Справа № 815/5928/17
18 грудня 2017 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Бутенка А.В.,
за участю секретаря - Філімоненка А.О.,
сторін:
позивач - ОСОБА_1
представник відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 Сєргєя Єгоровіча, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 Сєргєєвни до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 Сєргєя Єгоровіча, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 Сєргєєвни до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просить суд:
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України визначити в паспорті громадянина України ОСОБА_3 Сєргєєвни, поруч з написом державною мовою "ОСОБА_3 Сєргєєвна" російською мовою "Саханенко Варвара Сергеевна" відповідно до ст. 13 Закону України «Про засади державної мовної політики".
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просилв суд задовольнити їх з підстав зазначених в адміністративному позові та уточненнях до позову (а.с. 4, 11). Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що Приморським районним відділом ГУ ДМС України в Одеській області, в порушення норм чинного законодавства, було відмовлено ОСОБА_4 Сєргєєвні у реалізації права, встановленого ст.13 Закону України “Про засади державної мовної політики” та видано паспорт, у якому відомості про особу внесені українською та латинськими літерами, хоча вказаною нормою закону прямо передбачено право громадянина за його вибором на внесення відомостей у паспорт громадянина України або у документ, що його посвідчує, поруч із державною мовою, регіональною мовою або мовою меншин України, чим порушено вимоги Європейської хартії регіональних мов або меншин, зобов'язання по якій Україна прийняла на себе 15.05.2003 року, у зв'язку з чим та відповідно до рішень Одеської міської ради №2419-VI від 13.08.2012 року та Одеської обласної ради №578-VI від 15.08.2012 року, якими передбачається регіональний статус російської мови на території Одеської області та м. Одеси, просить позов задовольнити.
Представник відповідача заперечувала проти позову та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов (а.с. 17-21). В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідно до ст. 17 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особи чи її спеціальний статус” від 25.03.2015 року, документи оформляються українською мовою, у визначених цим Законом випадках друкована інформація в документах наводиться також іноземними мовами та у визначених Кабінетом Міністрів випадках друкована інформація про особу може наводитися через скісну риску латинськими літерами. Так, Постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 року “Про затвердження зразка бланку, технічного опису та порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, повернення державі, знищення паспорту громадянина України” затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України безконтактним електронним носієм, якими не передбачено внесення поряд з державною мовою інформації про особу на російській мові, отже, ніякими внутрішньо-службовими документами та нормативно-правовим актами не регламентується спосіб та виконання зазначеної позивачем вимоги, а тому, за наведених обставин, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, суд встановив наступне.
У вересні 2016 року, у зв'язку з досягненням ОСОБА_3, в інтересах якої діє позивач, 14-річного віку, остання звернулась до Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо отримання паспорту та, на підставі ст. 13 ЗУ “Про засади державної мовної політики”, рішень Одеської обласної ради "Про заходи щодо імплементації положень Закону України "Про засади державної мовної політики" на території Одеської області" від 15.08.2012 № 578-VI та рішення Одеської міської ради "О реалізації положень Закону України "Про засади державної мовної політики" в місті Одеса" №2419-VI від 13.08.2012, якими передбачається регіональний статус російської мови на території Одеської області та м. Одеси, подала заяву про внесення до паспорту громадянина України відомостей про неї державною мовою і поруч російською мовою.
ОСОБА_3 Сєргєєвні видано паспорт громадянина України (а.с.5) та в подальшому, заявнику надана відповідь №5115/3172 від 28.09.2017 року, згідно з якою проінформовано, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №745 від 26.10.2016 року, не передбачено внесення даних про особу, яка документується на українській мові та латинськими літерами, в паспорт громадянина України відомостей на російській мові, а також це технічно неможливо (а.с. 6).
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 Сєргєєвни звернувся із даним позовом до суду.
Оцінюючи оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 2 ст. 2 КАС України та доходить висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень Конституції України, Декларації прав національностей, Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин", враховуючи те, що вільне використання мов у приватному і суспільному житті відповідно до принципів, проголошених у Міжнародному пакті Організації Об'єднаних Націй про громадянські і політичні права, та ОСОБА_5 Європи про захист прав і основоположних свобод людини є невід'ємним правом кожної людини;
надаючи важливого значення зміцненню статусу державної - української мови як одного з найважливіших чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності;
виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність усіх національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення і консолідації суспільства, Законом України “Про засади державної мовної політики” від 03.07.2012 року№5029-VI (далі Закон №5029-VI) визначені засади державної мовної політики в Україні.
Державна мовна політика, згідно ст. 2 вказаного Закону, в Україні має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української як державної, регіональних мов або мов меншин та інших мов, якими користується населення країни в державному, економічному, політичному і громадському житті, міжособовому та міжнародному спілкуванні, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її мови і культури, зміцнення єдності українського суспільства.
Статтею 3 Закону №5029-VI передбачено, що кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання.
Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.
Відповідно до статті 5 Закону №5029-VI, державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.
При здійсненні державної мовної політики Україна дотримується таких цілей і принципів: 1) визнання всіх мов, які традиційно використовуються в межах держави чи її певної території, національним надбанням, недопущення привілеїв чи обмежень за мовними ознаками; 2) забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави із створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і в тих випадках, де це є виправданим; 3) сприяння використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та в інших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мови використовуються, та з урахуванням стану кожної мови; 4) підтримання і розвиток культурних взаємин між різними мовними групами; 5) забезпечення умов для вивчення української мови як державної, регіональних мов або мов меншин, інших мов і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти у державних і комунальних навчальних закладах; 6) сприяння здійсненню наукових досліджень у сфері мовної політики; 7) розвиток міжнародного обміну з питань, що охоплюються цим Законом, стосовно мов, які використовуються у двох або декількох державах; 8) поважання меж ареалу розповсюдження регіональних мов або мов меншин з метою забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративно-територіальний устрій не створював перешкод для їх розвитку; 9) застосування принципу плюрилінгвізму, за якого кожна особа в суспільстві вільно володіє кількома мовами, на відміну від ситуації, коли окремі мовні групи володіють тільки своїми мовами.
Держава сприяє розвитку багатомовності, вивченню мов міжнародного спілкування, насамперед тих, які є офіційними мовами Організації Об'єднаних Націй, ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій.
Згідно з положеннями Європейської хартії регіональних мов або меншин, ратифікованої Україною 15.05.2003 року, стосовно регіональних мов або мов меншин, в межах територій, на яких такі мови використовуються, та відповідно до стану кожної мови, Сторони будують свою політику, законодавство та практику на таких цілях та принципах:
a) визнання регіональних мов або мов меншин як засобу відображення культурного багатства;
b) поважання кордонів кожної географічної місцевості, в якій використовується регіональна мова або мова меншини, з метою забезпечення, щоб існуючий раніше або новий адміністративний розподіл не створював перешкод розвиткові відповідної регіональної мови або мови меншини;
c) необхідність здійснення рішучих дій, спрямованих на розвиток регіональних мов або мов меншин з метою їх збереження;
d) сприяння використанню регіональних мов або мов меншин, в усній та письмовій формі, у суспільному та приватному житті і/або заохочення такого використання;
e) підтримання і розвиток стосунків з питань, що охоплюються цією Хартією, між групами, які використовують регіональну мову або мову меншини, та іншими групами населення держави, які вживають мову в такій самій або схожій формі, а також започаткування культурних стосунків з іншими групами населення держави, що користуються різними мовами;
f) передбачення належних форм і засобів викладання і вивчення регіональних мов або мов меншин на всіх відповідних рівнях;
g) передбачення особам, які не володіють регіональною мовою або мовою меншини і які проживають у місцевості, де вона використовується, можливостей вивчати її за своїм бажанням;
h) сприяння здійсненню наукових досліджень в галузі регіональних мов або мов меншин в університетах чи аналогічних установах;
i) розвиток відповідних форм транснаціональних обмінів з питань, що охоплюються цією Хартією та що стосуються регіональних мов або мов меншин, які використовуються в такій самій або схожій формі у двох або більше державах.
Сторони зобов'язуються усунути, якщо вони цього ще не зробили, будь-які необгрунтовані розрізнення, виключення, обмеження або переваги, які стосуються використання регіональної мови або мови меншини та які мають на меті перешкодити чи створити загрозу її збереженню або розвиткові. Вжиття спеціальних заходів у галузі регіональних мов або мов меншин, які спрямовані на досягнення рівності між особами, що вживають ці мови, і рештою населення або які належним чином враховують їхній конкретний стан, не розглядаються як акт дискримінації проти тих осіб, що вживають більш поширені мови.
Сторони зобов'язуються відповідними заходами поглиблювати взаєморозуміння між всіма мовними групами населення країни, і зокрема сприяти вихованню поваги, розуміння і терпимості щодо регіональних мов або мов меншин як одній з цілей освіти і професійної підготовки, яка надається в їхніх країнах, а також заохочувати засоби масової інформації до досягнення такої цілі.
Визначаючи свою політику щодо регіональних мов або мов меншин, Сторони враховують потреби та побажання тих груп населення, які користуються цими мовами. Сторони заохочуються до створення у разі необхідності органів, які консультували б власті з усіх питань, що стосуються регіональних мов або мов меншин.
Сторони зобов'язуються застосовувати, mutatis mutandis, принципи, наведені у пунктах 1 - 4 вище, до нетериторіальних мов. Однак, що стосується цих мов, то характер і масштаби заходів, яких необхідно вживати на виконання цієї Хартії, визначаються гнучко, з урахуванням потреб і побажань та з поважанням традицій та характерних рис тих груп, які користуються відповідними мовами.
Частинами 2, 3 статті 7 Закону №5029-VI передбачено, що у контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов або мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, віднесені мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька.
До кожної мови, визначеної у частині другій цієї статті, застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови, якщо кількість осіб - носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10 відсотків і більше чисельності її населення.
За рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації, такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої становить менше 10 відсотків населення відповідної території.
Судом встановлено, що пунктом 1 рішення Одеської обласної ради “Про заходи щодо імплементації положень Закону України “Про засади державної мовної політики” на території Одеської області” №578-VI від 15.08.2012 року передбачено, що на території Одеської області поряд з українською мовою як державною поширеною є російська мова як регіональна та до неї застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов, що передбачені у Законі України “Про засади державної мовної політики”.
Наведене узгоджується з прийнятим рішенням Одеської міської ради від 13.08.2012 року №2419-ІV “О реалізації положень Закону України “Про засади державної мовної політики” в місті Одеса”.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №5029-VI, паспорт громадянина України або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України. Дія цього положення поширюється й на інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства, у разі наявності письмової заяви особи.
Отже, положеннями Закону №5029-VI прямо передбачено можливість видання органами, зокрема Державної міграційної служби України, документів, виконаних державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України.
Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” від 20 листопада 2012 року № 5492-VI визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, переоформленням, продовженням строку дії, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до ст. 4 Закону, Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Судом встановлено, що на виконання вказаного Закону № 5492-VI Постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 року затверджено:
- зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2;
- зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4;
- порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
Запроваджено з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ОСОБА_5 України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII.
Установлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України оформляється з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки.
Згідно з п.15 Технічного опису бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та п.14 Технічного опису бланка паспорта громадянина України що не містить безконтактного електронного носія, у паспорті прізвище, ім'я особи, її місце народження зазначаються українською мовою та латинськими літерами відповідно до правил транслітерації. По батькові особи зазначається українською мовою.
Відповідно до п.п.1-3 Порядку, паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України.
Паспорт дійсний для укладення цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Кожен громадянин України зобов'язаний отримати паспорт відповідно до закону.
Вказаними нормами Закону та Порядку не передбачено внесення регіональною мовою інформації про особу, яка отримує паспорт громадянина України вперше, проте таке право передбачено частиною 1 статті 13 Закону №5029-VI, відповідно до якої паспорт громадянина України або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України.
Отже, суд вважає, що положення Закону №5029-VI, якими прямо передбачається можливість видання, зокрема, паспорту громадянина України виконаного державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України, у випадку відсутності або невизначеності порядку їх виконання є нормами прямої дії та підлягають обов'язковому застосуванню всіма суб'єктами правовідносин.
Положення пункту 3 Прикінцевих положень Закону №5029-VI визначають, що до приведення у відповідність із цим Законом чинні нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Зі змісту наведених норм вбачається, що після набрання чинності Законом №5029-VI всі нормативно-правові акти, у тому числі акти Кабінету Міністрів України, повинні застосовуватися в частині, що не суперечить цьому Закону.
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної ОСОБА_5 України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп визначення Верховної ОСОБА_5 України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Так, у випадку часткової невідповідності акта нижчої юридичної сили акту вищої юридичної сили, підзаконний нормативний акт повинен застосовуватися виключно в тій частині, яка не перешкоджає закону.
Судом встановлено, що відмова у задоволенні заяви ОСОБА_3 Сєргєєвни відбулась саме за наявності нормативної неврегульованості процедури внесення записів до офіційних документів у відповідності до положень статті 13 Закону №5029-VI, проте, суд вважає, що дана обставина не може бути підставою для відмови у виконанні норми прямої дії Закону, яка підлягає обов'язковому застосуванню всіма суб'єктами правовідносин.
Отже, за умови зобов'язань країни відповідними заходами поглиблювати взаєморозуміння між всіма мовними групами населення країни та необхідності при визначенні своєї політики щодо регіональних мов або мов меншин враховувати потреби та побажання тих груп населення, які користуються цими мовами, у зв'язку з невизначеністю порядку виконання норми ст.13 Закону №5029-VI щодо видачі паспорта громадянина України, встановленого Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України №302 від 25.03.2015 року, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_3 Сєргєя Єгоровіча, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 Сєргєєвни обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі ст.13 ОСОБА_5 про захист прав людини і основоположних свобод кожен чиї права та свободи порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 Сєргєя Єгоровіча, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 Сєргєєвни обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 242 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 Сєргєя Єгоровіча, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 Сєргєєвни до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області визначити в паспорті громадянина України ОСОБА_3 Сєргєєвни, поруч з написом державною мовою “ОСОБА_3 Сєргєєвна” російською мовою “Саханенко Варвара Сергеевна” відповідно до ст.13 Закону України “Про засади державної мовної політики”.
Стягнути на користь ОСОБА_3 Сєргєя Єгоровіча (ІПН НОМЕР_1) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, сплачений судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22.12.2017 року.
Суддя Бутенко А.В.
.