Справа № 761/42812/17
Провадження № 1-кс/761/27167/2017
27 листопада 2017 року м. Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання у кримінальному провадженні за № 12017100100013045 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України про накладення арешту,
До Шевченківського районного суду м. Києва звернувся старший слідчий Шевченківського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 з погодженим прокурором Київської місцевої прокуратури №10 ОСОБА_4 клопотанням про накладення арешту на мобільний телефон «LENOVO A3300-MV», IMEI: НОМЕР_1 , сім-картку оператора мобільного зв'язку «ВФ Україна» з номером НОМЕР_2 та флеш-картку, вилучені 23 листопада 2017 року за адресою: м. Київ, вул. О.Теліги, 43-а, у ОСОБА_5 .
На обґрунтування клопотання зазначено, що ОСОБА_6 10.10.2017 продав ОСОБА_7 належний йому на праві власності автомобіль «Мазда», реєстраційний номер НОМЕР_3 .
У подальшому, ОСОБА_7 залишав за адресою: м. Київ, вул. О.Теліги 29.
ОСОБА_6 , за допомогою виготовленого дублікату ключа , відкрив вказаний транспортний засіб та зник на ньому з місця вчинення кримінального правопорушення.
Під час огляду 23.11.2017 місця події за адресою - м. Київ, вул. Дніпровське Шосе виявлено та вилучено автомобіль MAZDA» модель «3», номер кузова НОМЕР_4 , реєстраційний номерНОМЕР_5 , яким керував ОСОБА_6 . Крім того, у ході розслідування встановлено, що під час керування вказаним автомобілем, поряд з ОСОБА_6 знаходився ОСОБА_5 .
Того ж дня за адресою - м. Київ, вул. О. Теліги, б.43 а, під час проведення огляду у ОСОБА_5 виявлено та вилучено мобільний телефон «LENOVO A3300-MV», IMEI: НОМЕР_1 , в якому знаходилась сім-картка оператора мобільного зв'язку «ВФ Україна» з номером НОМЕР_2 та флеш-картка.
У судовому засіданні слідчий наполягав на задоволенні клопотання з наведених у клопотанні підстав.
Слідчий суддя, заслухавши доводи слідчого, дослідивши матеріали клопотання, дійшов висновку про таке.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності.
Згідно з цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Зазначене положення Конституції покладене в основу однієї з засад кримінального провадження, сутність якої відображена у ст. 16 КПК України та передбачає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження можливе лише на підставі вмотивованого судового рішення, без наявності якого допускається лише тимчасове вилучення майна.
Наведене гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.
Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.
Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що позбавлення будь-якої особи права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на законних підставах майном у спосіб або через застосування процедури, які не відповідають приписам закону, є протиправним.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 КПК, якою до завдань кримінального провадження, з-поміж іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.
У контексті клопотання, що є предметом цього розгляду, першочергово має бути надана оцінка правомірності втручання державного органу у реалізацію особою свого права власності, таке втручання полягає у примусовому, тобто без добровільної згоди власника, обмеженні його права розпорядження майном.
Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК).
Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на мирне володіння майном має бути законним.
Сукупність наведених норм кримінального процесуального законодавства, їх внутрішній, змістовний зв'язок доводять, що будь-які процесуальні рішення, дії слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинені під час досудового розслідування, мають відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.
Крім того, процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.
Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень покликаний забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов'язаний вживати передбачених законом заходів для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.
Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов'язки, має вжити заходів щодо запобігання зловживанню стороною обвинувачення зазначеними повноваженнями з метою суворого дотримання закону, забезпечення рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.
Статтею 131 КПК арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.
З наведеного витікає, що стороною обвинувачення має бути доведена наявність факту причетності ОСОБА_5 до незаконного заволодіння вказаним вище транспортним засобом.
Враховуючи, що слідчий суддя має можливість встановити наявність у кримінальному провадженні певних обставин виключно з матеріалів поданого клопотання, на його ініціатора і покладається відповідний обов'язок.
У той же час, долучені до клопотання витяг з ЄРДР, протокол огляду місця події, постанова про призначення групи слідчих, постанова про визначення групи прокурорів, протокол допиту потерпілого, протокол допиту свідка, протокол пред'явлення особи для впізнання, не підтверджують припущення слідчого щодо можливої причетності гр. ОСОБА_5 до вчинення злочину.
Вирішуючи, чи виправдовують потреби досудового розслідування саме такий ступінь втручання у права та свободи особи, слідчий суддя враховує, що ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Вказаний принцип пропорційності вимагає доведення стороною обвинувачення обґрунтованості застосування достатньо суворого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Однак, не є переконливими доводи слідчого, що накладенням арешту забезпечується збереження речових доказів.
На переконання слідчого судді, вказані фактори дають достатні підстави для відмови у задоволенні клопотання.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 2, 8, 9, 16, 131, 170, 173 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні клопотання старший слідчий Шевченківського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 про накладення арешту на мобільний телефон «LENOVO A3300-MV», IMEI: НОМЕР_1 , сім-картку оператора мобільного зв'язку «ВФ Україна» з номером НОМЕР_2 та флеш-картку, вилучені 23.11.2017 у ОСОБА_5 , відмовити.
На ухвалу упродовж п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва.
Слідчий суддя ОСОБА_1