Справа № 640/16662/17
н/п 2/640/3641/17
(ЗАОЧНЕ)
20 грудня 2017 року Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Зуб Г.А.
за участю секретаря Шаповал Є.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Представник позивача ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому з подальшим уточненням просить стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу в розмірі 208 396,00грн., 3% річних від простроченої заборгованості в сумі 565,00 грн., пеню в розмірі 1160,62 грн., втрати від інфляції в сумі 4167,92 грн., моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., витрати за публікацію в пресі в сумі 698,40 грн., та судові витрати. В обгрунтування вказаних підстав посилається на те, що 23.09.2016 року між сторонами було укладено договір позики, який було посвідчено ПН ХМНО Бондаренко Г.Ю., відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача суму грошових коштів у розмірі 6000 доларів США 00 центів, що в еквіваленті складає 155 536 грн. 99 коп., виходячи з курсу НБУ на день підписання договору. А також 22.12.2016 року згідно розписки відповідач отримав 2000 доларів США 00 центів, що в еквіваленті складає 52 860 грн. 00 коп. Загальна сума боргу складає 208 396 грн. 99 коп. Кінцевий строк повернення коштів є 23.09.2017 року, але відповідач свої зобов'язання не виконав. Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки, 3% річних, втрати від інфляції, та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. у зв'язку з зазнаванням позивачем моральних страждань внаслідок неповернення суми боргу.
Позивач в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином та своєчасно, від представника позивача ОСОБА_3 надійшла до суду заява, в якій вона просить проводити судовий розгляд за своєї відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримала, та просила розглянути справу у порядку заочного розгляду.
Відповідач до судового засідання не з'явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. Причину не явки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.
Враховуючи, що причина неявки відповідача є неповажною, у справі є наявні дані про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача згідно ст.223 п. 4 ЦПК України. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ч. 1 ст. 626 ЦК України визначає цивільно-правовий договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики, як встановлено ст. 1047 ЦК України, укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять раз перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавець є юридична особа, - незалежно від суми.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 23.09.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, який був посвідчений ПН ХМНО Бондаренко Г.Ю., відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача гроші в розмірі 155 536,99 грн., що в еквіваленті складає 6000 доларів США, виходячи з курсу НБУ 1 дол. США -25,92 грн. на день
підписання договору, на строк до 23.09.2017 року без встановлення відсоткової ставки.
Також 22.12.2016 року відповідачем на ім'я позивача була надана розписка, відповідно до якої відповідач отримав від позивача 2000 доларів США в рахунок оплати за гараж по АДРЕСА_1 в АГК «ЛАДА», бокс №54.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Ст. 204 ЦК України передбачено презумпція правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Зобов'язання, як зазначено в ст. 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).
У спірному правочині між позивачем та відповідачем винятки з цього правила не встановлювались.
З огляду на зазначене, суд вважає, що уклавши договір позики, у відповідача виникли зобов'язання по поверненню позики.
Статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Представник позивача в своєму позові просить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 155 536,99 грн., що в еквіваленті складає 6000 доларів США, виходячи з курсу НБУ на день підписання договору, хоча самим договором зазначено, що сума, що підлягає сплаті у гривнях, повинна дорівнювати обраному сторонам еквіваленту у доларах США у 6000 доларів США, за курсом НБУ на день здійснення виплати.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, наданих учасниками справи.
Таким чином, сума боргу за договором позики від 23.09.2016 року в розмірі 6000 доларів США, що в еквіваленті складає 155 536 грн. 99 коп., виходячи з курсу НБУ 1USD = 25,92 грн. на день підписання договору, підлягає стягненню з відповідача, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідачем було дійсно порушено зобов'язання щодо повернення ним позики.
Що стосується стягнення боргу в розмірі 2000 доларів США за наданою до суду розпискою.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинен виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку,
що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Як вбачається з наданої до суду розписки, складеної 22 грудня 2016 року, вбачається, що відповідачем було отримано від позивача 2000 доларів США в рахунок оплати за гараж.
Отже, розписка про отримання грошових коштів не містить зобов'язання про їх повернення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що надана до суду розписка не є укладеним договором позики за своєю правовою природою, а тому в задоволенні даної вимоги про стягнення коштів за вказаною розпискою суд вважає за необхідне відмовити.
Представник позивача просить стягнути пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 24.09.2017 року по 27.10.2017 року в розмірі 1160,62 грн., посилаючись при цьому на приписи ч.1 ст. 1048 ЦК України щодо одержання процентів від суми позики, але договором позики від 23.09.2016 року було узгоджено сторонами, що вказаний договір є безпроцентним.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1ст.612 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Таким чином, аналізуючи вказані приписи ЦК України, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача пені, оскільки до суду не надано належних та допустимих доказів того, що за порушення виконання зобов'язання була передбачена неустойка, та відповідного письмового правочину щодо цього до суду надано також не було.
Зі змісту статті 625 ЦК України випливає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Представником позивача в своєму позові наданий розрахунок розміру 3% річних за період з 24.09.2017 року по 27.10.2017 року в розмірі 565,00 грн. Підстав не довіряти розрахунку у суду не має, а тому дана позовна вимога також підлягає задоволенню.
За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Встановивши, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, за змістом якого грошові кошти були передані з визначенням еквіваленту - 6000 доларів США, тому до вказаних правовідносин положення закону в частині нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях, не застосовується, а тому в даній частині позову суд також вважає за необхідне відмовити.
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях,
визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).
Таким чином, при ухваленні судом рішення потрібно перерахувати суму боргу з іноземної валюти на національну, урахувати офіційний курс гривні до іноземної валюти, установлений Національним банком України на день ухвалення судового рішення. Але, представник в своєму позові просить перерахувати суму боргу на день підписання договору.
Враховуючи, що надана позика була прив'язана до валюти : долари США, а саме в розмірі 6000 доларів США, тому сума заборгованості станом 23.09.2016 року складає 155 536 грн. 99 коп.
Таким чином, судом встановлено, що вимоги договору позики від 23.09.2016 року відповідачем належним чином не виконані, що є порушенням ст.ст. 526-530 ЦК України, враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтвердженими доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу за договором позики від 23.09.2016 року, та стягнення 3% річних в розмірі 565,00 грн. є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, то слід зазначити, що договір позики від 23.09.2016 року не містять інформації про те, що сторони домовилися про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з порушенням виконання зобов'язання.
Беручи до уваги положення ст. 23 ЦК України, та той факт, що між сторонами виникли договірні відносини, тому зобов'язання щодо повернення позики, як підстава стягнення моральної шкоди можливе у випадку якщо таке відшкодування передбачено договором. В даному випадку укладений між сторонами договір позики не передбачає відшкодування моральної шкоди за даним видом правовідносин, оскільки вони є договірними, а не деліктними, а тому в задоволенні даної позовної вимоги суд відмовляє.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а та витрати на публікацію в пресі згідно чинного ЦПК України взагалі не відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 76, 80, 81, 141, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 204, 525, 625, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання: АДРЕСА_3, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2, грошові кошти за договором позики від 23.09.2016 року в розмірі 155536 грн. 99 коп., три відсотки річних в розмірі 565 грн. 00 коп., а всього 156101 (сто п'ятдесят шість тисяч сто одна) гривень 99 коп.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання: АДРЕСА_3, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2, судові витрати в розмірі 1 561 (одна тисяча п'ятсот шістдесят одна) гривень 02 коп.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст судового рішення складено 20 грудня 2017 року.
Головуючий -