Провадження апел.суду №11-кп/790/2635/17 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Справа суду 1-ї інстанції № 640/194/17
Категорія: ч.3 ст.185 КК України
19 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
перекладача ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 ,
обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12016220490006807 за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2017 року, ухвалений стосовно ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , -
Цим вироком, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Грузії, грузина, уродженця Грузії, одруженого, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Запобіжний захід обрано ОСОБА_11 у вигляді тримання під вартою у слідчому ізоляторі міста Харкова до набрання вироком законної сили, але не більше двох місяців (до 21 листопада 2017 року), та взято його під варту в залі суду.
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина Грузії, грузина, уродженця Грузії, з повною середньою освітою, одруженого, який має на своєму утриманні малолітню дитину 2011 р.н., офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Запобіжний захід обрано ОСОБА_12 у вигляді тримання під вартою у слідчому ізоляторі міста Харкова до набрання вироком законної сили, але не більше двох місяців (до 21 листопада 2017 року), та взято його під варту в залі суду.
Строк відбування покарання ОСОБА_13 та ОСОБА_12 визначено обчислювати з дня обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тобто з 22.09.2017 року, та зараховано час перебування під вартою в час відбуття покарання, в тому числі зараховано і час перебування під вартою з моменту фактичного затримання 08.11.2016 року по день звільнення при внесення застави 14.11.2016 року.
Провадження по справі за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_13 , ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 4500 грн. - закрито у зв'язку з відмовою потерпілою від своїх позовних вимог.
Речові докази по справі, передані на зберігання потерпілій ОСОБА_14 - залишено у користуванні потерпілої.
Речові докази (особисті речі та грошові кошти), на які було накладено арешт ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 10.11.2016 року - визначено повернути власникові ОСОБА_12 після набрання вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на користь держави документально підтверджені витрати за проведення експертиз по 2002,59 грн. з кожного.
Після набрання вироком законної сили заставу, внесену заставодавцями згідно ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 10.11.2016 року - визначено повернути заставодавцям.
Згідно вироку, 08.11.2016 року, приблизно о 15:00 год., ОСОБА_11 та ОСОБА_15 ,, маючи заздалегідь виниклий злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, умисно з метою спільного незаконного збагачення, діючи у групі та за попередньою змовою, прибули до квартири АДРЕСА_4 , де, переконавшись, що за їх діями ніхто не спостерігає, шляхом відкриття дверей невстановленим в ході досудового розслідування засобом, проникли до вищевказаної квартири, звідки таємно викрали гроші в сумі 7500 грн., планшет ТМ «ASUS» моделі ТР-300Т, вартістю 2888 грн., планшет ТМ «SAMSUNG» моделі SМТ-Т310, вартістю 2700грн., чохол для планшету ТМ New Fashion» вартістю 150грн.; сережки із срібла 925 проби вагою 2.32 г, вартістю 30,23грн., каблучку із срібла 925 проби вагою 4.04г, вартістю 52,64грн., ланцюжок з золота 583 проби вагою 1,21г, вартістю 729,29грн., ланцюжок з золота 585 проби вагою 2.78г, вартістю 1681,31грн., ланцюжок з золота 585 проби вагою 2.5г, вартістю 1511,98грн., хрестик з золота 585 проби вагою 1г, вартістю 604,79грн., хрестик з золота 585 проби вагою 1.5г, вартістю 907,19грн., хрестик з золота 583 проби вагою 0.5 г, вартістю 301,36 грн., каблучку з золота 583 проби вагою 2.88г, вартістю 1735,83 грн., насадки для викрутки ТМ «Triple -H90110», вартістю 207 грн., щуп для виміру зазору набір №2, кл.2, вартістю 90 грн., щуп для виміру зазору набір №3, кл.2, вартістю 90 грн., які належать ОСОБА_14 . Після чого з місця вчинення злочину зникли, звернувши викрадене на власну користь та розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинили потерпілій ОСОБА_14 матеріальний збиток, на загальну суму 13679,62 гривні, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №242 від 22.12.2016 року.
В апеляційних скаргах:
- захисник ОСОБА_8 просить вирок районного суду в частині призначення ОСОБА_12 покарання змінити, звільнити обвинуваченого, на підставі ст. 75 КК України, від відбування покарання з випробуванням в порядку та на умовах які визначить суд апеляційної інстанції. Свою апеляційну скаргу захисник обґрунтовує тим, що поза увагою суду першої інстанції залишились обставини, які пом'якшують покарання та свідчать про можливість виправлення ОСОБА_12 без фактичного відбування покарання, а саме: притягнення до кримінальної відповідальності відбувається вперше в житті (раніше не судимий); те, що не перебував та не перебуває на обліку у лікарів психіатра та нарколога; у вчиненні злочину щиро розкаявся; активно сприяв розкриттю злочину; не намагався уникнути відповідальності, давав правдиві показання; погодився на розгляд обвинувального акта у суді в спрощеному порядку, що вказує на не оспорювання обставин злочину, встановлених на досудовому розслідуванні; добровільно відшкодував завдану злочином шкоду; на сьогоднішній день потерпіла по справі не має до ОСОБА_12 жодних претензій; за місцем постійного мешкання характеризується нейтрально; на утриманні ОСОБА_12 перебуває малолітня дитина ІНФОРМАЦІЯ_3 ; перебуваючи на волі від ОСОБА_12 буде набагато більше користі, адже він працює, допомагає рідним; ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_12 помер батько ОСОБА_16 , залишилась мати похилого віку, яка потребує догляду та допомоги. З урахуванням викладених обставин, на думку апелянта, призначене судом покарання не відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого, адже в матеріалах кримінального провадження достатньо доказів про можливість виправлення ОСОБА_17 без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, у зв'язку з чим, судом першої інстанції безпідставно не застосовано норми ст. 75 КК України;
- захисник ОСОБА_10 , не оспорюючи фактичних обставини кримінального провадження, що встановлені у вироку, вид та строк покарання, просить вирок районного суду змінити та звільнити ОСОБА_11 від відбування покарання, на підставі ч. 1 ст. 75 КК України, з випробуванням; речові докази по справі, що знаходяться на зберіганні у сторони обвинувачення (слідчого, який здійснював провадження) та належать потерпілій ОСОБА_18 , на які було накладено арешт ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 10 листопада 2016 року, повернути власнику - потерпілій ОСОБА_14 . В своїй апеляційній скарзі захисник зазначає про те, що: його підзахисний до кримінальної відповідальності притягається вперше та це єдиний злочин, вчинений ним, у якому він обвинувачувався; суд не може брати до уваги той факт, що обвинувачені є іноземцями, не зважаючи на громадянство всі особи рівні перед законом; суд не може брати до уваги майновий (матеріальний) стан його підзахисного, при вирішенні питання застосовування норм ст. 75 КК України чи ні, оскільки це суперечить ст.24 Конституції України; моральна шкода потерпілій, завдана внаслідок кримінального правопорушення, була відшкодована обвинуваченими у повному обсязі, у зв'язку з чим судом при ухваленні вироку по даному кримінальному провадженню не взято до уваги обставини, які могли істотно вплинути на його висновки стосовно застосування ст. 75 КК України до ОСОБА_19 . Крім того, захисник вказує про те, що оскаржуваний вирок суду в частині вирішення долі речових доказів по справі, що знаходяться на зберіганні у сторони обвинувачення та належать потерпілій потрібно повернути ОСОБА_14 ;
- захисник ОСОБА_9 просить вирок районного суду змінити, призначити ОСОБА_11 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.3 ст. 185 КК України, та звільнити від його відбування з випробування строком на 1 рік, тобто із застосуванням норм ст. 75 КК України. Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу апелянт зазначає про те, що як на стадії досудового розслідування, так і в суді першої інстанції ОСОБА_11 свою вину у скоєному злочині визнав у повному обсязі, намагався надати допомогу у встановленні істини по справі, осмислив свої протиправні дії та зробив для себе висновки, розкаявся у вчиненому, оскільки ним були відшкодовані у повному обсязі матеріальні збитки, спричинені потерпілій, яка від заявленого цивільного позову відмовилася, про що надала суду відповідну заяву. Крім того, захисник просить при призначені покарання ОСОБА_11 звернути увагу на дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, має вагітну дружину, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання. Таким чином, на думку апелянта, ОСОБА_13 вже поніс покарання за вчинене на своєму психологічному та моральному рівні, а також під час знаходження в умовах СІЗО м. Харкова, у зв'язку з чим, сторона захисту вважає, що вчиненні дії його підзахисним, з точки зору справедливості та гуманності, не повинні занадто суворо каратися;
- обвинувачений ОСОБА_11 просить вирок районного суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання із застосуванням норм ст..ст.69, 75 КК України. В своїх апеляційних доводах апелянт зазначає про те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має батьків похилого віку, які потребують догляду та допомоги, у вчиненому злочині щиро розкаявся, матеріальну шкоду повністю відшкодовано, з потерпілою примирилися, у зв'язку з чим вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги ці пом'якшуючи обставини та призначив занадто суворе покарання з реальним його відбуттям.
Прокурор на підставі ст. 403 КПК України до початку судового розгляду в суді апеляційної інстанції відмовився від поданої ним апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_11 , які підтримали свої апеляційні скарги, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційних скарг сторони захисту, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню, а в задоволені інших апеляційних скарг сторони захисту належить відмовити, з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції розглянув провадження щодо обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України. Обвинувачені, прокурор, захисники не заперечували проти такого розгляду, їм було з достатньою повнотою роз'яснено суть та наслідки розгляду кримінального провадження у спрощеному порядку, тому суд обґрунтовано визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім показань обвинувачених та дослідження даних про їх особу.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення злочину, що викладені у вироку, та кваліфікація дій обвинувачених за ч.3 ст. 185 КК України, у апеляційних скаргах не оспорюються, а тому, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, ці обставини у апеляційному порядку не перевіряються.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання”, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Переглядаючи оскаржуваний вирок в межах апеляційних вимог та доводів захисника ОСОБА_8 , щодо можливості звільнення обвинуваченого ОСОБА_12 від відбування призначеного покарання, колегія суддів погоджується з їх слушністю, внаслідок їх обґрунтованості.
Зокрема, при ухваленні оскаржуваного вироку враховані тяжкість вчиненого злочину, наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, у зв'язку з чим суд правильно призначив обвинуваченому ОСОБА_12 покарання за ч.3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Разом з цим, згідно вимог ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_12 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався; на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває; у вчиненні злочину щиро розкаявся; активно сприяв розкриттю злочину; не намагався уникнути відповідальності, із самого початку давав правдиві показання; фактичні обставини вчиненого злочину не оспорював; від органів досудового розслідування та суду не переховувався; за місцем постійного проживання характеризується нейтрально; на утриманні має малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також мати похилого віку, яка потребує догляду та допомоги після смерті свого чоловіка ОСОБА_16 . Зазначені обставини не оспорювалися прокурором при апеляційному розгляді.
Поряд з цим, судом першої інстанції не досліджено та не враховано ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_12 вчинив всі можливі дії, які свідчать про його дійове каяття, оскільки саме обвинуваченим ОСОБА_12 , як це встановлено під час апеляційного розгляду та іншими учасниками кримінального провадження не оспорювалося, було відшкодовано моральну шкоду потерпілій ОСОБА_14 . В даному випадку слід зазначити про наявність дійового каяття ОСОБА_12 , оскільки зазначені дії обвинуваченого свідчать про щире засудження ним своїх вчинених злочинних дій та його прагнення мінізувати розмір заподіяної шкоди від злочину. Крім того, дійове каяття ОСОБА_12 виявляється в тому, що він намагався відвернути шкідливі наслідки вчиненого злочину, відшкодував завдану потерпілій шкоду в повному обсязі, активно сприяв у розкритті злочину та встановленню істини по справі, що пом'якшує наслідки вчиненого ним злочину й відповідальність за нього.
Більш того, матеріали кримінального провадження містять заяви потерпілої ОСОБА_14 , зі змісту яких вбачається, що вона від своїх позовних вимог відмовляється, оскільки завдана шкода від злочину їй повністю відшкодована, а також просить обвинувачених суворо не карати та призначити їм покарання із застосуванням норм ст.75 КК України (арк. 101, 108, 134).
Крім цього, як вбачається з пояснень обвинуваченого, які він надавав при апеляційному перегляді кримінального провадження, він є єдиним годувальником своєї родини, допомагає своїм рідним, сторонньої матеріальної допомоги вони не отримують. Внаслідок відбування покарання з ізоляцією від суспільства його родина залишиться в тяжкому матеріальному становищі. Натомість, на думку колегії суддів, наявність стійких соціальних зв'язків у ОСОБА_12 - є надійною запорукою виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Зазначені апеляційні доводи захисника ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду не були спростованні прокурором, що свідчить на користь апеляційних вимог сторони захисту щодо можливості звільнення ОСОБА_12 від відбування покарання з випробуванням , на підставі норм ст.ст.75, 76 КК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_12 звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, але із максимальним іспитовим строком, та покласти на нього обов'язкі, передбачені п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, оскільки його виправлення у такий спосіб слугуватиме запобіганню вчинення ним нових злочинів, а його виправлення - можливе без ізоляції від суспільства.
Разом з цим, переглядаючи оскаржуваний вирок в межах апеляційних вимог та доводів захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_11 , колегія суддів не може погодитися з їх обґрунтованістю, з наступних підстав.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_11 призначено покарання за вчинений злочин в межах санкцї ч.3 ст.185 КК України, у розмірі ближчому до мінімального у виді позбавлення волі на строк 3 роки в умовах його реального відбування. При цьому належить взяти до уваги те, що суд мотивував таке рішення не лише ступенем тяжкості вчинених злочинів, але визнав та об'єктивно врахував декілька обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття та часткове відшкодування шкоди потерпілій, а також те, що він раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра, нарколога не перебуває, характеризується нейтрально, має посвідку на тимчасове проживання в Україні до 09.05.2018 року, одружений, з його слів з сім'єю мешкає в м. Одеса, офіційно не працевлаштований, дітей не має, однак з його слів дружина вагітна, зареєстрований в Одеській області.
Колегія суддів бере до уваги та погоджується з висновками суду щодо наявності щирого каяття, оскільки об'єктивно підтверджується даними кримінального провадження, тобто процесуальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_11 , пов'язана з визнанням вини по пред'явленому обвинуваченню та не оспорюванням фактичних обставин і надання правдивих показань, - що в сукупності дійсно свідчить про щире каяття.
Разом з цим, під час апеляційного розгляду встановлено, що саме обвинуваченим ОСОБА_12 була відшкодована завдана від злочину шкода, а також не спростовані ці дані іншими учасниками кримінального провадження.
Поряд з цим, твердження у апеляційних скаргах захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_11 про те, що призначене судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, не відповідає внаслідок суворості ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого, а також необхідністю звільнення від відбування покарання з випробуванням - колегія суддів вважає необґрунтованими і дійшла висновку про те, що при призначені покарання, суд у повній мірі врахував вимоги кримінального закону, що містяться у нормах ст.ст. 65, 66 КК України, а саме додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також врахував дані про особу обвинуваченого. При цьому судом належно враховано, що згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами, тобто судове рішення повинно виконувати функцію загальної та особистої превенції. Колегія суддів, також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з урахуванням ступеню тяжкості злочину, що посягає на власність інших громадян, в сукупності з задовільними даними про особу винного, який не працевлаштований, внаслідок чого підстав для застосування норм ст.75 КК України або пом'якшення призначеного покарання в межах санкції ч.3 ст. 185 КК України - не вбачається. З приводу тверджень щодо наявності сімейних зв'язків, колегія суддів дійшла висновку, що такі доводи сторони захисту не можуть зменшувати відповідальність ОСОБА_11 за скоєне.
Стосовно можливості та наявності повноважень суду щодо обрання того чи іншого виду покарання, в тому числі і в межах санкції закону про кримінальну відповідальність, колегія суддів, на підставі ст..458 КПК України, керується висновками Верховного Суду України, зазначеними у постанові № 5-48к-13 від 23 січня 2014 року, які в силу зазначеної норми кримінального процесуального закону є обов'язковими.
Зокрема в ній Верховним Судом України сформульовано висновок щодо реалізації в судовій практиці поняття судової дискреції (судового розсуду), яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (його права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості та достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судової дискреції (судового розсуду) при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який в своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Отже, призначене судом першої інстанції покарання у той спосіб, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_11 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим, через що підстав для скасування або зміни вироку за доводами захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та обвинуваченого про можливість звільнення ОСОБА_11 , колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_11 , а також попередження вчинення ним нових злочинів не можливе без його ізоляції від суспільства, тобто лише при позбавленні волі, у мінімальних межах, що встановлені санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, а інші альтернативні види покарань або звільнення від його відбування не стануть дієвими для досягнення мети щодо його виправлення. Такий вид і міра покарання, на думку колегії суддів, буде достатньою для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з апеляційними доводами захисника ОСОБА_10 щодо необхідності зміни оскаржуваного вироку в частині вирішення долі речових доказів по справі, а саме, що знаходяться на зберіганні у сторони обвинувачення (слідчого, який здійснював провадження) та належать потерпілій ОСОБА_18 , на які було накладено арешт ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 10 листопада 2016 року, шляхом їх повернення власнику - потерпілій ОСОБА_14 , оскільки, відповідно до п.1 ч.1 ст.393 КПК України, захисник може подати апеляційну скаргу в частині, що стосується інтересів обвинуваченого. Крім того, потерпіла ОСОБА_14 не позбавлена процесуальної можливості під час виконання вироку подати відповідну заяву до суду першої інстанції щодо вирішення цього питання.
Поряд з цим, апеляційні доводи захисника ОСОБА_10 про наявність в оскаржуваному судовому рішенні ознак національної дискримінації обвинувачених не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного вироку, не вбачається. Тому судове рішення є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки відповідає вимогам ст.370 КПК України.
Керуючись ст.ст. 404; 405; 407 ч. 1 п. 2; 408 ч.1 п.4; 418; 419; 421 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - задоволити частково.
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_11 - залишити без задоволення.
Вирок Київського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2017 року, ухвалений стосовно ОСОБА_11 і ОСОБА_12 - змінити.
На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_12 від відбування призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку 3 (три) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_12 наступні обов'язки: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
Звільнити негайно ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з-під варти в залі суду.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими - в той самий строк з дня отримання ними копії цієї ухвали.
Судді
________________ ________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3