Справа № 443/645/17 Провадження № 2/443/653/17
"06" грудня 2017 р. Жидачівський районний суд Львівської області в складі: головуючої судді Ціпивко І.І.,
з участю секретаря Башта Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жидачеві Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок,-
Позивачка звернулася до суду із позовною заявою, якою просить суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на житловий будинок № 85 по вул. Надбережна у с.Бережниця Жидачівського району Львівської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4. Свої вимоги мотивує тим, що вона проживає ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказаний житловий будинок належав її дідові ОСОБА_4, який помер 13 травня 2014 року. Позивачка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючого документа на житловий будинок, а тому змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
Позивачка та її представник ОСОБА_5подали до суду заяви про слухання справи у їх відсутності. Позовні вимоги підтримують у повному обсязі і просять позов задоволити.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надіслали до суду заяви та просять суд справу розглянути без їх участі. Позовні вимоги визнають.
Згідно ч.2 ст.197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Частина 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
Відповідно до положень ст.ст.11,59,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З Свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого 30.06.1989 року виконкомом Жидачівської районної ради народних депутатів на підставі рішення Жидачівської районної ради № 181 від 15.06.1989 року цілий житловий будинок в с. Бережниця по вул..Набережна № 85 належав ОСОБА_4. Господарство відносилось до типу « колгоспний двір»,головою якого був ОСОБА_4
Згідно витягу з погосподарської книги с. Бережниця Жидачівського району Львівської області станом на 30.06.1990 року в житловому будинку в с.Бережниця по вул..Набережна,85 були зареєстровані та проживали ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_1. Двір відносився до суспільної групи - колгоспний двір, головою якого був ОСОБА_4
Відповідно до копії технічного паспорту від 29 травня 2017 р., загальна площа житлового будинку № 85 по вул..Набережна в с. Бережниця Жидачівського району Львівської області становить 87 кв. м, інвентаризаційна вартість будинку та господарських будівель складає 343 607 грн..
Стаття 41 Конституції України зазначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У відповідності до ст.17 ЗУ «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Як вбачається з п. 6 постанови Пленум Верховного суду України №20 від 22.12.95 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Таким чином, дослідженими обставинами справи встановлено, що спадковий житловий будинок № 85 по вул. Надбережна у с. Бережниця Жидачівського району Львівської області належав суспільній групі господарств колгоспний двір, членами якого були: ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_1.
Згідно свідоцтва про смерть серії І-СГ № 356512 від 14 травня 2014 року, ОСОБА_4 помер 13 травня 2014 року у с.Бережниця Жидачівського району Львівської області.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» п.6, "а" право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили право на частку в його майні. Згідно з п.6 "г" даної постанови, відповідно до ст.4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність" загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01.07.1990 року.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є онукою померлого ОСОБА_4.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Позивачка ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем по законом після смерті своєї дідуся, як така, що спадщину прийняла, оскільки зверунлася до нотаріуса із заявою про прийняття такої, а інші спадкоємці та члени колгоспного двору відмовилися від своїх спадкових прав та прав на частку у дворі.
Згідно постанови приватного нотаріуса Жидачівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 позивачка зверталась із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4, померлого 13.05.2014 року, але їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадковий житловий будинок.
Таким чином, враховуючи те, що позивач оформити право власності на спадкове майно, в нотаріальному порядку не має можливості у зв'язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину; відповідачі позовні вимоги визнали, що не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб; будь-яких інших спадкоємців, які б претендували на спірне майно, судом не встановлено, а тому беручи до уваги наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 1216, 1217, 1218, 1268 ЦК України ,-
Позов задоволити повністю. Визнати за ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на житловий будинок № 85 по Набережна в с.Бережниця Жидачівського району Львівської області в порядку спадкування за законом після смертіБасараба ОСОБА_6, який помер 13 травня 2014 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.
СУДДЯ І.І.Ціпивко