Справа № 234/17722/17
Провадження № 2-а/234/650/17
20 грудня 2017 року
Краматорський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Михальченко А.О.
секретар Вербовецька Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи який зазначив, що має право на пенсію за віком. Після початку проведення АТО позивач був взятий на облік, як особа, яка переміщується з району проведення антитерористичної операції, що підтверджується відповідною довідкою. Починаючи з березня 2016 року відповідач призупинив виплату позивачу пенсії. Виплата пенсії була зупинена на підставі звірки відповідача та управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради. Рішення про зупинення виплати пенсії УПФУ у м. Краматорську не приймалось.
Позивач вважає, що діями, які полягають у невиплаті та неперерахуванні пенсії, Відповідач грубо порушив його конституційні права, тим самим позбавивши єдиного джерела для існування. Посилаючись на норми Конституції України, ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» просив суд визнати незаконними дії УПФУ у м. Краматорську про припинення виплати йому пенсії з 01.03.2016 року та зобов'язати УПФУ у м. Краматорську Донецької області нарахувати та виплатити йому пенсію з 01.03.2016 року.
Повідомлені належним чином позивач та його представник у судове засідання не з'явилися. Надали суду заяву про розгляд справи без їх участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надав заперечення проти позову, відповідно до якого зазначає, що з липня 2014 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області як одержувач пенсії за віком та є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України. Пенсійний фонд України розпочав перевірку контрольних заходів щодо наявності підстав для виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, тому згідно порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365, виплату пенсії в управлінні було призупинено з 01.03.2016 року за результатами звірки з управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради.
З 14.06.2016 (дата набрання чинності Постанови КМУ від 08.03.062016 №365) рішення щодо призначення (відновлення) пенсій органами Пенсійного фонду України можуть прийматись на підставі копії рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених особам, утворених виконавчими органами міських рад.
Після подання заяви на поновлення виплати пенсії дані будуть направлені на Комісію для перевірки фактичного місця проживання.
На підставі отриманого рішення Комісії буде прийняте рішення щодо призначення (відновлення) виплати пенсії.
Також зазначили, що станом на 01.12.2017 року ОСОБА_1 за поновленням виплати пенсії не звертався. Позивачем також пропущений строк звернення до суду, так як він вважає, що його право порушено з 01.03.2016 р., а до суду він звернувся лише 21.11.2017 р.
Враховуючи викладене просив суд у задоволенні позову відмовити.
Оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову з огляду на таке.
При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З довідки № 1426/69460 від 20.04.2016 р. судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме з м. Єнакієве до м. Краматорська Донецької області (а. с. 4).
Відповідно до посвідчення № 178801 від 08.08.1997 року ОСОБА_1 є пенсіонером за віком. (а.с.4)
З заперечень представника відповідача судом встановлено, що з 01.03.2016 р. ОСОБА_1 зупинена виплата пенсії за результатами звірки з Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради.
Суд вважає встановленою ту обставину, що виплата пенсії позивачу була припинена у зв'язку з тим, що позивач є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Вказані обставини визнані сторонами, у зв'язку з чим суд на підставі ч.1 ст.78 КАС України вважає ці обставини доведеними.
Приписами п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 13.08.2003р. зі змінами та доповненнями (надалі - Закон) встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 ст.49 Закону встановлені підстави припинення виплати пенсії та визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Сторонами по справі суду не надано рішення Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про припинення з 01.03.2017р. виплати пенсії позивачу, із заперечень відповідача виходить, що такого рішення не було. Таким чином, суд вважає, що припинення виплати пенсії відбулося на підставі листа Мінсоцпраці від 16.02.2016р. «Про посилення контролю щодо обліку внутрішньо переміщених осіб» із якого виходить, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам мають бути тимчасово призупинені, до надходження відповідних відомостей від органів Державної міграційної служби, або підтвердження особою факту проживання за місцем проведення виплат.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та рівні перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.
Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням КМУ від 02.12.2015р. №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у який у розділі Донецька область включено м. Єнакієве, де, відповідно до відмітки у паспорті зареєстрований позивач ОСОБА_1 (а. с.3).
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Таким чином, а ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р., а ні Законом України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ні будь-яким іншим Законом України не встановлені обмеження права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Відтак, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Згідно статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії”).
У рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., ЄСПЛ зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
Таким чином суд вважає, що припинення відповідачем виплати пенсії позивачу у зв'язку з тим, що позивач є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції і у нього скасована довідка внутрішньо переміщених осіб, в порушення вимог ст.19 Конституції України, ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» без прийняття рішення про таке припинення і за відсутності законодавчо встановлених підстав для такого припинення, є дискримінацією за ознакою місця проживання.
До не визнання відповідачем позовних вимог суд відноситься критично у зв'язку з вищевикладеним, оскільки у судовому засіданні було достовірно встановлено, що відповідачем було зупинене виплату пенсії позивачу саме у зв'язку з тим, що позивач є особою, у якій скасовано довідку переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції особи, та без прийняття рішення про таке припинення і за відсутності законодавчо встановлених підстав для такого зупинення.
Щодо строку звернення до суду з адміністративним позовом суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Даною статтею визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, якщо конкретний день, коли особа дізналася про порушення свого права, встановити точно неможливо, то вказаний строк обчислюється з дня, коли вона повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Водночас, «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання та наявність реальних умов, за яких позивач мав реальну можливість дізнатися про рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, яку він вважає протиправною.
У рішенні від 18.10.2005 р. по справі «МШ «Голуб» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
З матеріалів справи суд вбачає, що рішення про припинення виплати пенсії відповідачем не приймалось, будь-яких листів на адресу позивача УПФУ у м. Краматорську не надсилало, а лише в листопаді 2017р. через офіційний сайт ПФУ позивачу стало відомо про те, що пенсія не виплачується за результатами звірки з управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради.
Отже, враховуючи термін, коли позивач дізнався про порушення свого права, шестимісячний строк на звернення до суду з позовом та період за який позивач просить суд захистити його права, суд приходить до висновку, що про порушення свого права позивач дізнався у листопаді 2017 року, а до суду звернувся 21.11.2017р., тобто у передбачений ч.2 ст.122 КАС України строк.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 6, 8-10, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Краматорську Донецької області щодо припинення з 01 березня 2016 р. виплати пенсії за віком ОСОБА_1.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Краматорську Донецької області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 01 березня 2016 року.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. У такому випадку апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана.
Суддя А.О.Михальченко