Справа № 640/18115/17
н/п 2-а/640/549/17
19.12.2017 року Київський районний суд м. Харкова в складі:
Головуючого судді Зуб Г.А.
при секретарі Шаповал Є.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії, -
Позивач звернулась до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком, зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії за віком позивачу з березня 2016 року, допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за віком; та зобов'язати відповідача подати до суду у встановлений законом строк звіт про виконання судового рішення. В обгрунтування зазначених вимог посилається на те, що позивач є тимчасово переміщеною особою, та знаходиться на обліку відповідача як пенсіонер за віком з січня 2015 року, але відповідач безпідставно припинив виплату позивачу пенсії з березня 2016 року. Вказані дії позивач вважає дискримінаційними та протиправними, а тому змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
Від відповідача надійшли заперечення проти задоволення позову,в яких відповідач просить відмовити в його задоволенні посилаючись на Постанову КМУ від 08.06.2016 р. №365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», та Постанову КМУ від 14.03.2016 року №167, та зазначив, що виплата пенсії здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв ПАТ «Державний ощадний банк України».
Також на ухвалу суду від 22.11.2017 року було передано до суду копію пенсійної справи позивача.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Оцінивши обставини, повідомлені позивачем та відповідачем, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судом встановлено, що позивач набула право на отримання пенсії за віком з 07.10.2009 року, що підтверджується пенсійним посвідченням позивача.
Згідно довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО від 23.01.2015 року №6327007405, позивач є внутрішньо переміщеною особою, та перемістилась з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_1.
У січні 2015 року за заявою позивача її пенсійна справа була направлена з УПФУ в м. Луганськ до Київського об'єднаного УПФУ в м. Харкові, де позивач була поставлена на облік, як отримувач пенсії за віком. Однак, останні пенсійні виплати позивач отримала у лютому 2016 року, з березня 2016 року виплати пенсії припинено.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 та п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно з ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
За правилами ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
В свою чергу, відповідачем не зазначено, яка саме з підстав, визначених наведеною нормою Закону, слугувала припиненню виплати пенсії позивачу.
Також відповідачем не вказано й будь-якої іншої норми Закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як на підтвердження фактичного місця проживання.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування правомірності дій щодо припинення з березня 2016 року виплати позивачу пенсії, відповідач посилається на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам"..
Проте, суд не приймає до уваги зазначені доводи, оскільки припинення виплати позивачу пенсії відбулося з березня 2016 року, а Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 набула чинності 14.06.2016 року, а тому на час виникнення спірних правовідносин застосована бути не могла.
За приписами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - Порядок № 509).
За приписами п. 1 вказаного Порядку № 509 (в редакції станом на 01.03.2016 року) довідка є документом, який видається внутрішньо переміщеній особі.
Відповідно до абз. 3 п. 6 Порядку № 509 (в редакції станом на 01.03.2016 року) строк дії такої довідки становить шість місяців з дати її видачі.
Пункт 6 Порядку № 509 доповнено абзацом третім згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 р. № 636, яка набрала чинності з 09.09.2015 року.
Отже, з 09.09.2015 року законодавець передбачив строк дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. До цього часу строку дії довідки встановлено не було.
Враховуючи, що довідка УПСЗН про взяття позивача на облік, як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО №6327007405,
видана 23.01.2015 року, тобто до 09.09.2015 року, то така довідка не має строку дії.
Приписами Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (в редакції станом на 01.03.2016 року) передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому.
Зазначені виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії такої довідки, виданої після 9 вересня 2015 року. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.
Отже, з аналізу наведених приписів слідує, що виплата пенсії внутрішньо переміщеній особі може бути припинена за умови закінчення строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої після 9 вересня 2015 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача взято на облік Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова, як особу, переміщену з тимчасово непідконтрольної Уряду України території, відповідно до довідки УПСЗН від 23.01.2015 року №6327007405, тобто вказана довідка видана до 09.09.2015 р., а тому застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» є необґрунтованим.
Відповідно до вказаної довідки фактичне місце проживання позивача зазначено: АДРЕСА_1, без зазначення строку дії.
Також, суд зазначає, що припинення виплати пенсії позивачу як особі, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення з підстав не підтвердження фактичного місця проживання суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя № 9 від 01.11.1996р., виходячи із зазначеного у ст. 8 Конституції в Україні принципу верховенства права, конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. При цьому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Цією Постановою встановлено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і Закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт,
який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить Законові, суд зобов'язаний застосувати Закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах військового або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. 24-25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 цієї Конституції.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про незалежність судової влади № 8 від 13.06.2007 р. передбачено, що відповідно до ст.ст. 8, 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Також суд зазначає, що в п. 51 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, вказано, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. При цьому за п. 54 такого рішення зазначено, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У вказаному рішенні ЄСПЛ зазначив, що суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.
З огляду на зазначене, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, колегія суддів дійшла висновку про те, що припинення відповідачем з березня 2016 р. виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним, а тому необхідно визнати протиправними такі дії відповідача та зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу з березня 2016 р.
Доводи відповідача з приводу того, що виплата пенсії позивачу може бути поновлена тільки якщо він звернеться із відповідною заявою до УПФУ є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що виплату пенсії позивачу припинено протиправно та зобов'язано відповідача поновити таку виплату. Щодо посилання відповідача, що для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується відповідною довідкою, уповноваженим банком є АТ "Ощадбанк" слід зазначити, що відповідно другого абзацу, першого пункту Постанови Кабінету Міністрів від 5 листопада 2014, № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», (із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 365 від 08.06.2016, № 964 від 14.12.2016) призначені починаючи з 1 травня 2016 р. внутрішньо переміщеним особам соціальні виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, виплачуються через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Але, позивачу було припинено виплату пенсії починаючи з березня 2016 року, тобто до набуття цією постановою КМУ чинності, та до суду відповідачем не надано доказів, що позивач не має відкритого рахунку у установі «Ощадбанк». Та в матеріалах справи відсутнє рішення відповідача про припинення виплати позивачу.
Згідно з п.п.1 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови у межах суми стягнення за один місяць.
Позовні вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати до суду у встановлений судом строк з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З наведеної норми вбачається, що зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а тому в задоволенні даної вимоги суд відмовляє.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань Київського об'єднаного УПФУ м. Харкова 640,00 грн. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.19,22,46,64, 92 Конституції України ст.ст. 122,139,245 КАС України,Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Київського об'єднаного Управління пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення виплати пенсії за віком на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1.
Зобов'язати Київське об'єднане Управління пенсійного фонду України м. Харкова поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 , починаючи з березня 2016 року.
Звернути рішення до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київського об'єднаного Управління пенсійного фонду України м. Харкова (місце знаходження: м. Харків, м-н Свободи, 5, Держпром, 2 під., 3 пов., код ЄДРПОУ 41247819) на користь держави судові витрати в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення виготовлено 19 грудня 2017 року.
Суддя: