ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.12.2017Справа №910/20164/17
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/20164/17
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Порто"
про стягнення 650 000 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Навроцький С.В., довіреність б/н від 28.11.2017р.;
від відповідача: Леонов Ю.І., довіреність б/н від 25.09.2017р.
До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Порто" (надалі - відповідач) про стягнення 650 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до умов проекту договору поставки №1810/16 від 18.10.2016р. перерахував на користь відповідача 650 000,00 грн., в той час як останнім вказаний проект договору не підписано, відтак договір укладено не було, а тому кошти в сумі 650 000,00 грн. є такими, що набуті товариством з обмеженою відповідальністю "Порто" без достатньої правової підстави та відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають стягненню на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мгістраль-Транс".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2017р. порушено провадження у справі № 910/20164/17 та призначено розгляд справи на 07.12.2017р.
06.12.2017р. через загальний відділ діловодства суду від представника позивача отримано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з'явитись у судове засідання.
07.12.2017р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з'явитись у судове засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2017р. розгляд справи було відкладено на 14.12.2017р., у зв'язку з неявкою в засідання представників сторін.
14.12.2017р. через відділ діловодства суду від представника відповідача отримано відзив на позовну заяву.
Присутній у судовому засіданні 14.12.2017р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та подав документи на вимогу ухвали суду.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві, обґрунтовуючи, що між сторонами було укладено договір поставки, оскільки 18.10.2016р. відповідач направив позивачу рахунок № 12 на оплату пального загальною вартістю 884 000,00 грн., який позивачем оплачено в сумі 650 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на договір № 1810/16 від 18.10.2016р. та рахунок № 12 від 18.10.2016р. Також, про укладення договору поставки пального, за переконанням відповідача, свідчать податкові накладні. Крім того, відповідач вказує, що матеріали справи не містять доказів направлення позивачем на адресу відповідача вимоги про поставку пального, а тому позовні вимог є необґрунтованими.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, на підставі виставленого відповідачем рахунку № 12 від 18.10.2016р. на оплату дизельного пального ДТ-3-К5 гатунок F в кількості 43,42 т, по 16 966,07 грн. за тону без ПДВ, загальною вартістю 884 000,11 грн., позивач здійснив перерахування на користь відповідача грошових коштів загалом у сумі 650 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 2029 від 19.10.2016р. та № 2030 від 20.10.2016р.
Проте, відповідач не поставив позивачу товар (пальне) на суму 650 000 грн., що також і не заперечується відповідачем.
Враховуючи, що письмовий договір поставки нафтопродуктів № 1810/16 сторонами підписано не було, та відповідачем нафтопродукти на суму 650 000, грн. не поставлено, позивач вважає вказані грошові кошти такими, що перераховані помилково, та отримані відповідачем без достатніх правових підстав, з огляду на що, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути грошові кошти в сумі 650 000,00 грн. з відповідача в судовому порядку.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не виконання свої зобов'язання, не здійснив поставку нафтопродуктів.
Також, надані відповідачем податкові накладні є доказом декларування коштів, що підлягають сплаті з урахуванням ПДВ, проте не підтверджують поставку товару позивачу на суму 650 000,00 грн. та прийняття його останнім.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень, позивачем сплачено відповідачу 650 000,00 грн.
Отримання вказаної суми грошових коштів відповідачем не заперечується.
Оскільки позивачем здійснено перерахування коштів відповідачу по договору № 1810/16 від 18.10.2016р. на суму 650 000,00 грн., який в підсумку сторонами не підписано та не укладено, позивач звернувся до відповідача з даним позовом про повернення отриманих без достатньої правової підстави коштів в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України. .
Щодо посилання позивача на застосування до даних правовідносин ч.1 статті 1212 Цивільного кодексу України, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Оскільки між сторонами не було укладено письмово договір поставки №1810/16 від 18.10.2016р., а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як попередня оплата за товар відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013р. у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014р. у справі №3-30гс14, від 25.02.2015р. у справі №3-11гс15.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується видатковими накладними щодо передачі товару відповідачу. Відповідно до цього договору, позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його та оплатити.
Отже, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, проте при його укладенні сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 7 п. 3.12 постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Згідно ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Оскільки товар відповідач не поставив, позивач 06.10.2017р. цінним листом направив відповідачу вимогу про повернення грошових коштів у сумі 650 000 грн. Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.
Згідно ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків.
Так, у матеріалах справи відсутні докази поставки товариством з обмеженою відповідальністю "Порто" товару на перераховані позивачем грошові кошти у розмірі 650 000,00 грн. в якості попередньої оплати.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи викладене, оскільки між товариством з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Порто" було укладено договір поставки у спрощений спосіб, а кошти у розмірі 650 000,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача, отримані товариством з обмеженою відповідальністю "Порто" в якості попередньої оплати за товар, доказів поставки якого матеріали справи не містять, то відповідно до положень ст. 693 Цивільного кодексу України вказана сума грошових коштів підлягає поверненню позивачу.
Таким чином, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 650 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Порто" (03148, м. Київ, вул. Генерала Потапова, 1Д, кв. 24; код ЄДРПОУ 40453013) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 60; код ЄДРПОУ 31055416) грошові кошти в сумі 650 000 грн. та 9750 грн. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано: 22.12.2017р.
Суддя А.І. Привалов