09.11.2017 Єдиний унікальний номер 205/3456/17
205/3456/17
09 листопада 2017 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Скрипник К.О.,
при секретарі Молчанові Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради про визнання правомірним вселення, проживання та користування житловим приміщенням, визнання права на приватизацію, -
Позивач 31 травня 2017 року звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом, в якому згідно останньої редакції уточнень зазначила, що її разом з донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 було вселено в кімнату № 105 будинку № 53 по вул. Володимира Івасюка (Ногинська) в м. Дніпро та зареєстровано в кімнаті. Підставою вселення та реєстрації була заява до Комунального господарства ВАТ «ДМЗ ім. Петровського», який на той час був балансоутримувачем гуртожитку. Особовий рахунок було відкрито на ім'я позивача, за яким вона сплачує комунальні послуги. Позивач неодноразово зверталася до адміністрації підприємства з питання надання ордеру на житлову площу, зайнятої кімнати, однак оскільки гуртожитки передаються до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська, видати ордер не можливо. З 18.02.2010 року позивач разом з донькою постійно мешкає у вказаній кімнаті, робила поточний ремонт, сплачує комунальні платежі. 22.01.2012 року народилася донька ОСОБА_2, яка з народження також зареєстрована та проживає у гуртожитку. Після передачі гуртожитку на баланс КП «Жилсервіс-5» на ім'я позивача знову було відкрито особовий рахунок. З метою реалізації права на приватизацію позивач звернулася до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, де їй було роз'яснено, що для приватизації необхідно надати копію ордеру, який підтверджує правомірність проживання заявника і членів його сім'ї. Однак, позивач не має можливості надати документи щодо вселення в гуртожиток. Таким чином, балансоутримувач як представник власника, уклавши з позивачем договори найму при вселенні з лютого 2010 року, автоматично надав згоду на проживання. Крім того, за весь період проживання в гуртожитку власником, а також його представниками жодним чином не було оскаржено правомірне вселення позивача та його дітей у гуртожитку. Позивач просила визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 правомірним вселення, проживання та право користування житловим приміщенням № 105 будинку № 53 по вул. Володимира Івасюка (Ногинська) в м. Дніпро понад п'ять років з часу вселення з 18.02.2010 року; визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право на приватизацію житлового приміщення № 105 будинку № 53 по вул. Володимира Івасюка (Ногинська) в м. Дніпро.
Від представника позивача надійшла письмова заява з проханням слухати справу у його відсутність, позовну заяву підтримав та просив задовольнити.
Від представника відповідача - ОСОБА_4 житлового господарства Дніпровської міської ради надійшли письмові заперечення, згідно яких позовну заяву не визнала в повному обсязі та просила відмовити в її задоволенні.
Від представника співвідповідача надійшла письмова заява з проханням слухати справу у його відсутність, просив ухвалити рішення згідно діючого законодавства України.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню по наступним підставам.
У відповідності з ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що підставою звернення позивача до суду стали захист його невизнаних особистих майнових прав, пов'язаних із користуванням кімнатою № 105 будинку № 53 по вул. Володимира Івасюка (Ногинська) в м.Дніпро.
Судом встановлено, що будівля № 53 по вул. Ногинська в м. Дніпро має статус гуртожитку, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Дніпро та знаходиться на балансі КП "Жилсервіс-5" Дніпропетровської міської ради.
Встановлено, що в кімнаті № 105 будинку № 53 по вул. Володимира Івасюка (Ногинська) в м. Дніпро з 18.02.2010 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_1, її доньки ОСОБА_3, а з 2012 року другої доньки ОСОБА_2 (а.с.10,12,19).
Після вселення до вказаного вище житлового приміщення позивачу відкрито особовий рахунок № 3-053105 на три особи у КП "Жилсервіс-5" ДМР з моменту прийняття на баланс, який є дійсним по теперішній час (а.с.14), згідно з яким позивач сплачувала відповідні платежі за спожиті комунальні послуги.
Відповідно до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" позивач звернулась до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради (на теперішній час ОСОБА_4 житлового господарства Дніпровської міської ради) з приводу приватизації житлового приміщення в гуртожитку, яке вона з дітьми займає (а.с.15).
ОСОБА_4 житлового господарства Дніпровської міської ради від 25.04.2016 року за вих. № 3/14-883 позивачу повідомлено, що Положенням про порядок передачі у власність громадян жилих приміщень (кімнат) у гуртожитках, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 6.04.2011 року № 62/10 заявником подаються документи, зокрема завірена підприємством (балансоутримувачем), що обслуговує будинок, копія ордеру.
Статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.
Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Законом України від 04.09.2008 року № 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (Закон N 500-VI) внесено зміни до Закону України від 19.06.1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" (Закон № 2482-XII) та дозволено приватизувати житло в гуртожитках, що перебуває у власності територіальних громад.
Законом України від 08.09.2011 року № 3716-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (Закон № 3716-VI) уточнено порядок передання гуртожитків у комунальну власність з метою наступної приватизації житлових приміщень законними мешканцями гуртожитків.
Відповідно до статті 1 Закону № 500-VI дія цього Закону поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них. Тобто, законом передбачено, що під захист підпадають особи, які дотримали певних умов.
Першою з визначених умов для одержання мешканцем гуртожитку права на приватизацію кімнати в гуртожитку, наявність якої необхідно врахувати під час розгляду цієї категорії справ, є відсутність в особи власного житла.
Другою обставиною, з якою пов'язане право на захист особи відповідно до Закону № 500-VI, є правомірність її проживання в гуртожитку та користування гуртожитком.
Відповідно до положень житлового законодавства, а саме: статей 128, 129 ЖК УРСР та пункту 10 розділу II Примірного положення про гуртожитки, пункту 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, згідно з якими на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Третьою умовою, яка дає підстави для забезпечення реалізації прав осіб на підставі Закону № 500-VI, є реєстрація за місцем проживання у гуртожитку більше 5 років на законних підставах (частина перша статті 1 Закону № 500-VI).
На осіб, які вселяються у гуртожиток, поширюється процедура реєстрації місця проживання відповідно до вимог Закону № 1382-IV. Необхідно зазначити, що для з'ясування третьої умови необхідно встановити як наявність реєстрації мешканця гуртожитку у житловому приміщенні гуртожитку, так і строк проживання у гуртожитку, що має становити не менше 5 років.
Особи, які не мають офіційної реєстрації, не можуть реалізувати своє право на приватизацію кімнат у гуртожитку (статті 1, 19 Закону № 500-VI). Тобто, фактичне користування житловою площею у гуртожитку не тягне за собою захисту прав користувача відповідно до Закону № 500-VI, навіть за дії інших умов.
Це кореспондується з пунктом 9 розділу II Примірного положення про гуртожитки, яким передбачено, що при одержанні ордера пред'являються паспорти всіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Відповідно до статті 1 Закону № 500-VI четвертою обов'язковою складовою статусу мешканця гуртожитку (окрім відсутності власного житла та законної реєстрації за місцем проживання у гуртожитку), яка є обов'язковою умовою для реалізації конституційного права на житло на підставі Закону № 500-VI, є фактичне проживання протягом п'яти років за місцем реєстрації в гуртожитку.
Тобто, важливою передумовою для реалізації права на приватизацію є наявність реєстрації мешканця у житловому приміщенні гуртожитку, який становить не менше 5 років, зазначена норма має імперативний характер.
Відповідно до ст. 58 ЖК України підставою для надання дозволу на приватизацію спірного житлового приміщення є ордер про надання жилої площі, який повинен бути виданий виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.
Разом з тим, рішення про надання позивачеві кімнати №105 будинку № 53 по вул. Володимира Івасюка (Ногинська) в м. Дніпро уповноваженим на те органом не приймалося і ордер їй не видавався, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи. Суд приходить до висновку, що позивач вселилась у спірну кімнату з порушенням установленого порядку і тому, з урахуванням статей 1,4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» вона не має права на приватизацію вказаної квартири у гуртожитку.
Суд не визнає обставиною, яка дає право на приватизацію кімнати в гуртожитку за Законом № 500-VI, вчинення позивачем дій з її утримання, укладення договорів з комунальними службами, оплата їх послуг, тощо.
Відсутність спору про виселення позивача із займаної кімнати в будівлі гуртожитку не свідчить про розповсюдження на неї гарантій, визначених Законом № 500-VI.
У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Позивачами в порушення вимог ст. ст. 10, 59-60 ЦПК України не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту правомірного вселення у спірну кімнату, докази звернення стосовно отримання ордеру відсутні
Зважаючи на викладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв'язку у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради про визнання правомірним вселення, проживання та користування житловим приміщенням, визнання права на приватизаціюнедоведені, необґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд в силу ст.88 ЦПК України, враховує, що позовні вимоги оплачені позивачем, судом залишено без задоволення, позивач не звільнений від їх оплати, у зв'язку з чим поверненню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15-16 ЦК України, ст. ст. 10-11, 59-60, 88, ч. 2 ст. 197, ст. ст. 212, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради про визнання правомірним вселення, проживання та користування житловим приміщенням, визнання права на приватизацію- відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.
Суддя К.О. Скрипник