Справа № 456/2565/17
Провадження № 2/456/1654/2017
іменем України
12 грудня 2017 року місто Стрий Львівської області
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Гулкевича О. В. ,
при секретарі Кулешник С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб - Органу опіки і піклування Стрийської районної ради Львівської області про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітній дитині без згоди батька,
позивачка звернулась до суду з уточненими позовними вимогами, відповідно до яких просила надати дозвіл на виїзд за межі України - до країн Шенгенської Угоди та Європейського союзу (Республіку Польша, Італія) згідно з візами, що проставлені в проїзному документі, або паспорті громадянина України для виїзду за кордон неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження в період часу з 01 червня по 31 серпня 2018 року (тривалістю 30 днів) та з 01 червня по 31 серпня 2019 року (тривалістю 30 календарних днів) з 01 червня по 31 серпня 2020 року (тривалістю 30 днів) у супроводі її матері ОСОБА_1, або осіб, уповноважених матір'ю за нотаріально посвідченою згодою, без згоди та супроводу батька -ОСОБА_2.
В обґрунтування позову покликалась на те, що з 23.11.2007р. по 29.08.2013р. перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого має дочку ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1. народження. Після розірвання шлюбу дочка залишилась проживати з позивачкою та знаходиться на утриманніостанньої. Після розірвання шлюбу відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, не спілкується з дочкою, участь в її житті не приймає.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 04.11.2014р. з відповідача на користь позивачки присуджено до стягнення аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу). Однак, аліменти відповідач сплачує нерегулярно, має значну заборгованість.
Позивачка має намір тимчасово виїжджати за межі України на відпочинок та оздоровлення разом з дитиною. Однак, відповідач чинить цьому перешкоди - в телефонних розмовах то погоджується надати згоду на виїзд дитини, то відмовляє в цьому. Водночас дитина часто хворіє простудними захворюваннями, за рекомендаціями лікарів їй необхідне періодичне перебування на морі. Також виїзд дитини за кордон сприятиме розширенню світогляду дитини та добре позначиться на її духовному та інтелектуальному розвитку.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, подала суду заяву, в які просила справу розглядати за її відсутності, позовні вимоги підтримала.
Відповідач ОСОБА_2, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи. Згідно поштової кореспонденції, судові повістки, які надсилалася відповідачу рекомендованим листом за адресою його реєстрації з повідомленням про явку у суд 07.11.2017р. та 12.12.2017р., повернуті за закінченням терміну зберігання, тобто відповідач за отриманням таких до поштового відділення не з'явився.
Відповідно до вимог ч.5 ст.74 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Окрім цього, вимогами ч. ст.77 ЦПК України передбачено, що сторони повинні повідомляти про зміну місця свого проживання (перебування, знаходження) і у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судову адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Таким чином відповідач, будучи належним чином повідомленим про місце і час розгляду справи, повторно в судове засідання не з'явився, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав, тому суд відповідно до вимог ч.4 ст.169 ЦПК України розглянув справу за відсутності останнього та ухвалив рішення на підставі наявних у ній даних та доказів.
Представник служби у справах дітей Стрийської РДА Котик О.С. подала заяву про розгляд справи за її відсутності, щодо винесення рішення поклалась на розсуд суду.
Згідно з ч.2 ст.197 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов є підставним та підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.
Вимогами ст.ст.13,81 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені.
Статтею 33 Конституції України закріплено право кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.
Відповідно до частин 7,8 ст.7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
У відповідності ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року держави - учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 згаданої Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ст.18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов'язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними. Одним із питань, яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування.
У проголошеній Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року «Декларації прав дитини" (принцип 6) вказано, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про права дитини» прийнятої резолюцію 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.2 ст.10 зазначеної Конвенції, держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.
Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», однією з основних засад зовнішньої політики є забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі.
Відповідно до абзацу 1 передмови до Програми інтеграції України до Європейського Союзу, схваленої Указом Президента № 1072/2000 14.09.2000, «Пріоритетність співробітництва України з Європейським Союзом (ЄС) та його окремими державами-членами пов'язана з тим, що це угруповання буде визначати напрями економічного прогресу та політичну стабільність в регіоні у довгостроковій перспективі».
З наведеного випливає презумпція права дитини на вільний виїзд за кордон в супроводі матері, особливо до держав - членів Європейського Союзу.
У ст.141 СК України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.
Згідно ч.2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Як вбачається із свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 16.01.2008р. сторони - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. народження. Остання проживає з матір'ю - позивачкою, що стверджується довідкою виконкому Ланівської сільської ради Стрийського району №547 від 22.08.2017р.
Згідно із ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадяни України» від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМ України від 27 січня 1995 року № 57.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно ч.3 ст.22 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та п.4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 року №152 паспорт для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли 16-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 16-річного віку, - на десять років.
Пунктом 7 Порядку визначено, що оформлення та видача паспорта для виїзду за кордон особі, яка не досягла 16-річного віку здійснюються - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників. У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява подається нотаріально засвідченою. Якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється на підставі заяви-анкети того з них, з ким проживає особа.
У відповідності до п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно з пунктів 3 та 4 Правил - виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
В даному випадку, суд вважає цілком очевидним, що виїзд за кордон неповнолітньої дитини для відпочинку та оздоровлення буде відповідати інтересам дитини та буде доцільним.
ВСУ при розгляді цивільної справи №235/139/16-ц в постанові від 12 квітня 2017 року зазначив наступне: «Виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків (на підставі рішення суду) може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею».
Тому, враховуючи те, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. є шкільного віку, суд вважає правильним задовольнити таку позовну вимогу частково - дозволити тимчасовий виїзд останньої за межі України - до Республіки Польща, Італійської Республіки на період літніх шкільних канікул, тобто з 01.06.2018р. по 31.08.2018р.
Постановою Кабінету Міністрів України № 152 від 07.05.2014р. було затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Відповідно до вказаного Порядку кожен громадянин України має право на отримання паспорта для виїзду за кордон, а оформлення паспорта для виїзду за кордон особі, яка не досягла 16-річного віку, здійснюється на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (п/п. 2 п.7 Порядку).
Відтак за чинними правилами на оформлення паспорта для виїзду за кордон особі, яка не досягла 16-річного віку, згоди другого з батьків не вимагається.
Водночас існуючі в консульських установах Республіки Польща, Італійської Республіки правила можуть передбачати згоду другого з батьків на відкриття візи малолітній дитині, а тому суд вбачає підстави для надання дозволу на оформлення малолітній ОСОБА_4 як проїзних, так і візових документів, тому суд вважає правильним задоволити дану позовну вимогу.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору.
Керуючись ст.ст.10,60,209,212-215,218 ЦПК України, суд
позов задовольнити частково. Надати дозвіл на оформлення всіх пов'язаних із перетинанням державного кодону України документів для виїзду за кордон та в'їзду до іноземної країни неповнолітньої дочки: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. народження без згоди батька - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2. народження, а також дозволити тимчасовий виїзд за межі України - до Республіки Польща, Італійської Республіки неповнолітньої дочки: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. народження у супроводі матері - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3. народження без згоди та супроводу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2. народження на період з 01.06.2018р. по 31.08.2018р.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640 (шістсот сорок) грн. судових витрат.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області через Стрийський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Головуючий-суддя О. В. Гулкевич