Справа № 645/5445/13-к
Провадження № 1-кп/645/1/17
22 грудня 2017 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 секретаря судових засідань - ОСОБА_2 за участю прокурорів Харківської місцевої прокуратури №3 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , захисника обвинуваченої - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 12013220460000508 від 01.02.2013 року відносно;
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м.Харкова, українку, громадянку України, уродженку м.Харкова, має на утриманні малолітнього сина 2003 року народження, не одружену, з середньо-технічною освітою, раніше не засуджену, зареєстровану і проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.296 ч.1 КК України,
ОСОБА_6 31 січня 2013 року, приблизно о 16 год. 30 хв., перебуваючи в громадському місці, а саме: у приміщенні «Управління праці і соціального захисту населення Фрунзенського району міста Харкова» за адресою: м.Харків, пр-т 50річчя СРСР (Льва Ландау), 48, у м.Харкові, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, протиставляючи себе іншим громадянам, що виразилося у зневажливому ставленні до існуючих у суспільстві норм поведінки, в присутності інших громадян, з хуліганських спонукань, стала висловлювати в грубій формі на адресу раніше не знайомої їй ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , образи у нецензурній формі, використовуючи нецензурну лайку. У цей момент хуліганські дії помітили співробітники «Управління праці і соціального захисту населення Фрунзенського району міста Харкова» і почали робити ОСОБА_6 зауваження і стали вимагати припинення її хуліганських дій, однак, ОСОБА_6 , не бажаючи припиняти своїх хуліганські дії, і не реагуючи на законні вимоги продовжувала висловлювати нецензурну лаку у відношенні потерпілої і порушувати громадський порядок, після чого, ОСОБА_6 безпричинно нанесла ОСОБА_7 один удар кулаком правої руки в область обличчя, внаслідок чого заподіяла їй синець та ссадину на голові, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 беззаперечно визнала себе винною у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч.1 КК України, щиро розкаялася, пояснила суду про обставини вчиненого нею кримінального правопорушення., зазначивши, що всі обставини, викладені в обвинувальному акті відповідають фактичним обставинам справи, події вчинення нею кримінального правопорушення вірно відображені.
Показання обвинуваченої повністю відповідають фактичним обставинам справи, які вона не заперечує. З урахуванням повного визнання вини у вчинені вищенаведеного кримінального правопорушення, а також враховуючи думку учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, суд на підставі ст. 349 ч.3 КПК України визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, вважає за доцільне обмежитись дослідженням доказів, які стосуються особи обвинуваченої. При цьому судом з'ясовано, чи правильно розуміють зазначені особи зміст обставин, чи немає сумнівів у добровільності його позиції. Учасникам процесу роз'яснено, що у такому випадку сторони будуть позбавлені права оскаржувати дані обставини в апеляційному порядку.
Дії ОСОБА_6 суд кваліфікує за ч. 1 ст.296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.
Вину обвинуваченої ОСОБА_6 в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України суд вважає доведеною.
Згідно ст.66 КК України, обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 суд вважає щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченій, передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено .
Вивченням в ході судового розгляду даних особи обвинуваченої ОСОБА_6 встановлено, що вона раніше не засуджена, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, має на утриманні малолітнього сину 2003 року народження.
Як вбачається з акту №479 від 11 червня 2013 року амбулаторної судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_6 в даний час при знаків психозу, слабоумство та інших психічних розладів не виявляє. За своїм психічним станом не може усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. В період часу, до якого відноситься правопорушення, ОСОБА_6 знаходилась поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, могла усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд виходить з положень ст. 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховує характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, який, за змістом ст. 12 КК України, є умисним нетяжким кримінальним правопорушенням, наслідки вчиненого кримінального правопорушення, суспільну небезпеку скоєного, обставину, що пом'якшує покарання, особу обвинуваченої, відношення обвинуваченої до скоєного злочину, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень призначити покарання у виді обмеження волі в межах санкцій статті, яка передбачає відповідальність за вчинене, із звільненням обвинуваченої від відбування призначеного їй покарання з іспитовим строком в порядку ст. 75 КК України, оскільки її виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень можливо без ізоляції від суспільства.
Окрім того, у зв'язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням покласти на засуджену ОСОБА_6 обов'язки передбачені п.п.1, 2 ч.1 ст. 76 КК України, а також додатково обов'язок, необхідний і достатній для його виправлення, передбачений п.2 ч.2 ст. 76 КК України
Потерпілою ОСОБА_7 заявлено цивільний позов у якості відшкодування заподіяної моральної шкоди у сумі 1000 гривень.
Згідно ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, в залежності від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані ними доказами з точки зору належності і допустимості,та розглянувши сам спір у кримінальному провадженні, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України, за правилами, встановленими цим Кодексом та в частині процесуальних відносин, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, які цим Кодексом не врегульовані, застосувавши норми Цивільного процесуального кодексу України в частині, що не суперечать засадам кримінального судочинства, вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до вимоги ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України).
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно правової позиції висловленої Верховним Судом України при розгляді справи N 6-183цс14 від 03.12.2014 року, законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди.
Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Цивільний позов потерпілої про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки потерпілою взагалі не обґрунтовано в чому полягала заподіяна їй моральна шкода, у зв'язку з чим підстав у задоволенні позову суд вважає за доцільне відмовити.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 349, 373, 374, 395 КПК України суд, -
Визнати ОСОБА_6 винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч.1 КК України та призначити покарання у виді одного року обмеження волі.
На підставі ст.ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.
У зв'язку зі звільненням засуджену ОСОБА_6 з випробуванням покласти на неї обов'язки, передбачені п.п.1,2 ч.1 ст. 76 КК України, а саме:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи,
Також додатково покласти на засуджену ОСОБА_6 обов'язок, передбачений п.2 ч.2 ст. 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_7 - відмовити.
Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.
Суддя