14 грудня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/1366/17
Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі:
головуючого судді - Шевякова І.С.,
суддів - Єресько Л.О. , Клочка К.І. ,
за участю:
секретаря судового засідання - Голубенко В.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Національні інформаційні системи", третя особа - Нотаріальна палата України, про визнання протиправним та скасування наказу, -
14 серпня 2017 року Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (надалі також - позивач, приватний нотаріус ОСОБА_1О.) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (надалі також - відповідач-1, Мін'юст), Державного підприємства "Національні інформаційні системи" (надалі також - відповідач-2, ДП "НАІС"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Нотаріальна палата України (надалі також - третя особа), про:
- визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 27.07.2017 року № 2411/5 "Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно";
- зобов'язання Державного підприємства "Національні інформаційні системи" Міністерства юстиції України розблокувати приватному нотаріусу Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог приватний нотаріус ОСОБА_1 зазначала, що камеральна перевірка, за наслідками якої складена довідка, що стала підставою для блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, була проведена з порушеннями її прав. Зокрема, вона не була повідомлена про факт проведення перевірки та не була залучена до проведення перевірки, що позбавило її можливості захистити свої права, надати пояснення та документи та призвело до невірних висновків за наслідками проведення перевірки. У зв'язку з проведеною перевіркою Мін'юстом видано оскаржуваний наказ, яким до позивача застосовано покарання у вигляді тимчасового блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на 6 (шість) місяців. Позивач стверджувала, що висновки довідки, складеної за результатами проведеної перевірки, є необґрунтованими, оскільки прийняті без належного врахування усіх фактичних обставин та норм чинного законодавства. Так, щодо порушення пункту 20 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачем вказано, що неповне внесення відомостей про земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не порушило прав та інтересів будь-яких осіб, як правоносіїв, так і третіх осіб.
Щодо подачі заяв про державну реєстрацію прав особою, яка не мала права представляти інтереси юридичної особи - ТОВ "Благовість", позивачем зазначено про те, що вищезазначені заяви були прийняті на підставі дійсної довіреності (строк дії якої - до 03.03.2018 року), а допущені технічні помилки в даті довіреності під час державної реєстрації є виправленими шляхом додавання належної електронної копії довіреності.
З приводу порушення строків розгляду заяв про державну реєстрацію прав ОСОБА_1 вказано, що здебільшого державна реєстрація прав відповідно до статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" була здійснена в останній (п'ятий) робочий день.
Позивач наголошувала на тому, що оскаржуваний наказ не є співрозмірним тим окремим порушенням, які вона визнає, з тими санкціями, які були до неї застосовані.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
У письмових запереченнях, що надійшли суду, представник Мін'юсту зазначив, що за наслідками проведеної камеральної перевірки державного реєстратора встановлені порушення пункту 20 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині невнесення відомостей щодо земельних ділянок (дати державної реєстрації земельної ділянки, найменування органу, що провів державну реєстрацію земельної ділянки); порушення статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо порушення строків прийняття рішення про державну реєстрацію; порушення пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" - подача заяв про державну реєстрацію прав особою, яка не має на це повноважень.
З огляду на встановлені порушення, на думку відповідача, Мін'юст правомірно та обґрунтовано відповідно до вимог частини 2 статті 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" видав наказ № 2411/5 від 27.07.2017 року про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, представник відповідача-1 вважав позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.
Представник відповідача-2 (ДП "НАІС") в останнє судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони /а.с. 118 т.2/. В судових засіданнях, які відбувалися раніше, представник ДП "НАІС" вважав необґрунтованим позов в частині вимог саме до ДП "НАІС", оскільки останнє є тільки виконавцем рішень Мін"юсту та за відсутності наказу про блокування доступу державного реєстратора (нотаріуса) до Державного реєстру, надає такий доступ у регламентованому порядку.
У письмових запереченнях, наданих до суду раніше, ДП "НАІС" просило відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі /а.с. 111-114 т.1/ з огляду на те, що рішення про блокування було прийняте Мін'юстом, а у діях ДП "НАІС", за умов відсутності законодавчо наданої можливості відмовитись від виконання наказів Міністерства юстиції України, відсутня і відповідальність за технічну реалізацію даного наказу.
Представник третьої особи, Нотаріальної палати України, в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи третя особа повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила, клопотання про відкладення судового засідання не надсилала.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
11 липня 2017 року Мін'юстом, відповідно до статті 37-1 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 990 (далі - Порядок № 990), та на підставі акта за результатами проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 27 червня 2017 року /а.с. 155 т.1/, винесено наказ № 2279/7 про проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_1, а також утворено комісію для її проведення /а.с. 152 т.1/.
За результатами проведення камеральної перевірки державного реєстратора приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_1 складено довідку від 18.07.2017 року (далі - Довідка), в якій встановлені наступні порушення:
- порушення пункту 20 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині не внесення відомостей щодо земельної ділянки у заявах №№ 20525556, 20822491, 21240555, 21241210, 21242763, 21246856, 21247570, а саме: дати державної реєстрації земельної ділянки та найменування органу, що провів державну реєстрацію земельної ділянки;
- порушення статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо порушення строків прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час розгляду заяв №№ 20516076, 20525556, 20525893, 20703318, 20820652, 20825925, 21209712, 20294719, 21218854, 21240555, 21241210, 21242763, 21246856, 21247570, 21263557, 21263618, 21263663, 21263701, 21263744, 21264280, 21264290, 21264296;
- порушення пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме: проведення державної реєстрації прав на підставі заяв від 04.03.2017 року № 21263557, від 04.03.2017 року № 21263618, від 04.03.2017 року № 21263663, від 04.03.2017 року № 21263701, від 04.03.2017 року № 21263744, від 05.03.2017 року № 21264280, від 05.03.2017 року № 21264290, від 05.03.2017 року № 21264296, поданих ОСОБА_3 відповідно до довіреності від 03.03.2016 року № 11, виданої СТОВ "Благовість", що була дійсна до 03.03.2017 року.
27 липня 2017 року Мін'юстом, на підставі Довідки, відповідно до статті 37-1 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, Порядку № 990, прийнято наказ № 2411/5, яким тимчасово заблоковано доступ позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 6 (шість) місяців, а виконання наказу у зазначеній частині покладено на ДП “НАІС”.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача-1, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку наказу Мін'юсту № 2411/5 від 27.07.2017 року, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до статті 37-1 вказаного Закону, контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав. За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав. У разі, якщо в результаті проведеної перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав виявлено прийняття такими державними реєстраторами чи суб'єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законодавства, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції України вживає заходів до негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів, а також заінтересованих осіб. За результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про, зокрема, тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав. Технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених пунктами 1 і 2 частини другої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання. У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора, акредитованого суб'єкта державної реєстрації прав. Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок та критерії, за якими здійснюється моніторинг, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1 Порядку № 990, він визначає процедуру здійснення Мін'юстом відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державна реєстрація).
Згідно з пунктами 6, 7 Порядку № 990, камеральна перевірка проводиться на підставі наказу Мін'юсту, яким утворюється комісія у складі не менше ніж трьох посадових осіб Мін'юсту. Копія наказу Мін'юсту про проведення камеральної перевірки надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом із супровідним листом державному реєстратору та/або суб'єкту державної реєстрації.
Відповідно до пунктів 9-10 Порядку № 990, результати камеральної перевірки оформляються довідкою, яка підписується усіма членами комісії. У довідці про проведення камеральної перевірки зазначаються, зокрема: опис виявлених порушень порядку державної реєстрації (з посиланням на відповідні акти законодавства) із зазначенням підтвердних документів чи відомостей з реєстрів; пропозиції стосовно змісту рішення за результатами проведеної камеральної перевірки. За результатами проведеної камеральної перевірки Мін'юст на підставі довідки комісії приймає мотивоване рішення відповідно до Законів у формі наказу.
Проаналізувавши у сукупності встановлені відповідачем у довідці порушення, в контексті наданих позивачем спростувань таких порушень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З приводу порушення позивачем пункту 20 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, судом встановлено, що невнесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо дати державної реєстрації земельної ділянки та найменування органу, який провів таку державну реєстрацію, не створює негативних правових наслідків, воно не впливає на права та інтереси як безпосередніх правоносіїв, так і на права третіх осіб.
Щодо порушення позивачем статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме: подачі заяв про державну реєстрацію прав особою, яка не мала права представляти інтереси юридичної особи - ТОВ "Благовість", судом встановлено, що заяви від 04.03.2017 року № 21263557, від 04.03.2017 року № 21263618, від 04.03.2017 року № 21263663, від 04.03.2017 року № 21263701, від 04.03.2017 року № 21263744, від 05.03.2017 року № 21264280, від 05.03.2017 року № 21264290, від 05.03.2017 року № 21264296 на державну реєстрацію прав подавалися до приватного нотаріуса представником ОСОБА_3 відповідно до довіреності від 03.03.2017 року № 11, виданої СТОВ "Благовість", строком дії до 03.03.2018 року. В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом ОСОБА_1 було заначено вірний номер та дату відповідної довіреності, проте допущено технічну помилку і випадково додано електронну копію іншого документу (попередньої довіреності від 03.03.2017 року).
Такі обставини, крім іншого, підтверджуються наявними в матеріалах справи поясненнями СТОВ "Благовість" /а.с. 211 т.1/, а також наданими до суду Зіньківською районною державною адміністрацією Полтавської області копіями довіреностей, на підставі яких діяла уповноважена особа та було зареєстровано вказані заяви /а.с. 110-117 т.2/.
Також судом встановлено, що позивачем були прийняті рішення про внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та виправлено допущені технічні помилки.
З приводу порушення статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме: порушення строків розгляду заяв про державну реєстрацію прав необхідно зазначити, що позивачем не надано належних документів, які спростовують виявлені порушення під час розгляду всіх заяв. Приватним нотаріусом ОСОБА_1 лише пояснено, що здебільшого державна реєстрація прав відповідно до статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" була здійснена в останній (п'ятий) робочий день.
З урахуванням встановленого суд прийшов до висновку про протиправність оскаржуваного позивачем наказу.
Так, згідно з пунктом 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ” від 06.03.2008 № 2, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Суд зауважує, що суб'єкт владних повноважень повинен застосовувати принцип гласності, приймаючи рішення, що матиме вплив на права, свободи чи інтереси особи, особливо, якщо це рішення може мати несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймають рішення, має право бути вислуханою суб'єктом владних повноважень; вона повинна мати право наводити обставини та докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо.
Як встановлено судом, відповідачем-1 при проведенні камеральної перевірки, складенні Довідки та винесенні оскаржуваного наказу не забезпечено участі позивача у процесі прийняття рішення, в тому числі шляхом надання можливості викласти свої пояснення з приводу тих чи інших обставин, які перевірялись.
В той же час, відповідачем-1 не надано суду доказів на підтвердження надіслання та отримання позивачем копії наказу щодо призначення камеральної перевірки від 11.07.2017 року № 2279/7 до моменту проведення перевірки, що також порушує право особи приймати участь у прийнятті рішення щодо неї.
Таким чином, відповідачем, як під час проведення камеральної перевірки, так і під час прийняття оскаржуваного наказу не забезпечено права позивача на участь у розгляді матеріалів перевірки та/або на подання письмових пояснень по суті виявлених порушень.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 990 копії рішення, прийнятого за результатами проведеної камеральної перевірки, засвідчені в установленому законодавством порядку, надсилаються скаржнику (в разі розгляду скарги), державному реєстратору та/або суб'єкту державної реєстрації протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.
Всупереч вимогам вказаного пункту відповідачем-1 не надано суду доказів на підтвердження надіслання ним та отримання позивачем копії оскаржуваного наказу.
Також суд акцентує увагу на наступному.
В силу приписів Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суд вважає за необхідне поширити на спірні правовідносини дію ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція).
Так, статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Тлумачення змісту цієї статті Конвенції було надано Європейським судом з прав людини, зокрема, у п.165 рішення по справі “ОСОБА_4 проти України” (заява №21722/11), з якого вбачається, що втручання у право на повагу до приватного життя може мати місце також і у разі реалізації Державою заходів впливу чи примусу до професійної діяльності особи.
З положень пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України слідує, що в Україні запроваджена цивільно-правова відповідальність, а також відповідальність за вчинення злочинів, відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень, відповідальність за вчинення дисциплінарних порушень
Однак норми Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” оминають як питання кваліфікації заходів впливу (чи-то санкцій, заходів реагування, заходів примусу), запроваджених статтями 37, 37-1 цього закону, як конкретного виду юридичної відповідальності, так і питання складових елементів діяння, котрі є достатніми для кваліфікації скоєного діяння як правопорушення, питання критеріїв оцінки тяжкості діяння для визначення ступеня тяжкості покарання тощо.
Суд вважає, що обираючи з-поміж згаданих у пункті 22 частини 1 статті 92 Конституції України цивільної, кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, передбачені статтями 37, 37-1 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” заходи державного примусу слід віднести саме до адміністративної відповідальності.
До такого висновку суд схиляється і тому, що з-поміж перелічених у цих статтях заходів державного примусу тимчасове блокування доступу до Державного реєстру прав, анулювання доступу до Державного реєстру прав, скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації, направлення подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю у розумінні статті 238, 239 Господарського кодексу України належать до кола адміністративно-господарських санкцій.
Таким чином, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 8 Конвенції, суд доходить висновку, що у даному випадку мало місце втручання Держави в професійну діяльність позивача у спосіб прийняття рішення обмежувального характеру.
Втручання було передбачено статтями 37, 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Втручання переслідувало цілком легітимну мету забезпечення порядку (дисципліни) у справі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Разом з тим, втручання не відповідає вимогам необхідності у демократичному суспільстві у зв"язку з недотриманням балансу між публічними та приватними інтересами учасників спірних правовідносин.
Як встановлено судом, Довідка від 18.07.2017 року /а.с. 149-151 т. 1/ містить пропозицію, отже за своїм змістом і правовим визначенням має рекомендаційний характер та не є обов'язковою для прийняття Мін'юстом наказу саме у відповідності до цієї пропозиції.
В той же час, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року, яке відповідно до частини 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 року у справі “Серявін та інші проти України” Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
З аналізу змісту оскаржуваного наказу видно, що відповідач не лише не здійснив жодного дослідження або перевірки фактів, викладених у довідці від 18.07.2017 року за результатами проведення камеральної перевірки позивача, але і взагалі жодним чином не мотивував спірний наказ, в тому числі не зазначив норми, які порушено позивачем та які є підставою для прийняття такого наказу.
Разом з тим, встановлюючи такий тривалий термін блокування доступу позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як 6 (шість) місяців, відповідач, відповідно до принципу обґрунтованості рішення, мав навести мотиви, з яких він виходив, обираючи саме такий строк, навіть незважаючи на відсутність нормативно передбачених меж такого строку.
Прийняття рішень, вчинення дій суб'єктами владних повноважень передбачає, зокрема, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.
Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що: здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш “шкідливі” засоби.
Принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
Натомість, оскаржуваний наказ не є співрозмірним тим порушенням, які вчинив приватний нотаріус, з тими санкціями, які були до нього застосовані
З огляду на викладене у сукупності, суд приходить до висновку про те, що наказ Мін'юсту від 27.07.2017 року № 2411/5 прийнято з порушеннями вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та Порядку № 990, у зв'язку з чим останній є протиправним та підлягає скасуванню.
Зважаючи на визнання протиправним та скасування такого наказу, доступ позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підлягає відновленню.
Згідно з пунктом 11 Порядку № 990 рішення, передбачені пунктами 1 і 2 частини другої статті 37 1 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та пунктами 1 і 2 частини другої статті 34 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”, виконуються технічним адміністратором реєстрів.
З огляду на викладене, а також з метою повного та належного захисту порушених прав позивача, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про зобов'язання ДП “НАІС”, як технічного адміністратора реєстрів, відновити доступ позивачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного наказу.
Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Наказ Міністерства юстиції України № 2411/5 від 27.07.2017 року "Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" - визнати протиправним та скасувати.
Зобов"язати Державне підприємство "Національні інформаційні системи" Міністерства юстиції України розблокувати приватному нотаріусу Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України витрати зі сплати судового збору у сумі 1 280 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2017 року.
Головуючий суддя ОСОБА_5
суддя суддя ОСОБА_6 ОСОБА_7