19 грудня 2017 рокусправа № 808/3791/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Божко Л.А.
судді: Дурасової Ю.В. Лукманової О.М.
за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 р. ухвалену суддею Прудивусом О.В., в приміщенні Запорізького окружного адміністративного суду о 16:00 год., в порядку письмового провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень, -
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень, де просила визнати протиправними та скасувати постанови відповідача про стягнення з боржника виконавчого збору від 22.11.2016 року ВП № 30567207 та про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2016 року ВП № 52950368.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 р. позов задоволено, визнано протиправними та скасовано постанови відповідача про стягнення з боржника виконавчого збору від 22.11.2016 року ВП № 30567207 та про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2016 року ВП № 52950368.
Не погодившись з постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 р., відповідач подав апеляційну скаргу, де просив скасувати постанову суду та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що постанова про стягнення виконавчого збору в порядку ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» є законною та обґрунтованою, оскільки виконавчий збір - це санкція відповідальності, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Також зазначає, що судом невірно визначено порядок сплати судового збору позивачем.
В судовому засіданні представник відповідача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати. Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини по справі, колегія суддів, вважає, що останню необхідно залишити без задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 24.12.2009 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 було видано Виконавчий напис № 8260 про звернення стягнення на квартиру позивача загальною площею 48,61 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» в межах 220754,48 грн. (а.с. 44).
06 січня 2012 року державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції ОСОБА_3 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 30567207 з виконання цього виконавчого напису та надано позивачу строк для самостійного виконання постанови до 13.01.2012 року (а.с. 45).
15 листопада 2016 року до Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області надійшла заява ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про повернення виконавчого документа без виконання (а.с. 49).
На підставі зазначеної заяви відповідач прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.11.2016 року ВП № 30567207, якою зокрема зняв арешт з майна позивача та скасував інші заходи виконання рішення (а.с. 51).
22 листопада 2016 року відповідачем відносно позивача було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 30567207, згідно з якою стягненню з позивача підлягає виконавчий збір у розмірі 10 % від суми, що підлягає стягненню, а у випадку повного фактичного виконання у примусовому порядку 22075,45 грн. (а.с. 54).
Крім того, відповідачем було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2016 року ВП № 52950368 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 22.11.2016 року ВП № 30567207 (а.с. 55).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки оскаржувані рішення були прийняті відповідачем виключно на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання, та, як наслідок, жодної суми у рамках виконавчого провадження № 30567207 не було стягнуто та повернуто відповідач безпідставно прийняв постанову про стягнення виконавчого збору від 22.11.2016 ВП № 30567207, а оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2016 ВП № 52950368 була прийнята відповідачем виключно з метою примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору вона також підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 2 ст.74 України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.27 України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За приписами ч.3 ст.40 України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
З аналізу наведених норм права вбачається, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої чи повернутої суми. Повернення виконавчого документа стягувачу не є поверненням суми в розумінні Закону «Про виконавче провадження» та не може бути підставою для стягнення виконавчого збору, якщо фактично не стягнуто чи повернуто кошти, що передбачені у виконавчому документі чи їх частину.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами по справі, державним виконавцем не було стягнуто з боржника кошти, а тому суд вважає, що підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.
Апеляційний суд вважає помилковим посилання апелянта на ч. 3 ст.40 України «Про виконавче провадження», так як винесення постанови про стягнення виконавчого збору можливе лише при фактичному стягнення коштів.
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про неправеліність розрахунку суми судового збору, з огляду на таке.
Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір за ставкою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2016 року становив 1378,00 грн., а адміністративний позов містить дві вимоги немайнового характеру. Таким чином, розмір судового збору при поданні цього адміністративного позову складав 1102,40 грн. та був сплачений позивачем саме у цьому розмірі.
Отже, згідно з ч.1 ст. 94 КАС України, суд правомірно присудив сплачену позивачем суму судового збору на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, неповне з'ясування чи недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Разом з тим, з відповідача на користь державного бюджету підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки сплата судового збору була відстрочена до ухвалення судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги. Розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги, становив 1212,64 грн.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 р. - залишити без змін.
Стягнути з Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1212,64 грн., здійснивши зарахування за реквізитами: Отримувач коштів: ГУК у м.Києві (м.Київ) (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві; Код банку отримувача (МФО): 820019; Рахунок отримувача: 31215256700001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
В повному обсязі постанова складена 21.12.2017 року.
Головуючий суддя: Л.А. Божко
Суддя: Ю.В. Дурасова
Суддя: О.М. Лукманова