ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 грудня 2017 року № 826/6441/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до проКиївського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві перерахунок та виплату заробітної плати,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась з позовом до Київського апеляційного адміністративного суду (далі по тексту - відповідач-1) та Державної судової адміністрації України (далі по тексту - відповідач-2) та Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі по тексту - відповідач-3) про:
- визнання неправомірною бездіяльність відповідача - 1 щодо не нарахування та невиплати, а відповідача - 2 щодо незабезпечення належного фінансування виплати заробітної плати секретарю судового засідання Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 у період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року не в повному розмірі, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абз. 2 частини 1 статті 144 Закону України від 07.07.2010р. №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 14.10.2014р. №1697- VІІ «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абз. 2 частини 1 статті 147 Закону України від 07.07.2010р. №2453- VІ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12.02.2015р. №192- VІІ «Про забезпечення права на справедливий суд»;
- зобов'язання відповідача - 1 здійснити перерахунок заробітної плати секретаря судового засідання Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абз. 2 частини 1 статті 144 Закону України від 07.07.2010р. №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 14.10.2014р. №1697- VІІ «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абз. 2 частини 1 статті 147 Закону України від 07.07.2010р. №2453- VІ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12.02.2015р. №192- VІІ «Про забезпечення права на справедливий суд»;
- зобов'язання відповідача - 1 нарахувати та виплатити заробітну плату секретарю судового засідання Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абз. 2 частини 1 статті 144 Закону України від 07.07.2010р. №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 14.10.2014р. №1697- VІІ «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абз. 2 частини 1 статті 147 Закону України від 07.07.2010р. №2453- VІ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12.02.2015р. №192- VІІ «Про забезпечення права на справедливий суд»;
- стягнення з відповідача - 1 на користь позивача заробітну плату нараховану з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абз. 2 частини 1 статті 144 Закону України від 07.07.2010р. №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 14.10.2014р. №1697- VІІ «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абз. 2 частини 1 статті 147 Закону України від 07.07.2010р. №2453- VІ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12.02.2015р. №192- VІІ «Про забезпечення права на справедливий суд»;
- зобов'язання Державну судову адміністрацію забезпечити фінансування для проведення перерахування та виплати заробітної плати секретаря судового засідання Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абз. 2 частини 1 статті 144 Закону України від 07.07.2010р. №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 14.10.2014р. №1697- VІІ «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абз. 2 частини 1 статті 147 Закону України від 07.07.2010р. №2453- VІ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12.02.2015р. №192- VІІ «Про забезпечення права на справедливий суд».
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач у спірний період був працівником апарату суду, працював на посаді секретаря судового засідання. У зв'язку із внесеними до законодавства України змінами, відповідно до ч. 2 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивач мав отримувати заробітну плату, виходячи із посадового окладу, який обчислювався як 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду із застосуванням коефіцієнту 1,3. Разом з тим, відповідачі нараховували позивачу та виплачували заробітну плату за період з 26.10.2014 по 09.09.2015 в меншому розмірі, що не відповідає ч. 2 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Позивачем подано клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідачі проти позову заперечували, посилалися на те, що не мали повноважень здійснювати видатки, які не були закладені у Державному бюджеті України на відповідний рік, а виплатили заробітну плату в межах затвердженого фонду оплати праці відповідно до Закону України «Про державну службу» та постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратур, судів та інших органів», тому просили суд у позові відмовити.
На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України суд прийшов до переконання про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
ОСОБА_1 в період з 19 грудня 2013 року по 18 грудня 2015 року була державним службовцем та працювала в Київському апеляційному адміністративному суді на посаді секретаря судового засідання.
Відповідно до ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону від 07 липня 2010 року) розмір заробітної плати працівників апаратів судів, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.
Згідно з ч. 5 ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону від 07 липня 2010 року) та ч. 6 ст. 152 цього Закону (у редакції Закону від 12 лютого 2015 року), правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу». Умови оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного і транспортного забезпечення працівників апарату суду визначаються на засадах, що встановлені для відповідної категорії працівників апаратів центральних та місцевих органів виконавчої влади.
За правилами ч. 7 ст. 33 Закону України «Про державну службу», умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті (умови розміру оплати праці суддів), та частиною першою статті 10 цього Закону (розмір мінімальної заробітної плати).
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі за текстом - Постанова №268) затверджено схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів (додаток 47).
Так, згідно із положеннями названої Постанови № 268 у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин, зокрема, для секретаря судового засідання спеціалізованого апеляційного суду у місті Києві встановлено місячний посадовий оклад у розмірі 560,00грн. Така редакція Постанови № 268 діяла до 08.09.2015.
Поряд із цим, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 482 «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету» (далі за текстом - Постанова № 482) у разі, коли розмір посадового окладу працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету, нижчий ніж визначений законом розмір мінімальної заробітної плати, посадовий оклад установлюється на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати.
За змістом положень Законів України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік», мінімальний розмір заробітної плати у 2014 році і з 1 січня 2015 року становить 1 218 грн., а з 1 вересня 2015 року - 1378 грн.
З 26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», підпунктом 59 пункту 5 розділу XII якого частину першу статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено абзацом другим такого змісту: «При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».
При цьому абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк - внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Суд звертає увагу на те, що наведені положення абзацу 2 частини 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» набрали чинності пізніше, ніж норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», а тому, мають пріоритет у застосуванні до спірних правовідносин.
Кабінетом Міністрів України з 26 жовтня 2014 року до 2 вересня 2015 року змін до своїх нормативно-правових актів внесено не було, Постанова № 268 у цей період продовжувала діяти у редакції, якою посадовий оклад позивача встановлений у розмірі 560,00грн., а заробітна плата нараховувалася і виплачувалася виходячи із посадового окладу, встановленого у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, зважаючи на вимоги Постанови № 482.
З цього приводу суд враховує положення ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, зважаючи на закріплений наведеною нормою права принцип законності, до спірних правовідносин не можуть застосовуватися підзаконні правові акти, в тому числі акти Уряду України, положення яких суперечать вимогам Закону, як нормативно-правового акта вищої юридичної сили.
За наведеного нормативного регулювання, суд відзначає, що починаючи з 26 жовтня 2014 року працівники апаратів судів мають право на посадові оклади у розмірах, визначених абзацом другим частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру», а саме в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, з урахуванням коефіцієнту 1,3.
У подальшому з 1 січня 2015 року набрали чинності Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» та Закон України від 28.12.2014 № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік», якими передбачено, що норми і положення частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, наведеними положеннями по-іншому врегулювало відносини в частині розміру посадових окладів працівників апарату судів, ніж абзац другий частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру», а саме розмір посадових окладів визначався не законом, а повинен був визначатися постановою Кабінету Міністрів України.
Починаючи з 29 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», згідно із яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції.
Зокрема, абзацом другим частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Відповідно до абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 року № 3-рп/2012 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
В рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012 року зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що у період з 1 січня 2015 року - з моменту набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», яким Уряду України делеговано повноваження щодо встановлення розміру посадових окладів працівників апарату судів і до 29 березня 2015 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», Кабінет Міністрів України цим повноваженням не скористався, розмірів посадових окладів не визначив, а тому, на переконання суду, починаючи з 26 жовтня 2014 року до 28 березня 2015 року розмір посадових окладів працівників апарату судів визначався відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру».
Посилання на дію у цей період Постанови № 268 та необхідність здійснення розрахунку і виплати заробітної плати позивачу виходячи із встановлених цією Постановою розмірів, на думку суду, є необґрунтованими, оскільки згадувана Постанова № 268, в тому числі її додаток №45 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2011 № 215, з подальшими змінами), у будь-якому разі була прийнята не на виконання пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», про що свідчать як час (момент) так і мета прийняття цієї Постанови порівняно із пунктом 9 Прикінцевих положень зазначеного Закону.
До того ж об'єктивно у ній не можуть бути враховані фінансові ресурси державного бюджету протягом інших бюджетних періодів, ніж бюджетний період 2011 року.
Відповідно до підпункту 2 пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом, зокрема, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом 13 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 2 березня 2015 року № 217-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», підпунктом 12 пункту 1 якого з абзацу третього пункту 9 Закону про Державний бюджет України на 2015 рік було виключено посилання на частину третю статті 69, статтю 129, частину першу статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зберігши при цьому загальне посилання на положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Тобто, прийнявши такі зміни законодавець фактично відтворив положення абзацу третього пункту 9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», якими Кабінету Міністрів України делеговано право визначати розмір посадових окладів працівників апаратів судів.
Проте, Закон України № 217-VIII від 02.03.2015 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» набрав чинності з 13 березня 2015 року, а Закон України № 192-VIII від 12.02.2015 «Про забезпечення права на справедливий суд" - з 29 березня 2015 року, тому останній із названих законів почав справляти вплив на розмір посадових окладів працівників апаратів судів.
Уряд України скористався делегованими йому повноваженнями щодо встановлення розміру посадових окладів працівників апарату судів лише 2 вересня 2015 року, прийнявши постанову від 2 вересня 2015 року N 644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 9 вересня 2015 року.
Поряд із цим, положення, закріплене у абзаці другому частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» не передбачає повноважень Кабінету Міністрів України щодо регулювання розміру посадових окладів працівників апаратів судів.
Також, слід звернути увагу на те, що підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру», так само, як і підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», Кабінету Міністрів України не надано права на визначення чи коригування розміру посадового окладу працівників апаратів судів, а лише вказано на необхідність приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із зазначеними законами.
За такого нормативно-правового регулювання, починаючи з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року розмір посадових окладів працівників апаратів судів мав визначатись відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 31 грудня 2015 року - відповідно до абзацу другого частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
З урахуванням наведеного, та виходячи з меж заявлених позивачами вимог, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у частині визнання бездіяльності Державної судової адміністрації України протиправною та зобов'язання ДСА України нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до посадового окладу, встановленого частиною першої статті 144 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року відповідно до посадового окладу, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 147 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», з урахуванням проведених виплат.
Позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Київського апеляційного адміністративного суду та зобов'язання останнього вчинити дії, задоволенню не підлягають, як такі, що є невірно обраним способом захисту порушеного права, адже головним розпорядником бюджетних коштів, в даному випадку, є Державна судова адміністрація України.
Разом з цим, оскільки під час розгляду справи судом встановлено протиправну бездіяльність ДСА України щодо не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати у відповідному розмірі, керуючись положеннями ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 162 КАС України, суд вважає за необхідне, з метою всебічного і повного захисту порушених прав позивачів, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплати секретарю судового засідання Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 заробітну плату за період роботи:
- з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року - у розмірах, визначених абз.2 ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру»;
- з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року - у розмірах, визначених абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», у повному обсязі з урахуванням усіх надбавок на інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, у тому числі з індексацією нарахованої суми та з урахуванням виплачених коштів.
Позовні вимоги в частині зобов'язання Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування виплати заробітної плати секретарю судових засідань ОСОБА_1, задоволенню не підлягають, як такі, що є передчасними, адже позивачем не надано доказів не забезпечення ДСА України фінансування на виплату заробітної плати, за наслідками набрання даним рішенням суду законної сили.
Посилання відповідачів на висновки Верховного Суду України, наведені у постановах від 12.07.2016 у справі №820/4648/15 та від 13.07.2016 у справах №820/4653/15, №818/3372/15, в контексті того, що оскільки з 26.10.2014 по 09.09.2015 Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а Законами України від 16.01.2014 №719-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та №80-VІІІ видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону №2453-VІ, частини першої статті 147 Закону №2453-VІ (у редакції з 28.03.2015) не передбачено, то ДСА як розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівникам апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, судом відхиляються, враховуючи наступне.
Згідно з положеннями другого абзацу частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»). «Майном" може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).
У даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання заробітної плати у більшому розмірі передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними. Таким чином, на них поширюється режим «існуючого майна».
Також, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 за заявою №38667/06 у справі «Будченко проти України» наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39). А у рішенні від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» (заява №10972/05) - вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункт 23).
Крім того, за правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26.09.2014, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
При цьому, у даному випадку йдеться не про додаткові доплати, а про оплату праці певної категорії державних службовців у встановленому Законом розмірі.
Крім того, суд, із посиланням на рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України», Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, а також правову позицію Верховного Суду України у постанові від 22.05.2013, зауважує, що право позивача на визначену Законом заробітну плату підлягає реалізації і захисту незважаючи на те, що законами про Державний бюджет України видатків на ці потреби не було передбачено.
Посилання ДСА на положення Бюджетного кодексу України, Закону України «Про державну службу» і Закону України «Про оплату праці» є помилковими і судом відхиляються, з огляду на те, що останні не мають пріоритету у застосуванні до спірних відносин порівняно із положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у відповідних редакціях) з огляду на загальний характер їх норм у питанні оплати праці працівників апарату місцевих судів порівняно з нормами вказаного Закону, а також час прийняття.
Також суд приймає до уваги, що положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Законів «Про прокуратуру» і в подальшому «Про забезпечення права на справедливий суд») залишались чинними з моменту введення їх в дію. Законодавцем норми згадуваного Закону не були скасовані, змінені або відтерміновані щодо часу набрання ними чинності, а тому підлягають застосуванню з моменту набрання чинності, при цьому невиплата позивачу заробітної плати у розмірі, гарантованому Законом, виходячи із наведених рішень Європейського Суду з прав людини, можуть розумітися як втручання право на мирне володіння майном.
Поряд із цим, суд відзначає, що абзац другий частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» та абзац другий частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» безпосередньо встановлюють розмір окладу. Ці положення за своїм змістом не потребують деталізації чи процедур реалізації.
Доводи суб'єкта владних повноважень про те, що саме Кабінет Міністрів України повинен був привести свої нормативно-правові акти у відповідність із згадуваними Законами, однак до 02.09.2015 цього не зробив, у свою чергу ДСА України не мало юридично обґрунтованих підстав фінансувати, нараховувати та виплачувати посадові оклади працівникам апарату суду у розмірах інших, ніж це передбачено нормами постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», судом відхиляються, з урахуванням наступного.
В силу положень ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» (на час виникнення спірних відносин) розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.
Аналогічне положення закріплене і у ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Як вже зазначалося, закріплений у ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип законності передбачає, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи наведене, посилання відповідача на неприйняття Кабінетом Міністрів України змін до постанови №268 щодо умов оплати праці працівників апарату суду як підстави для невиконання вимог Закону, яким визначено розміри їх посадових окладів, суд відхиляє, оскільки таке застосування правових норм не відповідає ані принципу законності, ані принципу верховенства права.
Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації щодо ненарахування та невиплати секретарю судового засідання Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 заробітної плати за період роботи:
- з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року - у розмірах, визначених абз.2 ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру»; з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року - у розмірах, визначених абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», у повному обсязі з урахуванням усіх надбавок на інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, у тому числі з індексацією нарахованої суми та з урахуванням виплачених коштів.
3. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплати секретарю судового засідання Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 заробітну плату за період роботи:
- з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року - у розмірах, визначених абз.2 ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру»; з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року - у розмірах, визначених абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», у повному обсязі з урахуванням усіх надбавок на інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, у тому числі з індексацією нарахованої суми та з урахуванням виплачених коштів.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя В.В. Амельохін