Справа № 147/527/17
Головуючий у 1-й інстанції: Волошин І.А.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
28 грудня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Загороднюка А.Г.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,
представника позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача: ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тростянецької селищної ради Тростянецького району Вінницької області на постанову Тростянецького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до адміністративної комісії при виконавчому комітеті Тростянецької селищної ради Тростянецького району Вінницької області про скасування постанови,
06 червня 2017 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила скасувати постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Тростянецької селищної ради Тростянецького району Вінницької області № 04-17 від 26 травня 2017 року.
Постановою Тростянецького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2017 року позов задоволено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та зазначив, що склад адміністративної комісії повноважний, а правочин, який взятий до уваги судом першої інстанції не зареєстрований у встановленому законодавством порядку.
Представник позивача зазначив, що судом першої інстанції вірно враховано те, що земельна ділянка належить на правах приватної власності іншій фізичній особі, а з позивачем укладено договір, який надає їй право нею користуватися.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, адміністративною комісією при виконавчому комітеті Тростянецької селищної ради Тростянецького району Вінницької області ухвалено постанову №04-17 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. за порушення абзацу 12, 22 частини 4 розділу III ОСОБА_5 благоустрою селища Тростянець та пункту 5 частини 1 статті 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів".
Відповідно до змісту протоколу та постанови, ОСОБА_4 12 травня 2017 року, усвідомлюючи свої дії, умисно самовільно встановила по вул. Соборній, 50 в смт. Тростянець три зблоковані пересувні тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності (павільйони) та розмістила в них точки торгівлі з столиків без наявності відповідного дозволу (паспорту прив'язки, встановленого згідно наказу Мінрегіонбуду від 21 жовтня 2011 року №244).
Не погоджуюсь з вказаною постановою позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що відповідач не довів правомірність свого рішення, позивач правомірно користується земельною ділянкою на підставі договору оренди, тому підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно- правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до пункту 44 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенція сільських, селищних, міських рад шляхом вирішення такого питання виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, віднесено встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з частиною 2 статті 5 КУпАП сільські, селищні, міські ради встановлюють відповідно до законодавства правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено статями 152, 159 і 182 цього Кодексу.
Статтею 152 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів у вигляді накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово- комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.
Згідно з статтею 14 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" на об'єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.
Згідно з абзацом 12, 22 частини 4 розділу III ОСОБА_5 благоустрою селища Тростянець, затверджених рішенням 17 сесія 6 скликання Тростянецької селищної ради від 17 травня 2012 року № 274, громадянам та суб'єктам господарювання забороняється самовільно встановлювати рекламні конструкції, інформаційно-рекламні плакати, торговельні лотки, кіоски, павільйони; самовільно встановлювати точки торгівлі з лотків, автомобілів, причепів, столиків, візків без наявності відповідного дозволу.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Згідно з пунктом 1.4 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244, пересувна тимчасова споруда - споруда, яка не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей, у якій може бути розміщене торговельне обладнання, низькотемпературний прилавок, лоток, ємність, торговельний автомат, інші пристрої для сезонної роздрібної торгівлі та іншої підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 2.1. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Колегією суддів встановлено, що у позивача відсутній паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Натомість позивачем в якості дозвільного документу надано договір оренди № 01/03/2017 від 01 березня 2017 року та акт прийому передачі приміщень.
Згідно з договором оренди № 01/03/2017 від 01 березня 2017 року, ФОП ОСОБА_6 зобов'язалася передати ФОП ОСОБА_4 у тимчасове платне користування частину земельної ділянки, яка розташована за адресою вул. Соборна, 50. Площа земельної ділянки, яка передається в оренду 8 м2.
Також встановлено, що позивач здійснює підприємницьку діяльність на території земельної ділянки, що належить ОСОБА_6
Згідно з статтею 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місцерозташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно з статтею 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду землі" об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з абзацом 7 пункту 2 частини 1 статті 4 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Колегією суддів встановлено, що договір оренди №01/03/2017 від 01 березня 2017 року не містить істотних умов, зокрема кадастрового номеру земельної ділянки, не відповідає Типовому договору оренди землі, а право оренди не зареєстровано належним чином.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що договір оренди № 01/03/2017 від 01 березня 2017 року та акт прийому передачі приміщень адміністративній комісії при виконкомі селищної ради не надавались. При цьому, на засідання комісії позивач не з'явилась.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність винесеної адміністративною комісією при виконавчому комітеті Тростянецької селищної ради Тростянецького району Вінницької області постанови № 04-17 від 26 травня 2017 року, оскільки під час апеляційного розгляду справи судом встановлено порушення позивачем ОСОБА_5 благоустрою селища Тростянець та пункту 5 частини 1 статті 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", оскільки позивач самовільно без відповідного дозволу встановила три зблоковані пересувні тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності (павільйони) та розмістила в них точки торгівлі з столиків без наявності.
Також колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо порушення процедури складання, розгляду адміністративного правопорушення за протоколом від 12 травня 2017 року та не відповідності оскаржуваної постанови статям 9, 280, 283 КУпАП з огляду на наступне.
Зокрема, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що участь в адміністративному провадженні секретаря комісії в якості свідка не може розцінюватись як перешкода у прийнятті оскаржуваного рішення, оскільки законодавством таких заборон не встановлено.
Згідно з статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин 1 і 2 статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
В даному випадку колегією суддів в ході дослідження матеріалів справи не було встановлено жодних порушень вищевказаних статей КУпАП.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а також враховано не всі встановлені у справі обставини, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Керуючись ст. ст. 272, 286, 310, 315, 317, 321, 325 КАС України, суд
апеляційну скаргу Тростянецької селищної ради Тростянецького району Вінницької області задовольнити.
Постанову Тростянецького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2017 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 28 грудня 2017 року.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_7 ОСОБА_8