9 листопада 2017рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Карпенко С.О.,
суддів: Гулька Б.І., Маляренка А.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за ОСОБА_4, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_4 рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатськоїобласті від 18 травня 2016 року,
У квітні 2015 року ОСОБА_4та ОСОБА_2 звернулись до судуз вказаним позовом, посилаючись на те, що 5 серпня 2013 року ОСОБА_3 одержав від ТОВ «ТС Україна», власником та директором якого є ОСОБА_2, для ПП «ПАССХаус», власником та директором якого є ОСОБА_4, матеріальні цінності на загальну суму 115563,50 грн, проте ні матеріальні цінності, ні кошти за них він ОСОБА_4 не передав. Визнаючи цей борг, ОСОБА_3 7 травня 2014 року склав розписку про зобов'язання ОСОБА_2. кошти не пізніше 31 травня 2014 року, а ОСОБА_4 - гарантійний лист з аналогічними зобов'язаннями, проте станом на час подання позову цихзобов'язаньне виконав.
Посилаючись на наведене, просили стягнути з ОСОБА_3 борг за розпискою і гарантійним листом у сумі 115 563 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 18 квітня 2016 року,у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасуватирішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 18 травня 2016 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах його повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, у складі, визначеному цим Законом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив із того, щоз підстав, з яких подано позов, а саме невиконання відповідачем зобов'язань про прийняття матеріальних цінностей на підставі господарського договору, що сторони не заперечували, позов задоволенню не підлягає.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 вказувала, що вона є директором ПП«ПАСС Хаус» і відповідач, який працював на посаді інженера-технолога в ПП «ПАСС Хаус»,діючи на підставі довіреності, виданої ПП «ПАСС Хаус», одержав за договором купівлі-продажу від ТОВ «ТС Україна» для ПП «ПАССХаус» матеріальні цінності, що підтверджено видатковими накладними, які адресату не доставив. Тому 7 травня 2014 року склав розписку на ОСОБА_2. і гарантійний лист на ім'я ОСОБА_4 у яких зобов'язувався ці кошти повернути.
Вказані обставини сторони у судах попередніх інстанцій визнали. Оскільки ОСОБА_3 ні кошти, ні товар не повернув, позивачі просили стягнути з нього 115 563 грнв примусовому порядку.
За положеннями ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Також у ч. 1 ст. 179 ЦПК України зазначено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи, і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що правовідносини з повернення 115 563,50 грн виникли між юридичною особою та її працівником (відповідачем). Тому ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які звернулись до суду з позовом як фізичні особи про стягнення коштів на свою користь, не є належними позивачами у справі.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку і, правильно встановивши обставини справи, ухвалили законні й обґрунтованісудові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими й правильність зазначених висновків судів не спростовують. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають залишенню без змін.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 18 травня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийС.О.Карпенко
Судді: Б.І.Гулько А.В.Маляренко