ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.12.2017Справа №910/20335/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ»
До Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Веріса»
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Спичак О.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Каракоця О.Р. - по дов.
від третьої особи: не з'явився
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 20.11.2017р. порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 06.12.2017р. Одночасно, вказаною ухвалою залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Веріса».
Представник позивача у судове засідання 06.12.2017р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представником відповідача було подано відзив на позов, а у судовому засіданні 06.12.2017р. проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
Представник третьої особи у судове засідання 06.12.2017р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, незважаючи на те, що позивач та третя особа під час розгляду спору так і не скористались всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 06.12.2017р.
В судовому засіданні 06.12.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -
17.11.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ» (поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (кредитор) було укладено договір поруки №4В13251И/П, предметом якого згідно п.1 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Веріса» своїх зобов'язань за кредитним договором №4В14172И від 17.02.2014р., а саме з повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (кредитний договір №1); за кредитним договором №4В15054И від 20.02.2015р., а саме з повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (кредитний договір №2); за кредитним договором №4В13252И від 19.04.2013р., а саме з повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (кредитний договір №3); за кредитним договором №4В13251И від 17.04.2013р., а саме з повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (кредитний договір №4).
За умовами п.2 вказаного правочину поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.
У п.3 договору поруки №4В13251И/П від 17.11.2016р. вказано, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.
Згідно п.п.5-6 договору №4В13251И/П від 17.11.2016р. у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок. Зазначений у письмовій вимозі кредитора впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п.5 договору.
Пунктом 10 договору №4В13251И/П від 17.11.2016р. передбачено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за договором (п.11 договору №4В13251И/П від 17.11.2016р.).
Договір №4В13251И/П від 17.11.2016р. було укладено сторонами із застуванням електронного цифрового підпису у відповідності до угоди від 10.03.2016р. про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа, укладеної 10.03.2016р. між позивачем та відповідачем.
Відповідачем протягом розгляду справи обставини щодо виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків на підставі вказаного правочину заперечено не було.
За твердженнями позивача, на виконання своїх обов'язків за договором поруки №4В13251И/П від 17.11.2016р., з огляду на невиконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором, Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ» було перераховано грошові кошти в якості оплати за кредитними договорами №4В13252И від 19.04.2013р., №4В13251И від 17.04.2013р. на підтвердження чого представлено до матеріалів справи платіжні доручення №2 від 18.11.2016р. на суму 325688158,84 грн. та №3 від 18.11.2016 на суму 202907681,12 грн.
Доказів погашення заборгованості за кредитними договорами №4В14172И від 17.02.2014р., №4В15054И від 20.02.2015р. заявником до матеріалів справи не представлено.
Наразі, за поясненнями заявника, відповідачем оригінали документів на підтвердження права вимоги до боржника поручителю у відповідності до умов договору поруки №4В13251И/П від 17.11.2016р. передано не було, що і стало підставою для звернення до суду з позовними вимогами про зобов'язання Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ» оригінали документів, а саме: кредитні договори №4В14172И від 17.02.2014р., №4В15054И від 20.02.2015р., №4В13252И від 19.04.2013р., №4В13251И від 17.04.2013р., а також документи, в тому числі, договори іпотеки, якими забезпечувалось виконання кредитних зобов'язань за цими угодами.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.
За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Примусове виконання обов'язку в натурі застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України.
Одночасно, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, як спосіб захисту цивільних прав, підлягає застосуванню у випадку, якщо певним законодавчим актом чи договором передбачено обов'язок учасника господарських правовідносин виконати певну дію на користь іншої особи, яку у добровільному порядку виконано не було.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.
Отже, виходячи з наведеного вище, при зверненні до суду з позовними вимогами про зобов'язання відповідача вчинити певні дії позивачем повинно бути доведено наявність у відповідача певного обв'язку та його невиконання всупереч вимогам чинного законодавства та умов укладеного між сторонами правочину.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ» не підлягають задоволенню. При цьому, суд виходить з наступного.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
У ст. 554 Цивільного кодексу України вказано, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
За приписами ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.
У відповідності до п. 8 договору поруки №4В13251И/П від 17.11.2016р. до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
Пунктом 10 договору поруки №4В13251И/П від 17.11.2016р. передбачено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язку належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Тобто, з вищевикладеного полягає, що приписами Цивільного кодексу України та договору поруки, який укладено між позивачем та відповідачем, дійсно передбачено обов'язок кредитора передати поручителю документи, які підтверджують право вимоги до боржника після задоволення поручителем кредиторських вимог, які є предметом основного зобов'язання.
Проте, наведеними нормами чинного законодавства та умовами спірного правочину не передбачено виникнення у кредитора, у зв'язку з виконанням поручителем обов'язків боржника, обов'язку з передання поручителю саме оригіналів документів, які засвідчують право вимоги, а навпаки, визначено, що у такому випадку переданню підлягають саме належним чином засвідчені копії відповідних документів.
Крім того, судом зазначалось, що доказів погашення заборгованості за кредитними договорами №4В14172И від 17.02.2014р., №4В15054И від 20.02.2015р. заявником до матеріалів справи не представлено.
Зазначене у сукупності свідчить про відсутність порушеного права позивача, на захист якого Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ» подано розглядуваний позов, що вказує на необґрунтованість та юридичну неспроможність позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ» до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про зобов'язання Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ» оригінали документів, а саме: кредитні договори №4В14172И від 17.02.2014р., №4В15054И від 20.02.2015р., №4В13252И від 19.04.2013р., №4В13251И від 17.04.2013р., а також документи, в тому числі, договори іпотеки, якими забезпечувалось виконання кредитних зобов'язань за цими угодами
З огляду на наведене у сукупності, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ» до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про зобов'язання вчинити дії.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.
Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
08.12.2017 р.
Суддя О.М. Спичак