Справа№ 640/6698/17
н/п 2/640/2083/17
"13" грудня 2017 р. м. Харків
Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Муратової С.О.,
за участю секретарів - Недосєкіної В.О., Щербакової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Київського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1, треті особи на стороні позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Орлова Олена Миколаївна про визнання недійсним договору дарування житлового будинку з надвірними побудовами від 24 грудня 2013 року, -
Встановив:
Позивач просить суд визнати недійсним договір дарування на житловий будинок, літ. «А-2» з підвалом літ. «Ап» та балконом літ. «а1», ганком літ. «а», а також гараж літ. «Б» за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М. за № 1633 від 24.12.2013.
На обґрунтування позову зазначає, що протягом 2006-2011 р.р. ним за власні кошти та кошти його доньки ОСОБА_2, які вона взяла в тому числі в кредит під заставу, на земельній ділянці площею 916 кв. м, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що належала йому на праві приватної власності, був збудований житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2. Після завершення будівництва право власності було зареєстровано за ним на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 24.03.2008.
З січня 2006 р. по теперішній час він проживає за адресою: АДРЕСА_2, де також проживає його донька ОСОБА_2 з родиною.
Крім того, на зазначеній земельній ділянці, але за іншою адресою: АДРЕСА_3, розміщений житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, в якому проживає його рідний син ОСОБА_4, і до 25.11.2013 право власності на яке також належало йому - позивачу ОСОБА_1
В квітні 2017 р. син повідомив його доньку про те, що будинок, який вона будувала разом з ним, та де на теперішній час мешкає разом зі своєю родиною, належить йому, вона повинна шукати інше житло. Донька ОСОБА_2 отримала інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і повідомила його, що житловий будинок по АДРЕСА_2 за договором дарування від 24.12.2013 оформлено на сина ОСОБА_4, право власності на інший будинок, яким користувався син, по АДРЕСА_3, також оформлено на нього. Тобто два будинки, що розташовані і будувались на одній земельній ділянці і належали йому до 24.12.2013, тепер належать його синові. Про вказані обставини йому розповіла донька.
Протягом трьох років відповідач жодного разу не повідомляв йому, що будинок, на який його донька витратила багато власних коштів, належить йому. Водночас, у них в сім'ї були дуже добрі відносини. Донька з 2002 р. займалася підприємницькою діяльністю, а тому мала можливість, з урахуванням кредитних коштів, збудувати для своєї сім'ї будинок. Син мав у користуванні інший будинок, ніякого спору не виникало. Між ними існувала домовленість, що він оформлює на кожного з дітей заповіт на будинок, яким вони користуються, проти чого він як власник не заперечував. На момент правочину він мав похилий вік 74 роки, зараз йому майже 80 років, його дружині 76 років. У них із сином ніколи не було розмови про договір дарування двох будинків, оскільки вони розуміли вагомий внесок його доньки у будівництво спірного будинку.
В грудні 2013 р. син ОСОБА_4 запропонував з'їздити до нотаріуса оформити заповіти. Повністю довіряючи йому, проти чого не заперечувала й дружина ОСОБА_3 У нотаріуса він недостатньо приділив уваги змісту правочину, оскільки повністю довіряв синові, враховуючи домовленість щодо розподілу належної йому у приватній власності спадщини між своїми дітьми. Зазначена помилка щодо договору дарування має істотне значення у справі, оскільки він свідомо не міг позбавити рідну доньку права власності на спірний будинок. Посилається в обґрунтування позову на ст. 229 ЦК України щодо змісту помилки, яка може призвести до недійсності правочину, вказуючи, що в цьому випадку його волевиявлення не відповідає його справжньому наміру, правочин повинен бути визнаний недійсним. Повністю довіряючи сину, він не вивчав договір у нотаріуса, неуважно слухав нотаріуса, був беззаперечно впевненим, що оформлює заповіти на дітей. Обставини, щодо яких він помилявся, існували на момент вчинення правочину (т.1 а.с. 3-6).
Згідно протоколу автоматичного розподілу справи між суддями від 04.05.2017, розгляд вказаної справи визначено судді Київського районного суду м. Харкова Муратовій С.О. (т.1 а.с. 1).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 25.05.2017 відкрито провадження у цивільній справі, із призначенням справи до судового розгляду, після отримання відповіді 24.05.2017 на запит суду щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача (т.1 а.с. 16, 17, 18). Вказана ухвала в апеляційному порядку не оскаржена та набрала чинності.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06.06.2017 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Орлову О.М. до участі у даній цивільній справі (т.1 а.с. 34).
28.08.2017 позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок літ. «А-2» з підвалом літ. «Ап» та балконом літ. «а1», ганком літ. «а», а також гараж літ. «Б» за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 170-171), яка, згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначена до розгляду судді Київського районного суду м. Харкова Муратовій С.О. (т.1 а.с. 168).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 28.08.2017 заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено частково, ухвалено в порядку забезпечення позову заборонити відчуження будь - яким способом житлового будинку, літ. «А-2» з підвалом літ. «Ап» та балконом літ. «а1», ганком літ. «а», а також гаражу літ. «Б» за адресою: АДРЕСА_2 - до вирішення справи по суті; в іншій частині в задоволенні заяви - відмовлено (т.1 а.с. 174). Вказана ухвала в апеляційному порядку не оскаржена та набрала чинності.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов, просив визнати недійним договір дарування житлового будинку з надвірними побудовами від 24.12.2013, з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Міненков О.Д., діючи за договором про надання юридичної допомоги від 04.05.2017 (т.1 а.с. 25-27), підтримав позовні вимоги.
Третя особа на стороні позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позов, власні вимоги не заявила, виклала також письмово позицію у справі (т.1 а.с. 52-55), вказувала, що 12.11.2006 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 продав їй житловий будинок, розташований в Харківській області, АДРЕСА_4, з надвірними будівлями, на земельній ділянці розміром 1647 кв. м, та в цей же день посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка належала ОСОБА_1 28.11.2006 вона уклала з ВАТ „Райфайзен Банк Аваль" кредитний договорі № 014/1547/74/91024, згідно з яким отримала 30 000 доларів США кредитних коштів строком до 28.11.2016, для використання на споживчі цілі, який забезпечувався усім її майном, коштами та активами. Кредитні кошти виплачені нею повністю в 2013 р. В 2011 р. нею укладено договір про надання траншу від 22.06.2011 на суму 1 040 000,00 гр., який забезпечувався договором застави товарів в обороті від 22.06.2011. Кредитні кошти вона використовувала також для будівництва, та виплатила їх протягом 2012 р.
В період 2006-2011 р.р. вони разом з батьком ОСОБА_1, в тому числі за її власні кредитні кошти, звели спірний житловий будинок з надвірними прибудовами. Вона зі своєю родиною з серпня 2007 р. по теперішній час фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2. У зв'язку з тим, що на початок будівництва витрачались її кошти, та кошти її батьків, та з 2002 р. вона веде підприємницьку діяльність, та не мала права ризикувати частиною коштів батьків, тому вони разом із братом та з батьками домовилися, щоб право власності на двоповерховий будинок з надвірними прибудовами за цією адресою було набуто ОСОБА_1 відповідно до рішення Київського районного суду м. Харкова від 24.03.2008.
На зазначеній земельній ділянці, але за іншою адресою: АДРЕСА_3, розміщений житловий будинок з надвірними побудовами і спорудами, в якому проживає її рідний брат ОСОБА_4, до 25.11.2013 право власності на зазначене нерухоме майно також належало їх батькові ОСОБА_1
В квітні 2017 р. брат повідомив їй, що будинок, який вона збудувала, та на даний час мешкає разом зі своєю родиною, належить йому, та вона повинна шукати собі інше житло.
Після отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що житловий будинок по АДРЕСА_2 за договором дарування від 24.12.2013 оформлено на ОСОБА_4, право власності на інший будинок, яким користувався ОСОБА_4, по АДРЕСА_3, також перейшло до брата, дарувальником є батько ОСОБА_1 З моменту вчинення правочину батько вважав, що в грудні 2013 р. він уклав у нотаріуса заповіт.
Представник третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 - адвокат Міненков О.Д., діючи за договором про надання юридичної допомоги від 17.07.2017 (т.1 а.с. 152-154), підтримав позицію ОСОБА_2
Третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні 08.08.2017 підтримала позов, власні вимоги не заявляла (т.1 а.с. 160-161), в подальшому в судові засідання не з'явилася, повідомлялася належним чином про день, час, місце розгляду справи, судові виклики повернуті до суду „за нерозшуком", через ОСОБА_2 надала письові пояснення від 13.12.2017, згідно яких, вона ніколи не підписувала житло доньки на сина. Будинок доньки на „АДРЕСА_2" , будинок сина на „АДРЕСА_3". З нотаріусом „Орловою" не пам'ятає, щоб підписувала договір. Якщо з нею зустрічалась, то сприймала як хорошу знайому сім'ї (т.2 а.с. 11).
Відповідач ОСОБА_4 в ході судового розгляду справи просив відмовити в задоволенні позову, також виклав письмово заперечення (т.1 а.с. 134-140), вказуючи, що на позивача було оформлено право власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_2, однак побудований виключно ним та за його грошові кошти. Оформлення права власності на спірний житловий будинок було здійснено за домовленістю між ним та позивачем, оскільки він дуже багато часу перебував за межами України та не мав можливості бути присутнім при оформленні документації на земельну ділянку по АДРЕСА_2. Його батько з матір'ю тривалий час мешкали у власному житловому будинку по АДРЕСА_4. Після того, як ним було завершено будівництво спірного житлового будинку, оформити право власності законодавчо можливо було лише на батька, оскільки на нього була зареєстрована земельна ділянка по АДРЕСА_2.
Відповідач ОСОБА_4 зазначав, що йому було відомо, що його сестра ОСОБА_2 здійснювала підприємницьку діяльність, брала кредити саме на підприємницьку діяльність, та була неспроможна виплачувати борги, позбавилася власної квартири та вмовила батьків продати належний їм будинок по АДРЕСА_4 для покриття власних збитків від невдалої підприємницької діяльності. Так, в 2010р. його батьки із сестрою звернулися до нього із проханням дозволити тимчасове проживання в житловому будинку по АДРЕСА_2, поки сестра зможе придбати собі та батькам інше житло. Він дозволив їм пожити деякий час у спірному будинку. Питання щодо реєстрації позивача в спірному будинку ніколи не виникало, оскільки сама донька обіцяла придбати собі та позивачу житло, оскільки будинок позивача був проданий на погашення її боргів. Навіть на теперішній час позивач разом з донькою зареєстровані в іншому будинку по АДРЕСА_5 та мають інше житло, що ними підтверджено особисто в судовому засіданні.
Оскільки спірний будинок побудовано виключно ним за власні кошти, жодних заперечень укладення з ним спірного договору дарування ніколи у батьків не виникало. Позивач добровільно, усвідомлюючи значення своїх дій, підписав спірний договір, його мати - ОСОБА_3 дала згоду на дарування 24.12.2013, тоді як на складення заповіту взагалі згода дружини не потрібна.
Зазначив, що також не відповідає дійсності те, що позивач з січня 2006 р. проживав в спірному будинку, оскільки закінчено будівництво лише у грудні 2007р., вже після чого судовим рішенням від 24.03.2008 визнано право власності.
Вказує, що у позовній заяві позивач вказує, що вказаний правочин вчинено ним начебто внаслідок помилки, оскільки він мав на меті укладення заповіту на нього та на доньку ОСОБА_2, однак, сам позивач особисто читав зміст договору дарування при його укладенні, нотаріусом були роз'яснені наслідки його укладення та до теперішнього часу ніколи не ставало питання, де заповіт на його доньку.
Також відповідачем 17.07.2017 подано заяву про застосування строку позовної давності (т.1 а.с. 147- 149), в якій він просить застосувати позову давність та відмовити в задоволенні позову, вказуючи, що договір дарування укладено 24.12.2013, з позовом позивач звернувся 04.05.2017, а, як зазначено в позові, обставини, щодо яких позивач помилявся, існували саме на момент вчинення правочину, тобто 24.12.2013 позивач усвідомлював свою помилку, а звернувся до суду лише після спливу строку позовної давності, при цьому поважних причин пропуску цього строку не надав.
В подальшому, відповідач в судові засіданняне з'явився, його інтереси представляла адвокат Шостак О.В., повідомлявся належним чином про день, час, місце розгляду справи, через свого представника надав заяви від 16.11.2017, 13.12.2017, в яких просить закінчити розгляд справи за його відсутністю. Проти позову заперечує в повному обсязі на підставі наданих ним раніше заперечень (т.1 а.с. 236, т.2 а.с. 10).
Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Шостак О.В., діючи на підставі договору про надання правової допомоги від 02.06.2017 (т.1 а.с. 28-30), підтримала заперечення відповідача та заяву про застосування строку позовної давності, просила відмовити в задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_1, представник позивача, третя особа на стороні позивача ОСОБА_2 та її представник заперечували проти застосування строку позовної давності, вказуючи, що такий строк не пропущено, про порушене право та наявність спірного договору ОСОБА_1 стало відомо від ОСОБА_2 в квітні 2017 року, після отримання нею інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на спірний будинок.
Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Орлова О.М. в ході судового розгляду справи заперечувала проти позову, вказуючи, що у листопаді 2013 р. за адресою розташування її робочого місця за адресою: АДРЕСА_1, до неї звернувся ОСОБА_4 стосовно надання консультації щодо дарування йому батьком ОСОБА_1 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, та земельної ділянки, на якій він розташований. Оглянувши наявні документи, вона вказала на необхідність згоди дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_3, оскільки майно набувалось у шлюбі. ОСОБА_4 повідомив, що матір хворіє, і необхідно здійснити виїзд додому. 21.11.2013 вона здійснила виїзд за адресою: АДРЕСА_2. При особистій розмові з нею ОСОБА_1 повідомив про свій намір подарувати сину ОСОБА_4 спірний житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований. ОСОБА_3 також підтвердила, що вона дає згоду на дарування чоловіком житлового будинку та земельної ділянки синові. Вона роз'яснила ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про правові наслідки дарування, а саме про те, що дарування - це безоплатна передача майна у власність обдаровуваного одразу після підписання договору. Заява була підписана власноручно ОСОБА_3, про засвідчення справжності підпису на дому відображено у засвідчувальному написі на заяві та зроблений відповідний запис у журналі викликів. ОСОБА_1 повідомив, що найближчим часом він має намір подарувати синові зазначене майно, для укладання договору дарування вони із сином прибудуть до неї в офіс. Атмосфера відносин в сім'ї під час перебування її на виклик їй здалася цілком дружньою, намір майбутнього договору дарування був розцінений нею як цілком природній, мова про оформлення заповіту взагалі не велася, також взагалі не велась мова про доньку ОСОБА_2
Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Орлова О.М. також пояснила в судовому засіданні, що 24.12.2013 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 особисто прибули до неї в офіс для оформлення договору дарування. Після надання усіх необхідних документів, були підготовлені проекти договору дарування житлового будинку, земельної ділянки, надані сторонам для ознайомлення. Нею було перевірено, що зміст договору відповідає дійсним намірам сторін. Жодного сумніву в цивільній дієздатності ОСОБА_1 не виникло, в ході особистої бесіди з ним, що відбулася у відсутності ОСОБА_4, він підтвердив, що він розуміє, що відбувається безоплатна передача житлового будинку та земельної ділянки, він усвідомлює, що право власності переходить до сина одразу після підписання договору. Встановлення дійсних намірів сторін договору дарування було здійснено шляхом встановлення однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної сторони. Після прочитання договорів, вони буди підписані особисто сторонами. Заперечувала посилання позивача щодо помилки. Також вказала, що нею були витребувані всі необхідні документи, звіти про оцінку, інформаційні довідки, витяги тощо.
Волевиявлення ОСОБА_1 було направлене саме на укладення договору дарування, сумнівів у його цивільній дієздатності в неї не виникло, він чітко озвучив свій намір подарувати житловий будинок своєму синові, ОСОБА_4, сторони договору однаково розуміли значення, умови правочину та правові наслідки договору дарування, стосовно заповіту мова взагалі не велась. З її боку були виконані всі необхідні дії для належного оформлення договору дарування будинку та реєстрації права власності за обдарованим згідно діючого законодавства.
Також звернула увагу, що між викликом додому для підписання заяви-згоди на дарування дружиною відповідача пройшов досить довгий період часу, більше місяця, у позивача був час обдумати свій крок щодо посвідчення майбутнього договору дарування. Про передачу майна синові після смерті, а саме, про заповіт, мова взагалі не велася. Крім того, для складання заповіту, крім присутності заповідача з паспортом і кодом, не потрібно жодних документів, в тому числі правовстановлюючих. Оскільки позивач в позові зазначає, що думав, що складає заповіти на своїх дітей, чому не постало питання присутності і його доньки ОСОБА_2, про яку мова взагалі не велася. Виклала також письмово позицію у справі, в подальшому в судові засідання не з'явилася, просила закінчити розгляд справи у її відсутність та подала для залучення документи (т.1 а.с. 37, 150- 151, 237-238, 246-249).
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, встановивши відповідні обставини і визначивши відповідно до них правовідносини, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом достовірно встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова (заочним) від 24.03.2008 було задоволено позов ОСОБА_10 та визнано за ним право власності на двоповерховий житловий будинок літ. «А-2» з підвалом літ. «Ап» (приміщення №№ 1-17) та балконом літ. «а1», загально площею 252,8 кв. м, з ганком літ. «а», гараж літ. «Б», забор №1, ворота №2, хвіртка №3, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 214-215). 01.08.2008 КП „Харківське міське бюро технічної інвентаризації" видано Витяг про реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями на підставі цього судового рішення за ОСОБА_1 (т.1 а.с. 216).
Дійсно, ОСОБА_2 в ході розгляду справи надала копії, посвідчені в подальшому судом з оригіналами: кредитного договору від 28.11.2006, укладеного між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», згідно умов якого їй було надано кредит з лімітом 30 000 доларів США на строк по 28.11.2016 включно, для використання на споживчі цілі (пункти 1.1., 1.2., 2.1. договору) ) (т.1 а.с. 64-67); договору поруки № SMERS02270/4 від 22.06.20011, згідно якого ОСОБА_12 - поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед ПАТ «Альфа-Банк» відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_2, які виникають з умов Рамкової угоди від 22.06.2011, Договору про надання траншу від 22.06.2011 (т.1 а.с. 75-76), договору поруки № SMERS02270/3 від 22.06.20011, згідно якого ОСОБА_4 - поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед ПАТ «Альфа-Банк» відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_2, які виникають з умов Рамкової угоди від 22.06.2011, Договору про надання траншу від 22.06.2011 (т.1 а.с. 76-78), договору застави від 22.06.2011, згідно якого ФОП ОСОБА_2 - заставодавець у забезпечення зобов'язань за кредитом від 22.06.2011 передає ПАТ «Альфа-Банк» - застоводержателю рухоме майно - товари в обороті (т.1 а.с. 79-83, 84) та додаткових угод до договору застави від 01.07.2011 та від 22.07.2011 (т.1 а.с. 84, 85), фіскальних чеків, товарних чеків на придбання будівельних матеріалів, робочих записів та розрахунків щодо ведення будівництва, накладних, розхідних накладних, чеків щодо сплати товарів, будівельних матеріалів, гарантійних талонів, рахунок -фактур (т.1 а.с. 86-128).
Крім того, суду надана ксерокопія довідки від 27.04.2017 № 132/11/20-11-13-01-38, виданої ФОП ОСОБА_2 Слобожанською ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, про те, що згідно наданої податкової декларації про майновий стан і доходи, загальна сума доходу за 2005 р. склала 80 000 гр., за 2006 р. - 115 000 гр.; згідно наданих звітів суб'єкта малого підприємництва фізичної особи - платника єдиного податку обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) склав: за 2008 р. - 492 000 гр., за 2009 р. - 489 000 гр., за 2010 р. - 457 000 гр., за 2011 р. - 325 800 гр., за 2012 р. - 430 000 гр. (т.1 а.с. 223).
В ст. 61 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно мотивувальної частини вказаного рішення Київського районного суду м. Харкова від 24.03.2008, судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 26.06.2003 належала земельна ділянка площею 0,16 га по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Протягом 2003-2007 р.р. позивачем за власні кошти на належній йому земельній ділянці по АДРЕСА_2 зведено житловий будинок літ. «А-2» з підвалом літ. «Ап», балконом літ. «а1», ганком літ. «а», а також гараж літ. «Б» (т.1 а.с. 214-215).
Отже, вказані обставини, зокрема, що протягом 2003-2007 р.р. саме за власні кошти ОСОБА_1 було зведено зазначений житловий будинок з надвірними побудовами по АДРЕСА_2, за яким й було визнано право власності на це домоволодіння, встановлено судовим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24.04.2008 у цивільній справі №2-1105/08/04 за позовом ОСОБА_1 до Київського РВК м. Харкова, третя особа: Харківська міська рада, про визнання права власності (т.1 а.с. 214-215), що набрало законної сили, та не підлягають доказування при розгляді даної справи за позовом ОСОБА_1, щодо якого встановлено ці обставини. З цих підстав судом не можуть бути прийняті до уваги доводи ОСОБА_2 про будівництво вказаного будинку саме за її кошти. Крім того, надані нею дані щодо джерел її доходів, отриманих кредитів, витрат на придбання будівельних матеріалів, зокрема, фіскальні чеки, товарні чеки на придбання будівельних матеріалів, робочі записи та розрахунки щодо ведення будівництва, складені в простій письмовій формі, накладні, розхідні накладні, чеки щодо сплати товарів, будівельних матеріалів, гарантійні талони, рахунки -фактури не містять прямих вказівок на здійснення таких витрат саме ОСОБА_2 та саме на будівництво цього будинку, та самі по собі не спростовують висновків суду про визнання права власності на вказаний жилий будинок та надвірні побудови за ОСОБА_1 Крім того, з наданих ОСОБА_2 даних слідує, що кредитні кошти нею були отримані в банківських установах 28.11.2006 для використання на споживчі цілі, та 22.06.2011. Натомість, як встановлено в рішенні суду від 24.03.2008, позивачем ОСОБА_1 за власні кошти зведено житловий будинок, гараж протягом 2003-2007 р., 21.06.2007 КП „Харківське міське БТІ" виготовило технічний паспорт на домоволодіння по АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 214-215, 143-144).
Самостійних вимог щодо предмету спору третя особа на стороні позивача ОСОБА_2 також не заявила.
З цих же підстав, суд також не приймає до уваги пояснення відповідача ОСОБА_4 щодо будівництва вказаного будинку з надвірними побудовами по вул. Віражній, 11 в м. Харкова за його власні кошти.
Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Юридичним наслідком укладення договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом даного договору, та виникнення права власності на нього у обдаровуваної особи. Тобто правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди та дарувальник не набуває права вимагати від обдаровуваної особи зустрічних дій майнового характеру.
Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Судом встановлено, що згідно договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 24.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М. за реєстровим № 1633, ОСОБА_1 - Дарувальник, з однієї сторони, та ОСОБА_4 - Обдаровуваний, з другої сторони, уклали цей договір про таке: Дарувальник безоплатно передає у власність, а Обдаровуваний приймає житловий будинок літ. „А-2" з надвірними будівлями № АДРЕСА_2. При цьому житловому будинку знаходяться такі надвірні будівлі: підвал літ. «Ап», балкон літ. «а1», ганок літ. «а», гараж літ. «Б», забор № 1, ворота №2, хвіртка №3 (т.1 а.с. 141).
Державна реєстрація права власності на житловий будинок з надвірними будівлями за відповідачем у справі ОСОБА_4 в Державному реєстрі правочинів речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вчинена в день укладання правочину, 24.12.2013 (т.1 а.с. 142).
Судом встановлено, що при оформленні оспорюваного договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 24.12.2013 було дотримано процедуру нотаріального посвідчення даного виду договору. Після укладення договору дарування, всі умови правочину були виконані сторонами в повному обсязі. Позивач передав, а відповідач прийняв нерухоме майно у власність, було проведено державну реєстрацію прав на нерухомість, право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 було зареєстроване на ім'я відповідача 24.12.2013.
Розглядаючи справу в межах заявлених вимог позивача щодо визнання договору дарування від 24.12.2013 недійним з підстав його укладення внаслідок помилки щодо його правової природи, суд зазначає наступне.
З роз'яснень, які викладені в п.26 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», - під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В ст. 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).
В ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 229 ЦК України, в якій визначено правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом(ч. 1 ст. 229 ЦК України).
З роз'яснень, які викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", вбачається, що правочин, вчинений, зокрема, під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
В постановах від 19.03.2014 у справі № 6-9цс14, від 18.06.2014 у справі № 6-69цс14, від 27.04.2016 у справі № 6-372цс16 Верховним Судом України висловлені правові позиції стосовно наявності чи відсутності помилки під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання.
В межах заявлених позовних вимог позивач посилався на помилку при укладенні договору дарування майна на користь сина ОСОБА_4, вказуючи про намір скласти заповіт на доньку ОСОБА_2
Відповідно до ч.1, 4 ст. 722 ЦК України право власності обдарованого виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, маків, тощо) є прийняттям дарунку.
На виконання вимог ст. 44 «Про нотаріат», під час посвідчення оспорюваного договору дарування, приватним нотаріусом встановлено дієздатність сторін та у п. 8 Договору дарування від 24.12.2013 нотаріусом роз'яснені вимоги законодавства щодо змісту, значення і правових наслідків правочину, що був укладений сторонами.
У договорі дарування від 24.12.2013, підписаному сторонами, зазначено, що сторони, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину), уклали цей договір. Згідно п. 8 вказаного договору дарування, сторони свідчать, що в момент вчинення цього договору вони: усвідомлювали значення своїх дій і керували ними; мають необхідній обсяг цивільної дієздатності; договір укладений не під впливом тяжкої для них обставини і на вкрай невигідних умовах; договір вчинений не під впливом помилки, обману або насильства; договір вчинений не під впливом помилки, обману або насильства; договір вчинений без наміру приховати будь-які інші правочини, не є фіктивним, удаваним. Згідно п. 9 договору дарування, Дарувальник свідчить, що в результаті дарування житлового будинку житлового будинку з надвірними будівлями не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб. Крім того, згідно п. 12 договору дарування, сторони стверджують, що нотаріусом їм роз'яснено зміст статей 203, 377, 405, 718, 719,722 ЦК України (т.1 а.с. 141).
В ході судового розгляду справи позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_4, кожний підтвердив особистий підпис у вказаному договорі дарування (а.с. 7). При цьому, позивач ОСОБА_1 в судових дебатах зазначив про відкликання свого підпису в договорі, у зв'язку з чим суд повертався до з'ясування обставин у справі та роз'яснював позивачу право заявити клопотання про призначення відповідної експертизи щодо належності йому підпису. Однак, клопотань про призначення такої експертизи позивач та його представник не заявили, підтримали позов з підстав, визначених в ньому, позовні вимоги не змінили та не доповнили. ОСОБА_1 зазначив, що він особисто підписав оспорюваний договір дарування внаслідок помилки.
Також нотаріусом при посвідчені договору перевірені документи, що посвідчували право власності позивача на відчужуваний спірний будинок та надвірні побудови. Згідно п. 10 договору, сторони правочину погодились, що право власності Обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Підписання цього договору Обдаровуваним свідчить про те, що він дарунок приймає (т.1 а.с. 141).
Крім того, судом достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено свідоцтвом про народження, копією паспорту (т.1 а.с. 14, 198), на момент вчинення спірного правочину йому виповнилося 74 роки.
Його дружина, ОСОБА_13, 1942 року народження, є інвалідом 2 групи за загальним захворюванням, безстроково, згідно ксерокопії довідки МСЕ № 013278 (т.1 а.с. 15).
Згідно заяви від 24.12.2013, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М., ОСОБА_1 засвідчив, що відносно житлового будинку літ. „А-2" з надвірними будівлями № АДРЕСА_2, який відчужується, не існує прав малолітніх чи неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваним житловим будинком (т.1 а.с. 249).
Судом також достовірно встановлено, що ОСОБА_1 належала на праві власності земельна ділянка площею 0,1000 га в АДРЕСА_4 на підставі рішення сесії Дергачівської міської ради від 14.04.2003 (т.1 а.с. 68). Вказану земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок з надвірними будівлями ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу від 20.11.2006 відповідно за 41290,29 гр. та 73194 гр. Зазначений житловий будинок з надвірними будівлями належав ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.07.1996 (т.1 а.с. 69-74).
В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на час вчинення ОСОБА_1 договору дарування, і до теперішнього часу, проживають в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2.
При цьому, місце проживання ОСОБА_1 з 11.10.1996 до 12.03.2012 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4. В подальшому, місце проживання ОСОБА_1 з 25.08.2016 по 28.02.217 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_6, а з 23.03.2017 по теперішній час - АДРЕСА_4 про що також свідчать дані паспорту громадянина України на його ім'я (т.1 а.с. 198). За цією ж адресою з 23.03.2017 і до теперішнього часу також зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 (т.1 а.с. 196).
З пояснень ОСОБА_1, ОСОБА_2 в судовому засіданні слідує, що ОСОБА_2 придбала ділянку за зазначеною адресою: АДРЕСА_4 на теперішній час там триває будівництво.
Даних щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2, суду не надано, за вказаною адресою вказані особи ніколи не були зареєстрованими та не значаться.
Згідно заяви від 21.11.2013, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М. за реєстровим № 1494, ОСОБА_3 надала згоду своєму чоловіку, ОСОБА_1, з яким вони перебувають в шлюбі з 16.10.1960:
на продаж за ціну та на умовах йому відомих набутої ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі:
- земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_7
та на укладання на умовах та на його розсуд договору дарування ОСОБА_4:
-житлового будинку літ. „А-2" з надвірними будівлями та земельної ділянки, на якій він розташований, за адресою: АДРЕСА_2;
-земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 222).
Самостійних вимог щодо предмету спору третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 також не заявила.
За договором дарування земельної ділянки від 25.11.2013, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М. за реєстровим № 1500, ОСОБА_1 - Дарувальник, з однієї сторони, та ОСОБА_4 - Обдаровуваний, з другої сторони, уклали цей договір про таке: Дарувальник безоплатно передає у власність Обдаровуваному земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 в м. Харкові (т.1 а.с. 247).
За договором дарування земельної ділянки від 24.12.2013, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М. за реєстровим № 1637, ОСОБА_1 - Дарувальник, з однієї сторони, та ОСОБА_4 - Обдаровуваний, з другої сторони, уклали цей договір про таке: Дарувальник безоплатно передає у власність Обдаровуваному земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 в м. Харкові (т.1 а.с. 248).
Таким чином, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 в м. Харкові, на якій, згідно Примітки до п. 2, розташований житловий будинок літ. „А-2" з надвірними будівлями, право власності на який перейшло до ОСОБА_4 згідно оспорюваного договору дарування від 24.12.2013, за вказаним договором дарування була так само безоплатно передана у приватну власність ОСОБА_4
З пояснень позивача, його представника, іншої сторони у справі встановлено, що вказані договори дарування земельних ділянок в судовому порядку не було оскаржено.
Крім того, за клопотанням представника позивача (т.1 а.с. 228-229) в судовому засіданні допитані свідками ОСОБА_14, ОСОБА_15, з якими ОСОБА_2 працює на ТЦ „Барабашово".
Так, свідок ОСОБА_14 пояснила, що вона торгувала предметами інтер'єру, ОСОБА_2 була підприємцем, весь час була зайнятою, оскільки з 2006р. розпочала будівництво, обговорювала питання будівництва, придбавала на базарі різні будівельні матеріали. Вона неодноразово була в неї вдома та вони разом підбирали предмети інтер'єру для оздоблення кімнат в будинку.
Свідок ОСОБА_15 надала аналогічні, пояснила про те, що ОСОБА_2 приблизно з 2005р. будувала будинок, придбавала матеріали, отримувала кредити, весь час піклується про батьків.
З підстав, зазначених вище, у відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК, пояснення свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 про здійснення будівництва ОСОБА_2 за власні кошти, так само, як і доводи в цій частині ОСОБА_2, ОСОБА_4, не мають суттєвого значення, оскільки, як вже зазначалося, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24.04.2008 встановлено, що протягом 2003-2007 р.р. саме за власні кошти ОСОБА_1 було зведено зазначений житловий будинок з надвірними побудовами по АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 214-215), яке набрало законної сили. Більш того, в ході розгляду даної справи ОСОБА_2 також зазначала, що весь час вважала будинок своїм, хоча їй було відомо про оформлення в 2008 р. права власності на будинок за її батьком ОСОБА_1, з самого початку всіма документами займався її брат ОСОБА_4, з яким були добрі стосунки.
Зазначені свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15 пояснили, крім того, що лише зі слів ОСОБА_2, весь час, починаючи з 2006р. і до 2017 р., власником будинку вони вважали саме ОСОБА_2, однак документального підтвердження щодо права власності ніколи не бачили, про даний спір їм стало відомо від ОСОБА_2
За клопотанням відповідача (т.1 а.с. 164) в судовому засіданні допитані свідками ОСОБА_16, ОСОБА_17, які підтвердили, що ОСОБА_4 займався питаннями купівлі-продажу спірного будинку як власник будинку по АДРЕСА_2.
Так, свідок ОСОБА_16 зазначив, що з 2011 р. він працює спеціалістом з нерухомості в компанії „Харківське агентство нерухомості". За договором з ОСОБА_4 він показував будинок на продаж, під час показу познайомився також з ОСОБА_2. При купівлях-продажах перше запитання завжди про те, хто є власником майна. Тому за пред'явленими йому правовстановлюючими документами власником будинку був встановлений ОСОБА_4. Пояснив, що ОСОБА_18 та ОСОБА_2 при показу будинку лише виконували доручення ОСОБА_4, цінову політику визначав власник ОСОБА_4.
Свідок ОСОБА_19 пояснив, що за його об'явою приблизно в серпні 2014 р. до нього звернувся ОСОБА_4 з приводу продажу належного йому будинку. Приблизно 5-10 разів він приводив туди покупців, під час демонстрації будинку декілька разів також була присутньою або сестра ОСОБА_4, інколи також батьки, яким ОСОБА_4 представив його як ріелтора. ОСОБА_2 розуміла, що власником будинку є ОСОБА_4. З документами щодо права власності на будинок його ознайомлював ОСОБА_4, який і був зазначений в них власником будинку згідно договору дарування.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищевикладене, за вказаних обставин, посилання позивача на невірне розуміння ним природи правочину, з огляду на його неуважність, похилий вік - 74 роки на час укладення правочину, не можуть бути підставою для визнання договору дарування недійсним. Звернення позивача до 30-ї Харківської міського клінічної лікарні хвороб вуха, горла, носу, згідно консультативного висновку від 03.08.2017, висновків суду не спростовують та не свідчать про неправильне сприйняття ним 24.12.2013 фактичних обставин правочину, що вплинуло б на його волевиявлення.
Посилання позивача на те, що він вважав, що складає заповіт на доньку ОСОБА_2, не підтверджується жодним належним доказом.
Посилання позивача ОСОБА_1 на погіршення його стосунків в сім'ї між ним та його сином - відповідачем у справі ОСОБА_4, та донькою ОСОБА_2, через декілька років після оформлення договору дарування, не доводять існування помилки при підписанні ним вищезазначеного договору.
Позивач не надав доказів того, що оспорюваний договір укладено під впливом помилки щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін (ст. 229 ЦК України), інших підстав для визнання договору дарування недійним позивач не вказує.
Доказів про відсутність у ОСОБА_1 під час укладення оспорюваного договору дарування 24.12.2013 волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність його рідного сина ОСОБА_4, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України, суду не надано, а тому підстави для визнання договору дарування недійним, згідно положень ч. 3 ст. 203, ст. 229 ЦК України, у суду відсутні. Позивачем, всупереч вимог ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, не надано суду доказів на підтвердження того, що оскаржуваний договір дарування від 24.12.2013 вчинено внаслідок помилки, а його посилання, викладені в позові, ґрунтуються на припущеннях.
На підставі викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених вимог, на підставі доказів сторін, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Крім того, згідно вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України,підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, передбачених ч. 1 ст. 203 ЦК України, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із правовою позицію Верховного Суду України, висловленою в постанові від 21.05.2014 у справі № 6-7цс14, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Вказаний договір було підписано позивачем особисто ще 24.12.2013, об'єктивна можливість знати про укладання саме договору дарування на користь сина, а не заповіту на користь доньки, як на те посилався позивач в позові, існувала у позивача з вказаного часу - 24.12.2013, з позовом він звернувся до суду лише 04.05.2017. Посилання позивача про те, що про існування договору йому стало відомо лише після отримання його донькою ОСОБА_2 14.04.2017 Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв'язку з погіршенням стосунків в сім'ї, не спростовують об'єктивної можливості позивача своєчасно довідатися про порушення, на його думку, прав, пов'язаних із укладанням договору ще 24.12.2013, та звернутися до суду з вимогою про захист свого права у трирічний строк, тобто, до 24.12.2016.
Доказів щодо визнання поважними причин пропущення позовної давності, позивачем ОСОБА_1 не надано. За вказаних обставин, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у праві ОСОБА_4, відповідно до вимог ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України, є також підставою для відмови в задоволенні позові.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, треті особи на стороні позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Орлова Олена Миколаївна про визнання недійсним договору дарування житлового будинку з надвірними побудовами від 24 грудня 2013 року - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі через Київський районний суд м. Харкова в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення виготовлене в нарадчій кімнаті, є оригіналом.
Суддя -