України службовими особами визначені особи, які здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Отже, чинне законодавство неоднозначно визначає зміст поняття «посадова особа, крім того не ототожнює його з поняттям «службова особа».
Суддя звертає увагу, що у гр. ОСОБА_2 наявні організаційно-розпорядчі повноваження, оскільки посада останньої передбачає право здійснення безпосереднього управління очолюваним нею відділом.
У той же час, вказане посадове становище, рівень та обсяг повноважень ОСОБА_2 не дає підстав для віднесення останньої до особи, яка прямо або опосередковано може виконувати функції держави.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.
Склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст.1726 КУпАП утворює несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Отже, суб'єктом названого адміністративного проступку може бути виключно особа, на яку покладені обов'язки щодо реалізації повноважень держави або місцевого самоврядування.
Згідно з п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону суб'єктами декларування визначені посадові особи юридичних осіб публічного права.
Таким чином, наявність у певної службової особи лише організаційно-розпорядчих та/або адміністративно-господарських повноважень, які можуть застосовуватися нею виключно у межах очолюваного структурного підрозділу юридичної особи, у т. ч. і публічного права, не дають підстав для висновку, що така особа може прирівнюватись до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Крім того, суддею береться до уваги низка рішень Європейського Суду з прав людини у справах «Ґавенда проти Польщі» від 14.03. 2002, «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004, «Аманн проти Швейцарії» від 16.02. 2000, «Волохи проти України» від 02.11.2006, «Фельдек проти Словаччини» від 12.07.2001, «Реквеньї проти Угорщини» від 20.05.1999, «Свято-Михайлівська Парафія проти України» від 14.06.2007, «Фадєєва проти Росії» від 09.06.2005, «Щокін проти України» від 14.10.2010 щодо якості закону, у яких ЄСПЛ серед іншого зазначав, що жодна норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку. У разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Відповідно до п.4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки".
Згідно з вимогами статті 62 Конституції України, яка зобов'язує усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачити на її користь, у судді відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 є суб'єктом адміністративного проступку, передбаченого ч.1 ст. 1726 КУпАП.
Наслідком зазначеного є висновок про відсутність у діях ОСОБА_2 складу вказаного правопорушення.
У силу ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 9, 1726, 247 КУпАП, суддя
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 1726 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю у її діях складу зазначеного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником упродовж десяти днів з дня її винесення через Шевченківський районний суд м. Києва.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.
Суддя В.М. Циктіч