Справа № 446/1502/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Котормус Т.І.
Провадження № 22-ц/783/4120/17 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
Категорія:47
18 грудня 2017 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
при секретарі: Цапові П.М.,
за участю: апелянта - ОСОБА_2 ОСОБА_3 та їх представника ОСОБА_4,
відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та їх представника (адвоката) Сидоренка М.Р.,
голови Неслухівської с/р Кам'янка - Бузького району Львівської області - Костюка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Кам'янка - Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2017 року,-
В серпні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись в суд із позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Неслухівської сільської ради Кам'янка-Бузького району, за участі третьої особи: ДП «Дослідне господарство «Львівське»» та просили суд: визнати право власності на земельну ділянку площею 0,326 га., яка розташована в с. Неслухів Кам'янка-Бузького району Львівської області, неподалік від будинку АДРЕСА_1 за давністю користування; зобов'язати відповідачів не чинити перешкод в користуванні земельною ділянкою пл. 0,326 га., розташованою в АДРЕСА_1; стягнути з відповідачів 79 295 грн. заподіяної матеріальної шкоди знищенням майна; стягнути з відповідачів 100 000,00 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог покликались на те, що в 1972 році ОСОБА_2 влаштувався на роботу у Неслухівську науково-дослідну станцію садівництва НААН України. У 1979 році йому, як працівнику станції, було надано земельну ділянку, якою він користувався разом із сім'єю. Підтвердити документально факт надання земельної ділянки не має можливості через втрату архіву станції. 12.03.2014 року без будь-яких розпоряджень, рішень чи просто пояснень з боку Неслухівської сільської ради, відповідачі самовільно зайшли на земельну ділянку, яка була в їх користуванні та яка була загородженою, закрита на хвіртку та замок, зрізали і викорчували дерева, спалили сад. Крім цього, на цій ділянці знаходився господарського призначення дерев'яний піднавіс під шифером, де були дерев'яні шафи з робочим одягом та інвентарем, будівельний матеріал тощо. Все це було знищено відповідачами, загальна сума шкоди становить 79 295 грн., а моральна 100 000,00 грн..
Рішенням Кам'янка - Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2017 року у задоволені позовних вимог - відмовлено.
Дане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3
В апеляційній скарзі зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та не обґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповним з'ясуванням усіх обставин справи. Зазначають, що суд не розглядав і не досліджував позов в частині вимог стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої відповідачами позивачу шляхом спалення саду, в кількості 32 плодоносних дерева і 39 плодоягідних кущів за рахунок яких пенсіонери - позивачі мали додатковий грошовий дохід до мізерних пенсій, та власні продукти харчування, спаленням та знищенням господарських споруд, робочого інвентаря, робочого одягу позивачів на земельній ділянці позивачів, яка була у їх користуванні більше 35 років. Ці докази могли бути отримані в судовому засіданні шляхом допиту свідків, працівників райвідділу внутрішніх справ, які двічі виїжджали на місце події за викликами позивачів, дільничного інспектора, який був присутній під час події спалення саду і не зупинив дій відповідачів. Також, суд першої інстанції не задовольнив клопотання про допит свідків, заявлене позивачами та навіть не ставив питання про обговорення чи дослідження цієї частини позовних вимог. Натомість обмежився лише дослідженням питання правомірності користування земельною ділянкою, що була в користуванні позивача ОСОБА_2 з 1979 року по час захоплення її рейдерським способом відповідачами, а відтак просять суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким їхні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши суддю - доповідача, апелянта - ОСОБА_2 ОСОБА_3 та їх представника ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та їх представника (адвоката) Сидоренко М.Р., а також представника відповідача Неслухівської с/р Кам'янка - Бузького району Львівської області - Костюка В.В. на її заперечення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.
Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 04.02.1994 року (том 1, а.с. 8).
З наказу №10а-К від 12.02.2014 року вбачається, що ОСОБА_2 працював водієм у ДП дослідне господарство «Львівське ІСГ Карпатського регіону НААН» та був звільнений за власним бажанням на підставі заяви від 12.02.2014 року. (том 1, а.с. 19).
Як стверджується витягом із протоколу №10 засідання президії Української академії аграрних наук від 20.07.2000 року, було надано згоду на вилучення 50 га. землі із землекористування Львівської дослідної станції садівництва Інституту землеробства і тваринництва західного регіону для ведення особистих підсобних господарств працівниками станції (том 1, а.с. 22).
Рішенням сесії Неслухівської сільської ради від 30.08.2001 року №2 вирішено прийняти на баланс Неслухівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 4 га, яка належала Львівській дослідній станції садівництва (том 1, а.с. 202).
Відповідно до витягу з наказу №70/в/ по Львівській дослідній станції садівництва від 24.12.2001 року, знято з балансу Львівської дослідної станції садівництва і передано на баланс Неслухівської сільської ради землю загальною площею 20,00 га. (том 1, а.с. 201).
Як вбачається з листа Відділу Держгеокадастру у Кам'янка-Бузькому районі від 14.03.2017 року за ДП ДГ Львівська дослідна станція садівництва на території Неслухівської сільської ради обліковуються земельні ділянки загальною площею 668,5000 га, які знаходяться за межами населених пунктів та перебувають у постійному користуванні. Проте, правовстановлюючі документи у відділі відсутні (том 1,а.с. 197).
Відповідно до листа Директора ДП «Дослідне господарство «Львівське»» від 15.11.2016 року протягом 2000-2001 років на звернення Неслухівської сільської ради, Рішенням Української академії аграрних наук про передачу землі з балансу ДПСС на баланс Неслухівської сільської ради, Львівська дослідна станція садівництва зняла з балансу і передала на баланс Неслухівської сільської ради земельні ділянки, які знаходяться за межами адміністративної території села. Земельні ділянки до 0,05 га, які знаходяться на території села Неслухів, перебувають на балансі Неслухівської сільської ради та відносяться до земель ДП «Дослідне господарство «Львівське»», - з балансу господарства не знімались і на баланс Неслухівської сільської ради не передавались, а відтак є землями ДП «Дослідне господарство «Львівське»» (том 1, а.с. 145-146).
Згідно з довідкою Неслухівської сільської ради від 23.04.2014 року за №114 земельна ділянка, яка належить Неслухівській сільській раді площею 0,326 га. в с. Неслухів, яка знаходиться навпроти будинку №8 по вул. Науковій, з другого боку навпроти будинку ОСОБА_13, ні за ким не зареєстрована і не приватизована (том 1, а.с. 114).
Рішенням Неслухівської сільської ради №30 від 18.08.2011 року відмовлено ОСОБА_14 у приватизації земельної ділянки у зв'язку із тим, о дана земельна ділянка не підлягає приватизації та ОСОБА_14 немає рішення про надання в постійне користування (том 1, а.с. 167).
Крім того, рішенням Неслухівської сільської ради №7 від 15.12.2013 року ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу користуватись земельною ділянкою площею 0,0150 га., оскільки немає підстав (рішення), що дана земельна ділянка належить (закріплена) за ОСОБА_2 (том 1, а.с. 115).
Водночас, рішенням Неслухівської сільської ради №13 від 26.05.2016 року надано ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0,0326 га. в користування для садівництва в с. Неслухів, яка розташована між багатоквартирним будинком по АДРЕСА_1 і житловим будинком №15 ОСОБА_16 (том 1, а.с. 163).
Зважаючи на вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що землі ДП ДГ Львівська дослідна станція садівництва в період 2000-2001 років частково були передані на баланс Неслухівської сільської ради, а частина таких земель залишилась на балансі ДП ДГ Львівська дослідна станція садівництва. Точні межі та розміри таких земель на момент розгляду справи встановити неможливо, так як інвентаризація земель та оформлення речового права за ДП ДГ Львівська дослідна станція садівництва не проводилась по причині відсутності коштів, що і зазначено у листі Відділу Держгеокадастру (том 1, а.с. 198).
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що позивачам виділялась певна земельна ділянка із складу земель ДП ДГ Львівська дослідна станція садівництва, натомість у матеріалах справи міститься довідка ДП «ДГ Львівське» від 09.12.2014 року за №81 (том 1, а.с. 15), якою надано відповідь на адвокатський запит про те, що документи щодо виділення земельної ділянки позивачам представити неможливо у зв'язку із втратою архіву.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачам виділялась земельна ділянка із складу земель Неслухівської сільської ради є голослівними, оскільки в матеріалах справи міститься рішення, яким позивачу ОСОБА_2 відмовлено у наданні земельної ділянки в користування, відтак вимоги щодо визнання за позивачами будь-якого права (в т.ч. права власності) є безпідставними.
Відповідно до ст. 114 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Як зазначено у ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що орган місцевого самоврядування має дискреційне (самостійне) право на вирішення кола питань в межах закону. Тобто, дискреційні повноваження дають можливість на власний розсуд (без узгодження) визначати зміст рішення або вибрати один із кількох варіантів рішення. А тому, суд дійшов до переконання, що відмова органу місцевого самоврядування одному громадянину та надання іншому громадянину права на земельну ділянку, що перебуває у комунальній власності, узгоджується із чинним законодавством, так як орган місцевого самоврядування має право обирати із числа претендентів на прийняття позитивного рішення відносно одного з таких.
За таких обставин, суд прийшов до вірного висновку, що слід відмовити позивачам у задоволенні їх вимог щодо визнання за ними права власності та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, при цьому колегія судів вважає недоведеним факт порушення відповідачами прав саме позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Як вбачається з Акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Неслухівської сільської ради №349/03 від 17.03.2014 року, обстеженням земельної ділянки біля житлового багатоквартирного будинку в с. Неслухів по вул. Науковій,8 виявлено пні зрізаних дерев. В ході перевірки встановлено, що зрізку даних дерев здійснив ОСОБА_17 при відсутності відповідного рішення та ордеру Неслухівської сільської ради, що є порушенням Закону України «Про рослинний світ», постанови КМУ від 01.08.2006 року №1045 «Про затвердження Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах». За результатами перевірки на ОСОБА_17 складено протокол про адміністративне порушення (том 1, а.с. 90-91).
Згідно листа Державної екологічної інспекції у Львівській області від 07.05.2014 року адресованого ОСОБА_17 сума збитків заподіяних державі становить 1 587,50 грн. Така сума була сплачена 05.06.2014 року (том 1,а.с.94).
Відтак, судом беззаперечно встановлено факт, що мало місце вирубка дерев, яка проведена із порушенням встановлено законом порядку. Разом з тим, судом встановлено, що такими діями було заподіяно шкоди державі, а не позивачам і така шкода відшкодована у повному обсязі. Відтак, відсутні будь-які правові підстави для висновку, що такою вирубкою дерев завдано будь-якої шкоди позивачам.
Що стосується відшкодування моральної шкоди, то відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до частини 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно п. 5 ППВС України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить відшкодувати моральну шкоду, завдану знищення дерев та кущів, яке сталося, як вважає позивач, з вини відповідачів.
Оскільки судом першої інстанції не встановлено вини відповідачів у завданні позивачу матеріальної шкоди внаслідок знищення дерев та кущів, не підлягають до задоволення і позовні вимоги про стягнення з відповідачів 100 000.00 грн. моральної шкоди.
Суд першої інстанції вірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що позивачами не доведено неправомірності дій відповідачів, якими позивачам завдана матеріальна чи моральна шкоди у результаті порушення цивільних прав позивачів, вини відповідачів у завданні такої шкоди.
Разом з тим при ухваленні рішення судом вірно враховано той факт, що постановою слідчого Кам'янка-Бузького ВП ГУ НП у Львівській області від 03.02.2017р. кримінальне провадження за ч. 1 ст. 194 КК України закрито у зв'язку із відсутністю у діях ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_12 і ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, а за ч. 1 ст. 185 КК України у зв'язку із відсутністю події кримінального правопорушення.
Висновок суду першої інстанції про безпідставність позову ґрунтується на досліджених судом доказах, колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Зважаючи на вищенаведене колегія суддів вважає, що позивачами не доведено про порушення, невизнання або оспорювання їх суб'єктивного права, що стало підставою для звернення із захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, а відтак не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦКП України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Кам'янка - Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2017 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий : О.М. Ванівський
Судді: Р.П. Цяцяк
Н.О. Шеремета