20 грудня 2017 року м. ЛуцькСправа № 803/1628/17
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,
при секретарі судового засідання Шафранюк І.Ф.,
за участю представника позивача Чуріної Я.В.,
представників відповідача Данилюка В.М., Сищука Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Цуманська виправна колонія №84», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Ківерцівський районний військовий комісаріат про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Державної установи «Цуманська виправна колонія №84» про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Представником позивача 20.12.2017 року за вх. №13514/17 подано заяву про уточнення позовних вимог в якій просила визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Цуманська виправна колонія №84» №73/ОС-16 від 17.10.2016 року, поновити ОСОБА_1 на посаді з 16.10.2017 року та стягнути з Державної установи «Цуманська виправна колонія №84» грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Ківерцівський районний військовий комісаріат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.08.2017 року ОСОБА_1 було прийнято на службу на посаду молодшого інспектора відділу охорони Цуманської виправної колонії управління ДПтС України у Волинській області №84.
В жовтні 2016 року ОСОБА_1 отримав повістку в якій було вказано, що він підлягає призову на строкову та 11.10.2016 року повинен з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 про що ним повідомлялось його безпосереднє керівництво.
Згодом позивачем отримано ще одну повістку з зазначенням, що він 17.10.2016 року о 09:00 год. повинен з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 для відправлення на збірний пункт.
Звільнення з посади вважають незаконним, таким що прийняте відповідачем протиправно, оскільки позивачем рапорт про звільнення не подавався та у разі призову звільнення не відбувається, а тому просять наказ про звільнення визнати протиправним та скасувати, поновити на посаді та стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, просила позов задовольнити. Вказала, що позивач рапорту про його звільнення до адміністрації колонії не подавав та по телефону повідомляв про те що його призваного на строкову військову службу. З наказом про звільнення позивач не ознайомлений і по даний час оскільки ще знаходиться на військовій службі.
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили в їх задоволенні відмовити. Додатково зазначили, що позивача було незаконно призвано на строкову військову службу. Тому, вважають, що звільнення ОСОБА_1 було проведене у відповідності до вимог чинного законодавства та позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Представник третьої на розгляд справи не з'явився, свого представника в судове засідання не направив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.
Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба -це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Будь-яка публічна служба є державною службою.
Судом встановлено, що відповідно до наказу №57/ОС-16 Цуманської виправної колонії №84 від 01.08.2016 року, з 02.08.2017 року ОСОБА_1 було прийнято на службу на посаду молодшого інспектора відділу охорони.
В жовтні 2016 року ОСОБА_1 отримав повістку в якій було вказано, що він підлягає призову на строкову та 11.10.2016 року повинен з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 про що ним повідомлялось його безпосереднє керівництво.
Згодом позивачем отримано ще одну повістку, яка оглянута судом, з зазначенням, що він 17.10.2016 року о 09:00 год. повинен з'явитися до Ківерцівського РВК для відправлення на збірний пункт.
З дослідженого в судовому засіданні іменного списку Ківерцівського РВК №1992 від 17.10.2016 року вбачається, що ОСОБА_1 з 17.10.2016 року відбув до обласного збірного пункту для відправки у військову частину. А з дослідженого судом військового квитка позивача серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 прийняв військову присягу 19.11.2016 року у в/ч НОМЕР_2 та проходить строкову військову службу.
Згідно з витягу наказу №283 від 26.10.2016 року Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що ОСОБА_1 присвоєно військове звання «солдат».
Також в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 , дізнавшись про своє звільнення зі слів матері, звернувся до Управління Держпраці у Волинській області з заявою про перевірку дотримання трудового законодавства в частині звільнення з основної роботи при призові на строкову службу керівництвом Цуманської виправної колонії.
За результатом розгляду звернення Управління Держпраці у Волинській області листом від 05.05.2017 року №К-161-3/06-06 повідомило ОСОБА_1 , що за всіма працівниками, призваними на строкову військову службу, зберігається місце роботи, посада та середній заробіток за рахунок коштів роботодавця до внесення відповідних змін до законодавства. Такі працівники звільняються (увільняються) від виконання своїх трудових обов'язків, але трудові відносини між ними та роботодавцями не розриваються. Тому звільнення ОСОБА_1 суперечить вимогам ст. 119 КЗпП України.
Оскаржуваний наказ Державної установи «Цуманська виправна колонія №84» виданий 17.10.2016 року.
Із позовом в порядку КАСу ОСОБА_1 звернувся 29.11.2017 року, заявивши, при цьому, клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням причин пропуску такого строку.
В судовому засіданні встановлено, що позивач був ознайомлений з наказом про звільнення після надходження відповідей на його заяву з приводу незаконності звільнення з управління праці у Волинській області та витребування даного наказу у відповідача його представником і відразу у вересні 2017 року звернувся через представника до Ківерцівського районного суду про скасування даного наказу та поновлення на роботі в порядку ЦПК України, який відкрив провадження, а в листопаді 2017 року даним судом було закрито провадження та роз'яснено про необхідність звернення з таким позовом до окружного адміністративного суду.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини.
Так, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, серія A №18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).
У рішенні Європейського Суду у справі «Illian v. Turkey» зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду має застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, варто звертати увагу на обставини справи.
Окрім цього у справі «Bellet v. France» Суд вказав, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на верховенство права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для залишення позову без розгляду, адже суд може визнати причину пропуску поважною і вирішити публічно-правовий спір.
Як встановлено судом, з наказом про звільнення позивач ознайомлений не був та оскаржуваний наказ йому не вручений у відповідності до норм чинного законодавства.
Після звільнення (з 17.10.2016 року) позивач перебуває на військовій службі, знаходиться на казарменому положенні.
Зважаючи на вищевикладені причини перешкоджання подати позовну заяву та реалізувати своє право на судовий захист, беручи до уваги, що позивач перебуває на військовій службі, знаходиться на казарменому положенні, суд вважає зазначені обставини поважними щодо пропуску строку звернення з позовом.
Згідно з частиною першою, шостою статті 6 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач Державна установа «Цуманська виправна колонія №84» у даній справі не довела правомірності оскаржуваного у даній справі наказу про звільнення позивача, з огляду на таке.
Щодо посилання представників відповідача що позивача було незаконно призвано на строкову військову службу суд зазначає наступне.
Представники відповідача в судовому засіданні посилалися на ту обставину, що відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. А згідно з ч. 13 ст. 17 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» відстрочка від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності надається поліцейським - на весь період їх служби. Таким чином вважають, що ОСОБА_1 повинна була надаватись відстрочка на весь період його служби
Проте представниками відповідача не враховано, що згідно з ч. 1. ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
В п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» міститься перелік громадян, які підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних. Серед цих громадян, зокрема, зазначено звільнених зі служби поліцейських, осіб начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Тобто Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» відокремлює категорії громадян, які проходять службу поліцейських, від осіб начальницького та рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Таким законом є Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч. 5 ст. 1 якого передбачає, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Цим же ж Законом не передбачено підстав для звільнення від виконання військового обов'язку осіб начальницького та рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Також необхідно зазначити, що звільнення від виконання військового обов'язку не є соціальним захистом громадян, який згідно із ст. 46 Конституції України включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Суд вважає позицію відповідача про наявність в осіб начальницького та рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України права на відстрочку від призову на строкову військову службу як і в поліцейських у зв'язку з тим, що їм надається такий самий соціальний захист відповідно до ст. 23 «Соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України» Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» безпідставним, тому ОСОБА_1 правомірно було призвано на строкову військову службу.
Щодо звільнення позивача суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» передбачено, що на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Як передбачено ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» керівництво Державною кримінально-виконавчою службою України та діяльністю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, здійснює керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який несе персональну відповідальність за виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно Положення про державну установу Цуманська виправна колонія №84 затвердженого Міністерством юстиції України №3676/9 від 15.12.2016 року Цуманська ВК №84 є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України.
Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу". Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 5 ст. 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Регулювання трудових правовідносин у процесі проходження служби, порядок застосування дисциплінарних стягнень та процедура звільнення працівників кримінально-виконавчої служби регулюється спеціальним Законом України «Про національну поліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого постановою КМУ РСР від 29.07.1991 року №114, а в частині яка не врегульована вказаним законом, субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Вирішуючи спір суд зазначає, що згідно пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу.
Як вбачається із матеріалів справи позивач 17.10.2016 року був призваний на строкову військову службу, що підтверджується оглянутою судом повісткою, а наказом №73/ОС-16 від 17.10.2016 року ОСОБА_1 звільнений з 16.10.2016 року з Цуманської виправної колонії управління ДПтС України у Волинській області №84 згідно п. 7. ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).
Відповідно до пп. є, ж п. 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого постановою КМУ РСР від 29.07.1991 року №114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): за порушення дисципліни; за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Згідно частини 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Відповідно до частини 2 статті 119 Кодексу законів про працю України працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Таким чином оскільки позивач був призваний на строкову військову службу, на нього поширюються гарантії передбачені частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України.
За таких обставин суд приходить до висновку, що наказ про звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки був прийнятий після призову позивача на строкову військову службу та з порушенням ч. 3 ст. 119 КЗпП.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем при винесенні оскаржуваного наказу №73/ОС-16 протиправно зазначено підставу: відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням), оскільки як встановлено судом ОСОБА_1 ніяких рапортів про звільнення за власним бажанням до адміністрації колонії не подавав, дана обставина підтверджена показами представників відповідача. Натомість позивачем повідомлено адміністрацію в телефонному режимі, що він призваний на строкову військову службу.
Також представники відповідача в судовому засіданні підтвердили, що внаслідок невиходу позивача на службу ніякого службового розслідування по даному факту не призначалось та не проводилось.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Представлені відповідачем на заперечення позовних вимог докази у своїй сукупності дають підстави вважати що рішення відповідача є протиправним, прийнятим без дотримання критеріїв, передбачених ч. 2 ст. 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, статтею 13 Конвенції пр. захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2.4, 7 та 11 до Конвенції» визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
В рішеннях Європейського Суду з прав людини - справа «Красношапка проти України» від 30 листопада 2006 року, «Єфименко проти України» від 18 липня 2006 року, які згідно до положень статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є обов'язковими для виконання Україною, суд неодноразово наголошував, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує ефективний засіб юридичного захисту.
Згідно статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Отже, гарантування кожному права на захист від незаконного звільнення є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародному пакту про громадські та політичні права.
Враховуючи наведені вище обставини та положення нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ Державної установи «Цуманська виправна колонія №84» №73/ОС-16 від 17.10.2016 року про звільнення ОСОБА_1 є протиправним і підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 слід поновити на посаді молодшого інспектора відділу охорони Цуманської виправної колонії управління ДПтС України у Волинській області №84 з 16 жовтня 2016 року.
Щодо позовної вимоги про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Оскільки позовна вимога про поновлення позивача на посаді з 16 жовтня 2016 року підлягає до задоволення, тому суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 з Державної установи «Цуманська виправна колонія №84» грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 21 106,80 грн.
Так, обчислення середньої заробітної плати здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», згідно з пунктом 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язані відповідні виплати.
Оскільки ОСОБА_1 звільнений в жовтні 2016 року, то сума виплат обчислюється за два попередні повні календарні місяці до звільнення: вересень-жовтень 2016 року.
Згідно довідки Державної установи «Цуманська виправна колонія №84» про нарахування грошового забезпечення слідує, що дохід ОСОБА_2 за вересень-жовтень 2016 року складає 3 001,10 грн. (826,46 + 2 174,64) грн. за 61 календарний день, відповідно середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 49,20 грн. Час вимушеного прогулу з 17 жовтня 2016 року по 19 грудня 2017 року становить 429 календарних днів, відтак середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 21 106,80 грн. (49,20 грн. х 429 дні = 21 106,80 грн.).
Відповідно до пунктів 2 і 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, постанова про поновлення ОСОБА_1 на посаді та про стягнення з Державної установи «Цуманська виправна колонія №84» грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 1 500,55 грн. (3 001,10 : 2) підлягає до негайного виконання.
Керуючись статтями 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України «Про національну поліцію», Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Цуманська виправна колонія №84» №73/ОС-16 від 17.10.2016 року.
Поновити ОСОБА_1 молодшого сержанта внутрішньої служби на посаді молодшого інспектора відділу охорони Цуманської виправної колонії управління ДПтС України у Волинській області №84 з 16 жовтня 2016 року.
Стягнути з Державної установи «Цуманська виправна колонія №84» на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 21 106,80 грн. (двадцять одна тисяча сто шість гривень) 80 копійок.
Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 молодшого сержанта внутрішньої служби на посаді молодшого інспектора відділу охорони Цуманської виправної колонії управління ДПтС України у Волинській області №84 з 16 жовтня 2016 року та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1 500,55 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень) 55 копійок звернути до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).
Відповідач Державна установа «Цуманська виправна колонія №84» (45233, Волинська область, Ківерцівський район, селище міського типу Цумань, вулиця Шевченка, 54, код ЄДРПОУ 08594507).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Ківерцівський районний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 ).
Головуючий суддя С.Ф. Костюкевич
Повне рішення суду складено 25.12.2017 року.