Справа № 464/9850/15-ц
пр.№ 2/464/1215/17
28.12.2017 року м.Львів
Сихівський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Рудакова І.П.
з участю: секретаря судових засідань ОСОБА_1-В.В.
позивач ОСОБА_2 не з'явився
відповідач управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, треті особи: Львівська міська рада, Львівська міська громадська організація «Союз Українок» про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності, -
за участю представників учасників справи: представники відповідачів ОСОБА_3 (довіреність від 11.01.2017 №2302-вих-98), ОСОБА_4 (довіреність від 11.01.2017 № 2302-вих-95) та представники третіх осіб не з'явились ,
позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача управління комунальної власності ДЕП ЛМР із позовом, у якому просить: визнати недійсним договір оренди № С-9317-14 від 24 грудня 2014 року, украденого між управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Львівською міською громадською організацією «Союз Українок»; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він є співвласником квартири в будинку №4 п'ятого підїзду по вул.Кос-Анатольського в м.Львові. На першому поверсі підїзду розташоване допоміжне приміщення - колясочна, яка призначена для побутового обслуговування усіх мешканців будинку. Дане приміщення відповідачем було передане по договору від 24.12.2014 року в оренду. Власником вказаного приміщення, 22.06.2015 року слала Львівська міська рада. Вважає, що передача в оренду приміщення колясочної є протиправним, з огляду на те, що колясочна не є окремим індивідуально визначеним майном, а є допоміжним приміщенням площею 13,1 кв.м. що знаходиться у спільній сумісній власності мешканців будинку №4 по вул..Кос-Анатольського в м.Львові та бути комунальним майном міста. На момент укладення договору оренди Управління комунальної власності департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради не було власником майна, а також те, що спірне приміщення не є комунальним майном.
19 жовтня 2017 року позивач подав клопотання про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить такі задовольнити.
У судове засідання учасники справи не з'явились, хоча належним чином повідомлялись про місце і час розгляду справи; відповідач не подав відзив на позовну заяву, а відтак, суд постановив ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про повторний заочний розгляд справи з дотриманням вимог, встановлених ст.281 ЦПК України.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що що будинок №4 по вул.Кос-Анатольського в м.Львові знаходився на балансі ЛКП «Старий Сихів».
Позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру.№Г-20411 від 17.12.1998 року.
Згідно з договору від 24.12.2014 року № С-9317-14 нежитлове приміщення площею 13.1 кв.м. в п'ятому під'їзді будинку №4 по вул.Кос-Анатольського в м.Львові Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради було передане в оренду громадській організації «Союз Українок». На виконання умов договору оренди між балансоутримувачем - ЛКП «Старий Сихів» та орендарем - ЛМГО «Союз Українок» складено акт №6 від 26.12.2014 року про приймання-передачу об'єкта оренди.
Право власності на нежитлове приміщення площею 13.1 кв.м. по вул..Кос-Анатольського,4 в м.Львові Львівська міська рада набула 22.06.2015 року, що стверджується свідоцтвом про право власності та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.9,10).
Згідно з ч.1 ст.1 із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв, колясочних тощо) цього фонду.
Відповівдно до ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.
Допоміжні приміщення, зокрема колясочні, передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
У Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року за №4-рп/2004(справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення, зокрема колясочні, передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п.1.1).
В пункті 1 Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року за №14-рп/2011, зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 2ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 №2482-ХІІзі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
З урахуванням вищезазначених норм закону та рішень Конституційного суду України суд дійшов висновку, що колясочні як допоміжні приміщення, які передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків, тим самим відносяться до спільної власності мешканців цього будинку.
Таким чином, позивач як співвласник квартири вже набув право спільної власності на всі допоміжні приміщення зазначеного будинку. При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не передбачено механізм передачі у власність громадян окремо допоміжних приміщень будинку шляхом приватизації, викупу тощо, також як і право власників квартир багатоквартирних будинків на розпорядження своєю частиною зазначених приміщень.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається саме на ті обставини, що приміщення загальною площею 13,1 кв.м, безпідставно віднесено до нежитлових, тому укладений договір оренди цього приміщення є незаконним, оскільки приміщення є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку - колясочною, яке одночасно з приватизацією передається безоплатно у спільну власність громадян.
Відповідно до статті 4 ЖК УРСР житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР.
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
З копії рішення Леніської районної ради народних депутатів №222 від 14.04.87 вбачається про затвердження реєстру жилих будинків, які належать місцевим радам по Ленінському району м.Львова, в реєстрі під №21 значиться будинок №4 по вул.Кос-Анатольського
Відповідно до вимог ст.327 ЦК Україниу комунальній власності є майно, що належить територіальній громаді. Майном, що є у комунальній власності здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Як вбачається з ст.4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», об'єктами оренди є нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних органів і органів доходів і зборів, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.
У відповідності до даного закону прийняте Положення про управління комунальної власності ДЕП ЛМР, згідно з яким управління комунальної власності як орендодавець укладає договори оренди, здійснює їх облік та реєстрацію.
Судом встановлено, що згідно з договору оренди №С-9317-1424, укладеного 24. 12.2014, управлінням комунальної власності ДЕП ЛМР передало, а ЛМГО «Союз Українок» прийняло у тимчасове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛКП «Старий Сихів» приміщення за адресою м.Львів, вул.Кос-Анатольського, 4, загальною площею 13,1 кв.м, під індексами ХХІХ, ХХІХа, які використовуватимуться для створення музею історії українського жіночого руху.
На виконання умов договору оренди між балансоутримувачем ЛКП «Старий Сихів» та ЛМГО Союз Українок» складено акт приймання-передачі об'єкта оренди №6 від 26 грудня 2014 року.
При цьому, в судовому засіданні встановлено, що жодна з сторін укладеного договору оренди не зверталася з вимогою про розірвання договору оренди.
Судом з'ясовано, що 22.06.2015 проведена державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення площею 13,1 кв.м, по вул.Кос-Анатольського, 4 у м.Львові (т.1 а.с.168, 169). Ні свідоцтво про право власності, ні право власності, ні порядок реєстрації не оскаржувались, не скасовані.
Суд, вирішуючи даний спір враховує те, що законодавство не ототожнює поняття допоміжного приміщення та нежитлового приміщення.
Так, згідно з визначень, наведених у ст.1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення), а нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Допоміжні та нежитлові приміщення являють собою різні частини багатоквартирного будинку, які відрізняються між собою своїм призначенням, а тому, для правильного вирішення спору, необхідно встановити, чи є це приміщення допоміжним, в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку.
Разом з тим, позивачему не надано належних та допустимих доказів того, що спірне приміщення є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку в контексті вимог чинного законодавства. Не надано суду жодних доказів щодо використання мешканцями будинку спірного приміщення чи якихось його частин для обслуговування будинку, ні щодо використання мешканцями будинку цих приміщень взагалі протягом всього часу існування будинку з моменту завершення будівництва і до теперішнього часу.
Таким чином, в суді встановлено, що дії відповідачів відповідали вимогам законодавства при укладенні договору оренди нежитлових приміщень, вчинені в межах наданих законом повноважень. Жодних порушень прав позивача судовим розглядом не встановлено.
На підставі викладеного, виходячи з заявлених позовних вимог, враховуючи положення чинного законодавства України та матеріали справи, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а відтак у позові необхідно відмовити.
Залишаючи позов без задоволення, відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави.
Відповідно до наведено та керуючись ст. ст.10, 76, 263, 265, 268, 273, 280-283, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
у позові ОСОБА_2 до управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, треті особи: Львівська міська рада, Львівська міська громадська організація «Союз Українок» про визнання недійсним договору оренди № С-9317-14 від 24 грудня 2014 року, украденого між управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Львівською міською громадською організацією «Союз Українок»; застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - залишити без задоволення.
Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленим Цивільним процесуальним кодексоим України.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повне судове рішення складено 29 грудня 2017 року.
Суддя І. П. Рудаков