вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"20" грудня 2017 р. м. Київ Справа№ 925/1046/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Гончарова С.А.
при секретарі судового засідання Романовій Ю.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 20.12.2017
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Юрія" на рішення Господарського суду Черкаської області від 31.10.2017 (повний текст підписано 06.11.2017)
у справі № 925/1046/17 (суддя Єфіменко В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранзит"
до Публічного акціонерного товариства "Юрія"
про стягнення коштів
В судовому засіданні 20.12.2017 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
У серпні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Технотранзит" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Юрія" (далі - відповідач) про стягнення:
- 16 488,58 грн. боргу, 11 690,41 грн. втрат внаслідок інфляції, 1 443, 26 грн. 3% річних за невиконання грошових зобов'язань за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 31.01.2014 № 5 (далі - Договір № 5) по маршруту: м.Черкаси - м.Запоріжжя 18-19 серпня;
- 60 543,00 грн. боргу, 2 421,73 грн. втрат внаслідок інфляції, 776,28 грн. 3% річних за невиконання грошових зобов'язань за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 29.11.2016 № 48 (далі - Договір № 48) по маршруту: м.Черкаси - м.Кривий Ріг 22-23 січня 2016.
Позов мотивований тим, що відповідно до положень п. 4.З. Договору №5 позивач направив відповідачу відповідні рахунки на оплату виконаних робіт, також про це сторонами договору було складено Акти наданих послуг. Платіжним документом №10649 від 23.09.2014 Відповідач перерахував Позивачу 4 067,14 грн. В призначенні платіжного документу відповідач вказав: «За транспортні послуги згідно рахунків № 288, 289, 290 від 02-04.09.2014р.». Це підтверджується випискою від 10.08.2017 по рахунку № 26009483087800 ТОВ «Технотранзит» за 23.09.2014. Позивач зарахував цей платіж за виконані перевезення таким чином: по рахунку № 289 від 03.09.2014 в сумі 1 418,54 грн. (частково); по рахунку № 290 від 04.09.2014 в сумі 2 648,60 грн. (повністю).(1 418,54 + 2 648,60 = 4 067,14). Оплата по рахунку № 288 від 02.09.2014 не зараховувалась.
Звертаючись із даним позовом, Позивач вимагав стягнути заборгованість із відповідача за перевезення вантажів по договору № 5 у розмірі 16 488,58 грн. (20 555,72 - 4 067,14 = 16 488,58).
Позивач стверджує, що останній платіж мав надійти на розрахунковий рахунок позивача протягом 20 банківських днів з дня отримання відповідачем останнього неоплаченого рахунку №289 від 03.09.2014 одержаного відповідачем в той же день, тобто - до 01.10.2014 включно.
15.08.2017 позивач повторно направив відповідачу рахунки на оплату наданих послуг та вимогу, якою просив відповідно до положень п.п. 4.3., 4.4. вищевказаного договору оплатити вартість наданих послуг в зазначеній вище сумі. Однак , в порушення вимог договору, ПАТ «Юрія» не розрахувалось з ТОВ «Технотранзит».
Користуючись правом, передбаченим ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач заявив про зменшення позовних вимог по Договору №5 на суму збільшення боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, що загалом становить 13 133,67 грн. (11 690,41 + 1 443,26).
Щодо укладеного між сторонами договору №48 від 29.11.2016 про перевезення вантажів автомобільним транспортом Позивач стверджує, що за цим договором він надав відповідачу, окрім інших, транспортні послуги в період з 16.02.2017 по 05.03.2017 включно на загальну суму 70 168,50 грн.
Відповідно до положень п. 4.З. вказаного договору, позивач направив відповідачу відповідні рахунки на оплату виконаних робіт, також про це сторонами договору було складено Акти наданих послуг:
Позивач також просить стягнути втрати внаслідок інфляції та 3% річних внаслідок невиконання відповідачем зобов"язань по кожному договору відповідно.
Звертаючись з позовом до суду, Позивач просив стягнути з Відповідача суму заборгованості за договором № 48 від 29.11.2017 у розмірі: 60 543,00 + 2 421,73 + 776,28 = 63 741,01 грн.
Користуючись правом, передбаченим ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач заявив про збільшення позовних вимог на суму нарахованої пені, яка становить 7 255,20 грн.
Остаточно розмір заборгованості відповідача, яку просить стягнути Позивач становить: заборгованість за договором № 5 від 31.01.2014 - 16 488,58 грн., заборгованість за договором №48 від 29.11.2016 - (63 741,01 + 7 255,20) = 70 996,21 грн.
Загальна сума заявлена до стягнення - (16 488,58 + 70 996,21) = 87 484,79 грн.
Відповідач у відзиві на позов заявлених вимог не визнав у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю і вважає, що вони мають бути залишені без задоволення виходячи з наступного.
Відповідно п.3.1.3 Договору Перевізник був зобов'язаний: « 3.1.3. Подавати під завантаження справні автомобілі у стані, придатному для перевезення молока та молочних продуктів та які відповідають санітарним вимогам українського законодавства і в строки, які вказані в заявці Замовника.»
При доставці продукції для ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД» м. Запоріжжя 18-19 серпня 2014 року (автомобіль державний номер НОМЕР_3 водій ОСОБА_2) був порушений температурний режим перевезення молочної продукції, на підставі чого Покупець (ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД) відмовився від приймання даної продукції на суму 44119,5 грн.
Згідно укладеного договору поставки з ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД» №2906 від 01.01.2012р. за недопоставку продукції передбачені штрафні санкції, які автоматично розраховуються і списуються з розрахунків ПАТ «Юрія» шляхом зменшення оплати за отриману продукцію.
Розмір штрафних санкцій від ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД» за недопоставку продукції склав 25% від вартості недопоставленої продукції ( 44 119,5x25%) = 11029,86 грн.
На суму 11 029,86 грн. Позивачу була пред'явлена претензія про відшкодування суми збитків №1018 від 20.08.2014. В претензії було також зазначено, що вартість транспортних витрат по даному рейсу оплаті не підлягає. Вартість рейса відповідно рахунку №286 від 19.08.2014 зазначено 5 458,70 грн.
При оплаті 23 вересня 2014 року вартості перевезення по рахунках №288 від 02.09.2014, №289 від 03.09.2014, №290 від 04.09.2014 платіжним дорученням №10649 в призначенні платежу було вказано «за транспортні послуги зг.рах.№288,289,290 від 02-04.09.2014 (за вирах, претензії) в т.ч. ПДВ 20% 677,86 грн.
Сума вартості перевезення за вказаними рахунками складала 15097,00 грн. Перераховано 4067,14 грн. за мінусом суми по претензії 11029,86 грн. (15 097,02 -11029,86= 4067,14).
При пред'явленні претензії № 1018 від 20.08.2014 було зазначено, що збитки ПАТ «Юрія» в сумі 11 029,86 грн. сплачуються на підставі ст.601 Цивільного кодексу України шляхом заліку зустрічних однорідних вимог із відповідним корегуванням платіжних зобов'язань Замовника (Відповідач) перед Перевізником (Позивач) без додаткового погодження.
Після отримання претензії зі сторони Позивача ніяких зауважень, заперечень не отримували. Акт наданих послуг та рахунок №286 від 19.08.2014 на суму 5458,70 грн. по рейсу автомобіля до м. Запоріжжя 18-19 серпня 2014 року до оплати Позивачем не пред'являвся.
При проведенні звірки по взаєморозрахунках станом на 25 листопада 2014 року акт звірки взаєморозрахунків був підписаний Позивачем в редакції Відповідача. Заборгованість ПАТ «Юрія» перед ТОВ «Технотранзіт» складала 18154,22 грн. Дана сума заборгованості була сплачена ПАТ «Юрія»: 25.12.2014 пл. доручення №53827 - 3294,60 грн., 26.12.2014 пл.доручення № 53851 - 3294,60 грн., 29.12.2014 пл. доручення №53896 - 3 294,60 грн., 30.12.2014 пл. доручення №53939 - 8 270,42 грн.
Виходячи з викладеного, вважає, що позовні вимоги ТОВ «Технотранзит» за 2014 рік ґрунтуються на застарілих, неперевірених даних, а вартість послуг за спірними актами була відкоригована сторонами в сумі 16 488,58 грн при розрахунках в 2014 році, в.ч. претензія на суму 11 029,86 грн та вартість послуг за цей рейс по рахунку 286 від 19.08.2014 в сумі 5458,70 грн.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 31.10.2017 у справі №925/1046/17 позов задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Юрія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранзит" 60 543,00 грн. боргу; 7 255,20 грн. пені; 2 421,73 грн. втрат внаслідок інфляції; 776,28 грн. 3% річних; 1600,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 5000,00 грн. витрат за послуги адвоката. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняте нове про відмову у позові.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального права, що призвели до прийняття неправильного рішення.
Апелянт погоджується із застосуванням судом строку позовної давності та відмови в позові в частині стягнення 22 367, 05 грн., при цьому вважає, що судом не враховано проведення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст.601 ЦК України на суму 50 557, 60 грн. по договору №48 та не враховано часткове визнання відповідачем боргу в сумі 9 985, 40 грн., сплаченого під час розгляду справи платіжним дорученням №11906 від 04.10.2017.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив про відсутність безспірності вимог відповідача щодо відшкодування позивачем шкоди та сплати штрафу та неможливість застосування зарахування вимог на підставі ст.601 ЦК України та просив стягнути судові витрати на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції в сумі 2520, 00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача 23.11.2017 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Гончаров С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.12.2017.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 20.12.2017 підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.12.2017 заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Пунктом 9 ч.1 Перехідних положень ГПК України, що набрав чинності 15.12.2017, роз'яснено, що справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29 листопада 2016 року між ТОВ «Технотранзіт» (Позивач) та ПАТ «Юрія» (Відповідач) дійсно був укладений договір №48 про перевезення вантажів автомобільним транспортом.
23 січня 2017 року при доставці продукції до м. Кривий Ріг перевізником був порушений на 8 годин 30 хвилин графік доставки продукції - автомобіль позивача номер № НОМЕР_1, повинен був прибути на розвантаження в м. Кривий Ріг 23.01.2017 о 03 годині 00 хв., фактично продукція була доставлена 23.01.2017 об 11:30 .
Причиною затримки на 8 годин 30 хвилин послугувало порушення водієм маршруту руху автомобіля. Він самостійно обрав іншу дорогу, але в зв'язку з погодними умовами машина застрягла в снігу в лісополосі 23 січня 2017 року.
При розвантаженні продукції з даного автомобіля на складі м. Кривий Ріг по накладній №1476508 від 23.01.2017 ( загальна сума 119 550,96 грн.) частина продукції була повернена на склад м. Черкаси на суму 42 057,69 грн., а саме: Молоко 2,6% 1 кг 1080 шт на суму 12960,00 грн.;(1080 х12,00 грн.) Молоко 2,6% 0,5 кг 2000 шт на суму 14640,00 грн.;(2000 х7,32 грн.) Сиркова маса 9% 200грм 960 шт на суму 14457,69 грн. (960 х 15,06).
Відповідач вважає, що відповідно до Договору № 48 Перевізник зобов'язаний повністю відшкодувати Замовнику усі збитки, що виникли внаслідок втрати чи пошкодження вантажу, та/або внаслідок безпідставної відмови Перевізника від прийняття вантажу до перевезення, та/або внаслідок прострочення (протермінування) доставки вантажу, та/або внаслідок порушення температурного режиму перевезення вантажу.
Відповідач вважає, що відповідно до п.5.5 договору за затримку доставки вантажу на 8,5 години Позивач мав би сплатити йому штраф 8500,00 грн. (8,5 год. х 1000грн.), а унаслідок відмови вантажоодержувача від продукції із-за прострочення перевізником доставки, частково продукція з коротким терміном реалізації залишалась на складі на суму 42 057,6 грн.
02.02.2017 Відповідачем на суму 50 557,6 грн. Позивачу була пред'явлена претензія № 129 ( штраф 8 500,00 грн. + 42 057,60 грн. вартість нереалізованої продукції ), в якій було зазначено, що керуючись ст.601 Цивільного кодексу України, дана сума сплачується шляхом заліку зустрічних однорідних вимог із відповідним корегуванням платіжних зобов'язань Замовника перед Перевізником без додаткового погодження.
Виходячи із того, що Позивачем заявлені вимоги на суму заборгованості по даному договору 60 543,00 грн., а сума претензії Відповідача № 129 від 02.02.2017 склала 50 557,6 грн. то після взаємозаліку, розмір суми заборгованості становить: 9985,40 грн. (60 543,00 - 50 557,6 ), сплату якої ПАТ «Юрія» гарантувало протягом 10 календарних днів.
ПАТ «Юрія» частково визнало та сплатило заявлені Позивачем вимоги на суму 9 985,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №11906 від 04.10.2017 .
Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з відсутності правових підстав для застосування ст.601 ЦК України, оскільки взаємозалік на суму 50 557,60 грн. між сторонами не відбувся.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого господарського суду виходячи з наступного.
Перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні регламентується, зокрема нормами Цивільного кодексу (далі - ЦК) України; нормами Господарського кодексу (далі - ГК ) України; Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджені Наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97(далі - Правила № 363).
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до положень ст.181 Господарського кодексу (далі - ГК) України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Статтею 908 ЦК України передбачено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст.920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
За приписами ст. 308 ГК України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування.
Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.
У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем.
Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.
Правилами № 363, зокрема визначено:
Вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення. Вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.
Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.
Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Виходячи з аналізу вимог позивача, що ґрунтуються на Договорі № 5 від 31.01.2014, судом встановлено наступне.
Між ТОВ «Технотранзит» та ПАТ «Юрія» 31 січня 2014 року був укладений договір № 5 про перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі-Договір №5) (а.с. 8 - 10).
Позивач просить стягнути з Відповідача вартість перевезень вантажів за період з 18 серпня по 04 вересня 2014 року на загальну суму 20 555,72 грн.
Виконання перевезень вантажу Позивачем за Договором №5 підтверджується копіями товарно-транспортних накладних: № 0107944 від 18.08.2014; № 0107359 від 19.08.2014; № 0107360 від 19.08.2014; № 0108183 від 19.08.2014; № 0114692 від 01.09.2014; № 0020458 від 03.09.2014; № 0115025 від 03.09.2014; № 0115026 від 03.09.2014; № 0115297 від 03.09.2014; № 0116127 від 03.09.2014; № 0115881 від 03.09.2014; № 0116125 від 03.09.2014 ( а.с. 105 - 116); Актами наданих послуг: № 286 від 19.08.2014; № 288 від 02.09.2014; № 289 від 03.09.2014; № 290 від 04.09.2014 ( а.с. 11- 14); Копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів ( а.с. 38 - 39 ); Актом звірки взаєморозрахунків сторін від 25.11.2014 ( а.с. 93 ); Платіжними доручення Відповідача, в розділі «призначення платежу » яких значиться : «за транспортні послуги згідно акта від 25.11.2014р. в т.ч. ПДВ…»: від 25.12.2014 №53827 на суму 3294,60 грн.; від 26.12.2014 пл. доручення № 53851 - 3294,60 грн.; 29.12.2014 пл. доручення №53896 - 3 294,60 грн.;30.12.2014 пл. доручення №53939 - 8 270,42 грн.( а. с. 94 - 97).
Факт виконання перевезень Відповідач не оспорює, проте у додаткових поясненнях до відзиву та його представник у судовому засіданні просили суд застосувати позовну давність до вимог по Договору № 5 ( а.с. 117 - 118).
За приписами ч.5 ст.315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку встановленого ч.5 ст. 315 ГК України з вересня 2014 року Позивач суду не надав.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що до вимог позивача, які ґрунтуються на Договорі № 5 від 31.01.2014, має бути застосована позовна давність і позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Перевіряючи доводи сторін щодо обставин взаємовідносин сторін по договору № 48 від 29.11.2016 судом встановлено наступне.
29 листопада 2016 року між ТОВ «Технотранзит» (Позивач) та ПАТ «Юрія» (Відповідач) укладений договір №48 про перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі -Договір № 48) (а.с. 20 - 22).
За Договором № 48, Позивач взяв на себе зобов'язання доставляти автомобільним транспортом ввірений йому Відповідачем вантаж, а Відповідач - оплачувати за перевезення вантажу плату.
Виконання перевезень вантажу Позивачем за Договором № 48 підтверджується копіями товарно-транспортних накладних ( далі - ТТН):ТТН № 455 від 17.02.2017;ТТН№ 513 від 18.02.2017;ТТН № 545 від 20.02.2017; ТТН № 595 від 21.02.2017; ТТН № 1464 від 23.02.2017; ТТН № 1531 від 24.02.2017; ТТН№ 1698 від 01.03.2017; ТТН № 1777 від 03.03.2017; ТТН № 1868 від 06.03.2017 а.с. 136 - 144; 147 - 148; 151 - 156); Актами наданих послуг: № 35 від 24.02.2017р. на суму 43 096,20 грн. (рахунок № 35 від 24.02.2017р.);№ 38 від 28.02.2017р. на суму 8 723,40 грн. (рахунок № 38 від 28.02.2017р.);№ 43 від 06.03.2017р. на суму 18 348,90 грн. (рахунок № 41 від 06.03.2017р.) (а.с. 23 - 25; 157 - 159); Копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів ( а.с. 38 - 39 ); Платіжним дорученням Відповідача № 4098 на суму 9 625,50 грн. В графі «призначення платежу» Відповідач вказав: «За транспортні послуги по рахунку № 41 від 06.03.2017р.» ( а.с. 119).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розмір невиконаних Відповідачем грошових зобов'язань по Договору № 48 становить 60 543, 00 грн.
Відповідно до умов п. 5.2 Договору № 48, за несвоєчасне проведення розрахунків замовник (Відповідач) сплачує перевізнику (Позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування такої господарської санкції припиняється через шість місяців з дня коли зобов'язання мало бути виконане.
Перше перевезення виконано 17.02.2017 і мало бути оплачено на 22-й день після його виконання, тобто 13.03.2017 (з врахуванням вихідних днів 11 та 12.03.2017). Кожним днем оплати останньої наданої та неоплаченої послуги за цим договором є 28.03.2017. Тобто останній день нарахування пені за це перевезення закінчився 12.09.2017.
За вірними розрахунками суду розмір пені на суму боргу відповідача 60 543,00 грн. за період з 29.03.2017 по 12.09.2017 включно становить 7 255, 20 грн., яка у відповідності до положень ст.ст. 546, 549, 550 ЦК України, ст.ст. 230. 232 ГК України, п. 5.2. Договору № 48 підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу за договором №48 від 29.11.2017р., заявлених позивачем до стягнення, погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 2 421,73 грн. інфляційних втрат, та 776,28 грн. 3% річних.
За обґрунтованими розрахунками суду, без пені сума заборгованості відповідача за договором № 48 від 29.11.2017р. складає: 60 543,00 + 2 421,73 + 776,28 = 63 741,01 грн.
Доводи Відповідача про те, що він, пред'являючи претензію № 129 від 02.02.2017 про сплату штрафу та відшкодування шкоди на суму 50 557,60 грн. зазначив, що керуючись ст.601 Цивільного кодексу України, дана сума сплачується шляхом заліку зустрічних однорідних вимог із відповідним корегуванням платіжних зобов'язань Замовника перед Перевізником без додаткового погодження місцевим господарським судом вірно відхилені з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Як встановлено ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
У відповідності до ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей);
- строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою ст. 203 Господарського кодексу України, статтею 602 Цивільного кодексу України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом (лист Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно заява однієї з сторін про зарахування зустрічних вимог повинна відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Апеляційний господарський суд зазначає, що наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, але лише за умови, що така заборгованість є безспірною, наприклад, встановленою рішенням суду, тощо. За відсутності безспірності вимог спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.
Таким чином, вирішуючи даний спір, необхідним є встановлення відповідності вимог, які можуть підлягати зарахуванню умовам, визначеним статтею 601 Цивільного кодексу України.
Взаємовідносини вантажовідправника із вантажоодержувачем не є предметом спору.
Посилання відповідача на те, що при розвантаженні продукції з автомобіля Позивача на складі в м. Кривий Ріг по накладній №1476508 від 23.01.2017 ( загальна сума 119 550,96 грн.) частина продукції була повернена на склад м. Черкаси на суму 42 057,69 грн. не підтверджені належними і допустимими доказами.
Так, за приписами п.п. 15.1. - 15.6. Правил №363, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформлюються актом за формою, що наведена в додатку 4 до Правил перевезення. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника, так і водія вважаються недійсними. При відмові від складання акта, акт складається за участю представника незацікавленої сторони.
Відповідач протягом розгляду справи не надав суду акта на підтвердження того, що водієм автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_2 був порушений температурний режим доставки вантажу для ТОВ «Фоззі-Фуд».
Також відповідач не надав до суду доказів про те, яка саме температура повітря була всередині рефрижератора під час завантаження/вивантаження вантажу, і яка температура молочної продукції була під час її передачі перевізнику та під час її видачі вантажоодержувачу.
Відповідач по суті визнав той факт, що продукція на суму 42 057, 69 грн. повернулася до нього на склад, а не була утилізована.
Позивач факт взаємозаліку заперечує.
Помилковим є посилання апелянта на ст. 315 ГК України. Те, що позивач не відповів на претензію відповідача, жодним чином не підтверджує його згоду з нею, чи визнання ним відповідних обставин. Наслідком відсутності такої відповіді, згідно ч.4 ст.315 ГК України є лише право звернення до суду з відповідним позовом протягом шести місяців, що додатково підтверджує спірність вимог відповідача щодо відшкодування шкоди та сплати штрафу та неможливість застосування зарахування вимог на підставі ст.601 ЦК України.
За позицією суду першої інстанції вимоги сторін не є однорідними. Зокрема, для відшкодування шкоди відповідно до статей 440 і 450 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Доказів вини перевізника та безпосереднього причинного зв'язку між діями перевізника і шкодою до претензії не надано( а.с.98 ).
Відтак, вимоги ст.601 ЦК України відповідачем не дотримані, а тому взаємозалік не відбувся.
Посилання апелянта на не врахування судом часткового визнання відповідачем боргу в сумі 9 985, 40 грн., сплаченого під час розгляду справи платіжним дорученням №11906 від 04.10.2017 колегією суддів відхиляються, оскільки на копії платіжного доручення №11906 відсутня відмітка банку про його прийняття для оплати, а відповідачем не подано виписки зі свого банківського рахунку про здійснення відповідної оплати, а позивачем сплата відповідачем 9 985, 40 грн. заборгованості під час розгляду справи в суді першої інстанції не підтверджується, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 70 996,21 грн. за невиконання зобов'язань по Договору № 48.
Відповідно до п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 № 01-8/1270 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, судом враховано, що інтереси Позивача представляв адвокат Фетісов Д.В., що підтверджується дослідженими у судовому засіданні: ордером серії ЧК № 42042 від 10.08.2017; договором про надання адвокатських послуг від 10.08.2017; рахунками від 27.10.2017; платіжним дорученням ТОВ «Технотранзит» від 27.10.2017 № 1185 на суму 6080,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд першої інстанції правомірно стягнув з позивача на користь відповідача 5000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката в суді першої інстанції.
Крім того, на виконання умов вказаного договору, позивачем сплачено адвокату Фетісову Д.В. 2 520,00 грн. за надані адвокатські послуги в суді апеляційної інстанції, що підтверджується платіжним дорученням №1270 від 19.12.2017.
Проаналізувавши розрахунок від 19.12.2017 адвокатських витрат в суді апеляційної інстанції, враховуючи, що адвокатом не надано підтверджень транспортних витрат на суму 280,00 грн., виходячи з положень ст.ст.123, 126, 129 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача 2240, 00 грн. витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
Під час розгляду апеляційної скарги судом не встановлено порушень місцевим господарським судом ст.ст.4-2,4-3, 33,43 ГПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України судом апеляційної інстанції не встановлені.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Юрія" на рішення Господарського суду Черкаської області від 31.10.2017 у справі № 925/1046/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 31.10.2017 у справі № 925/1046/17 залишити без змін.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Юрія" (код ЄДРПОУ 00447853, вул.Вербовецького,108, м.Черкаси, 18030) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотранзит" (код ЄДРПОУ 3901164, вул.Пастерівська,25, кв.49, м.Черкаси, 18005) 2 240,00 грн. витрат на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції.
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
6. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови підписано 27.12.2017.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
С.А. Гончаров