Справа № 826/1650/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Качур І.А.
19 грудня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Безименної Н.В.,
суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Цюпка Б.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коптєлової Оксани Ростиславівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2016 року позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коптєлової Оксани Ростиславівни №227873965 від 20 січня 2016 року про відмову у державній реєстрації права власності;
зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коптєлову Оксану Ростиславівну відповідно до заяви №15269839 від 14 січня 2016 року та доданих до здійснити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на ? будівлі по АДРЕСА_2.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, особою, права якої порушено оскаржуваним судовим рішенням, ОСОБА_2, подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, у апеляційній скарзі містяться посилання на те, що первинна правова підстава виникнення права власності скасована рішенням суду, а тому державний реєстратор діяв у спосіб, що передбачено чинним законодавством України.
05 грудня 2017 року до Київського апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_3 надійшли заперечення на апеляційну скаргу у яких позивач підтримує правову позицію суду першої інстанції та зазначає про відсутність порушених прав апелянта.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що позивач 14 січня 2016 року звернувся з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер 15269839) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коптєлової О. Р., щодо реєстрації нежитлової будівлі в літ. «В», по АДРЕСА_2 на праві приватної власності.
Рішенням від 20 січня 2016 року № 27873965 (далі - рішення №27873965) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коптєлова О. Р. відмовила у задоволенні заяви позивача з посиланням на п. 4 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Так, у рішенні № 27873965 зазначено, що заявлене право не підлягає державній реєстрації, оскільки під час реєстрації заяви про реєстрацію права власності нового власника за правочином в Державному реєстрі прав встановлено факт скасування запису про реєстрацію.
Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що скасування первинної підстави виникнення права власності не може бути підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації права власності, що виникло на підставі договору купівлі-продажу. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку щодо необхідності зобов'язати відповідача зареєструвати право власності за позивачем.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.
З метою реєстрації права власності на ? нерухомого майна по АДРЕСА_2, позивачем подано відповідачу: договір купівлі - продажу від 14 січня 2016 року, укладений між позивачем та ОСОБА_5 (ідентифікаційний код за ДРФО НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) та посвідчений відповідачем за реєстровим номером №24.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначено, що державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться, крім іншого, на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, крім іншого, у разі якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
За змістом ч. 2 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Колегія суддів звертає особливу увагу на те, що рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
Як встановлено вище, у рішенні № 27873965 зазначено лише те, що заявлене право не підлягає державній реєстрації, оскільки під час реєстрації заяви про реєстрацію права власності нового власника за правочином в Державному реєстрі прав встановлено факт скасування запису про реєстрацію. Будь-яких інших доводів відповідачем не вказано, доказів існування таких обставин не надано.
Дійсно, судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ОСОБА_5 укладено Договір купівлі - продажу від 14 січня 2016 року, за умовами якого ОСОБА_5 (Продавець) продав належну йому на праві власності, а ОСОБА_3 (Покупець) купив ? частину нежитлової будівлі в літ. «В», розташованої за адресою: АДРЕСА_2. Вказаний Договір купівлі - продажу посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. та зареєстровано в реєстрі за №24.
Відповідно до п. 2 зазначеного договору, право власності продавця на вказане нерухоме майно підтверджується рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2013 року у справі №2/291/638/13р.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 27 травня 2014 року у справі №2/291/638/13р скасовано рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2013 року та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 50 м. кв. від 04 квітня 2012 року та визнання права власності на вказану будівлю за ОСОБА_5
Проте, зазначена обставина встановлена судом першої інстанції, а не зазначена в оскаржуваному рішенні як підстава для відмови у здійсненні державної реєстрації права власності.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що рішення відповідача не є обґрунтованим та, як наслідок, визнається протиправним та підлягає скасуванню. У цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції.
Разом з тим, суд першої інстанції визнав доцільним зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на ? будівлі по АДРЕСА_2.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому необхідно звернути увагу на те, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Враховуючи те, що рішення відповідача підлягає скасуванню внаслідок його необґрунтованості, колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції щодо доцільності зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на 1/2 будівлі по АДРЕСА_2 за ОСОБА_3.
Так, суд апеляційної інстанції вважає, що належним способом захисту прав позивача у даній справі є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 №15269839 від 14 січня 2016 року з урахуванням висновків суду.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції було допитано в якості свідка ОСОБА_8, яка пояснила, що не підписувала договір купівлі-продажу № 17/11-14 від 15.11.2014 торгівельного павільйону, у власності торгівельного павільйону по АДРЕСА_2 ніколи не мала. Договір нотаріально не посвідчувався. Судом витребовувався оригінал даного договору, однак апелянтом не був наданий, що підтверджується його письмовими поясненнями.
Посилання на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 у справі № 826/7546/16 суд не приймає до уваги, оскільки зазначений вище договір не був предметом розгляду даної справи.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Державного реєстратора на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коптєлової Оксани Ростиславівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції у частині та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
Судом апеляційної інстанції встановлено неправильне тлумачення закону судом першої інстанції та невідповідність обставинам справи обраного судом способу захисту прав позивача.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова суду першої інстанції - скасуванню у частині зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності за позивачем з прийняттям у цій частині нової постанови, якою зобов'язати приватного нотаріуса повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду. У решті постанову суд першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. 9, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коптєлову Оксану Ростиславівну відповідно до заяви №15269839 від 14 січня 2016 року та доданих до неї документів здійснити державну реєстрацію права власності на ? будівлі по АДРЕСА_2 за ОСОБА_3.
Ухвалити в цій частині нову постанову, якою зобов'язати Державного реєстратора на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коптєлову Оксану Ростиславівну повторно розглянути заяву ОСОБА_3 №15269839 від 14 січня 2016 року з урахуванням висновків суду.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст виготовлено 21.12.2017
Головуючий суддя Н.В. Безименна,
Судді: В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма