14 листопада 2017 рокусправа № 808/826/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Уханенка С.А.
судді: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.
за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії ,-
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправними бездіяльність відповідача щодо забезпечення виплати вихідної грошової допомоги у розмірі 10 місячник заробітних плат за останньою посадою, а також відмову у виплаті такої допомоги;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячник заробітних плат за останньою посадою, відповідно до п.4.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції діючій до 27.03.2014).
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 р. у задоволенні позову відмовлено.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Господарського суду Запорізької області строком на п'ять років на підставі Указу Президента України від 04.04.2003 №294/2003.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 11.12.2009 №649-VІ позивача обрано на посаду судді Господарського суду Запорізької області безстроково.
Постановою Верховної Ради України №1515-VІІІ від 08.09.2016 "Про звільнення суддів" позивача звільнено з посади судді Господарського суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
На підставі наказу в.о.голови Господарського суду Запорізької області від 30.09.2016 за №27к суддю Дьоміну А.В. відраховано зі складу суддів Господарського суду Запорізької області 30.09.2016 у зв'язку з виходом у відставку.
10.11.2016 року позивач звернулась до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Однак, листом від 14.03.2017 за №08-13-01/745/2017 відповідач із посиланням на приписи Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції з 01.04.2014 відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні") повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для нарахування та виплати їй вихідної допомоги.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що соціально-економічні права не є абсолютними та можуть бути зміненими з метою збереження балансу усього суспільства.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 126 Конституції України суддя у разі подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням звільняється з посади органом, що його обрав або призначив - в даному випадку Верховною Радою України.
Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року ОСОБА_1 було звільнено у зв'язку з поданням заяви про відставку.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (08.09.2016 року).
Згідно зі статтею 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Частиною 6 статтею 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.
При цьому, Законом України від 27 березня 2014 року №1166 "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", який набрав законної сили з 1 квітня 2014 року виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.
Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.
Виходячи з приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (08.09.2016 року).
Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне також зазначити щодо відсутності в даному випадку «правомірних (законних) очікувань» в розумінні положень Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, з огляду на зазначене вище скасування норми, тому твердження про порушення ст.1 Протоколу 1 до Конвенції безпідставні.
Крім того, судова колегія вважає, що в даному випадку є підстави вважати, що відмова у наданні вихідної допомоги є проявом дискримінації.
Як зазначено вище, нормативно-правове регулювання матеріального забезпечення суддів здійснюється окремим законом, який може встановлювати, у тому числі, право судді на отримання вихідної допомоги при виході у відставку.
До 01.04.2014 р. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" містив приписи щодо виплати вихідної допомоги. Проте, редакція цього Закону після 01.04.2014 р. не передбачала виплату вихідної допомоги у разі виходу судді у відставку.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року, який набрав чинності 30.09.2016 року, також передбачав виплату вихідної допомоги, але в іншому розмірі.
Отже, вказані норми Законів передбачають відмінне ставлення до осіб, які вийшли у відставку в період з 01.04.2014 року по 30.09.2016 року.
Проте, оскільки предметом спору є право особи на вихідну допомогу у певному розмірі, то суддівський розсуд, яким наділений кожний суддя під час ухвалення рішення у справі не є належним інструментом для усунення встановленої диспропорції, яка підлягає усуненню лишу у законодавчому процесі.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанцій було правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки Господарський суд Запорізької області під час відрахування позивача зі свого штату діяв з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України, а тому правомірно не здійснив їй нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 р. - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя: С.А. Уханенко
Суддя: І.Ю. Богданенко
Суддя: Ю.М. Дадим