Справа № 640/14128/16-ц
н/п 2/640/360/17
22 грудня 2017 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Ніколаєнко І.В.,
при секретарі - Газіній О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Івакіна Тетяна Валентинівна, про визнання договору дарування недійсним, -
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати договір дарування двокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 44,6 кв.м., житловою площею 25,7 кв.м., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івакіної Тетяною Валентинівною від 19.02.2016 року за номером 287 - недійсним.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 24.09.1992 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за номером актового запису 132.31.03.1994 року на підставі біржового договору № 4-3/23 від 31.03.1994 року за спільні кошти подружжя (Позивача та Відповідача) придбано квартиру № АДРЕСА_1. Квартиру було зареєстровано на ім'я Відповідача. На підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 29.05.2003 року шлюб було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, про що було зроблено запис у книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу від 19.08.2003 року №431. Отже двокімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 44,6 кв.м житловою площею 25.7 кв.м є спільним майном подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності. 05.08.2016 Позивачу стало відомо про те. що квартиру було відчужено шляхом укладання договору дарування квартири в якій вона проживає і власником квартири зазначено ОСОБА_3, яка набула квартиру на підставі договору дарування, реєстраційний номер: 287. виданого 19.02.2016 року, державним реєстратором приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івакіною Тетяною Валентинівною та зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідач, вчиняючи правочин у вигляді договору дарування від 19.02.2016 року приховав від нотаріуса такий факт, що вищезазначена квартира перебуває у спільній сумісній власності подружжя, оскільки була набута за час шлюбу за спільні кошти подружжя, що відповідає ч. З ст. 368 Цивільного кодексу України.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач та представник відповідачів у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, надали суду письмові заперечення, у яких зазначили, що на час укладання договору купівлі-продажу спірної квартири позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 знаходились за межами України. ОСОБА_2 проходив строкову армійську службу у німеччині і деякий час там проживав після служби. Так як у німеччині відповідач ОСОБА_2 одружився, на його прохання батьки відповідача за власні кошти придбали спірну квартиру і оформили її на ім'я сина.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
24.09.1992 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за номером актового запису 132.
31.03.1994 року на підставі біржового договору № 4-3/23 від 31.03.1994 року позивачем та відповідачем ОСОБА_2 придбано квартиру № АДРЕСА_1. Квартиру було зареєстровано на ім'я Відповідача.
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 19.08.2003 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, актовий запис №431.
У відповідності зі ст. ст. 60-61 Сімейного кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, двокімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 44,6 кв.м житловою площею 25.7 кв.м є спільним майном подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до договору дарування від 19.02.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івакіною Т.В. за реєстровим №287, ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 як дарунок двокімнатну квартиру АДРЕСА_2.
Пунктом 2.1 Договору дарування від 19.02.2016 року зазначено, що дарувальник гарантує, що об'єкт нерухомого майна, що відчужується , на момент укладання цього договору нікому іншому не проданий, не подарований, іншим способом не відчужений, під заставою, у тому числі податковою, забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо нього, а також прав у третіх осіб, як у межах, так і за межами України немає, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не внесений.
Пунктом 2.8 передбачено, що квартира, що відчужується за цим договором, є особистою власністю Дарувальника. оскільки була набута ним за особисті кошти, на момент придбання він в шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебував.
Згідно з пунктом 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. Той самий юридичний зміст містить норма, викладена у статті 63 Сімейного кодексу України: «дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності».
Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно. Розпоряджання майном, що є, у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Також, згідно з ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її. його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Як зазначено в ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Таким чином, Відповідач, вчиняючи правочин у вигляді договору дарування від 19.02.2016 року приховав від нотаріуса такий факт, що вищезазначена квартира перебуває у спільній сумісній власності подружжя, оскільки була набута за час шлюбу за спільні кошти подружжя, що відповідає ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 216 ЦК України Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, суд оцінивши докази у їх сукупності, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного і керуючись 215, 216, 369 ЦК України, ст.65 СК України ст.ст. 4, 12, 13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати договір дарування двокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 44,6 кв.м., житловою площею 25,7 кв.м., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івакіної Тетяною Валентинівною від 19.02.2016 року за номером 287 - недійсним.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 551,20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Ніколаєнко