ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.12.2017Справа №910/22361/15
За позовом Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського Валерія Івановича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М"
третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Плюс"
третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -
Національний банк України
третя особа 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дагмар-Інвест"
третя особа 4 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -
Дочірнє підприємство "Строй-Маркет Плюс"
третя особа 5 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про стягнення 55 531 191,37 грн.
Суддя Турчин С.О.
Представники учасників процесу:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Степаненко О.М. (довіреність)
Абоімов О.Ю. (довіреність)
від третьої особи 1: не з'явився
від третьої особи 2: Гончар В.М. (довіреність)
від третьої особи 3: не з'явився
від третьої особи 4: не з'явився
від третьої особи 5: Голік О.А. (довіреність)
Публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського Валерія Івановича (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М" (відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 255/1/13-KL від 23.09.2013: 2492118,43 дол. США заборгованість за основним боргом та процентами та 539 674,96 грн. штрафу та пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017, у справі №910/22361/15 позов Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського Валерія Івановича задоволено частково.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 у справі № 910/22361/15 скасовано, а справу №910/22361/15 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
За результатами повторного автоматичного розподілу, справу № 910/22361/15 передано на розгляд судді Турчина С.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва 24.11.2017 суддею Турчин С.О. прийнято справу № 910/22361/15 до свого провадження та призначено її до розгляду на 07.12.2017.
06.12.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення по справі з долученими до них документами та повідомлено про відсутність заборгованості за договором.
07.12.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи до розгляду Вищим адміністративним судом справи № 826/2184/17.
07.12.2017 через відділ діловодства суду від третьої особи 2 надійшли пояснення по справі.
В судове засідання 07.12.2017 з'явились представники позивача, відповідача та третіх осіб 2,5, представники третіх осіб 1,3,4 - не з'явились.
Представник позивача підтримав подане через канцелярію суду клопотання про зупинення розгляду справи, надав пояснення щодо підстав необхідності такого зупинення та просив суд задовольнити заявлене клопотання.
Представники відповідача заперечили проти зупинення розгляду справи, надали пояснення стосовно своїх заперечень.
Представник третьої особи 5 підтримав подане позивачем клопотання про зупинення розгляду справи.
Представник третьої особи 5 усно заявив клопотання про відкладення розгляду справи, надав пояснення в обґрунтування клопотання про відкладення розгляду справи та просив суд його задовольнити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 розгляд справи відкладено на 14.12.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
11.12.2017 від третьої особи 5 надійшли письмові пояснення по справі.
13.12.2017 позивачем через відділ діловодства суду подані письмові пояснення щодо доцільності залучення до участі у справі третіх осіб та документи для долучення до матеріалів справи, зокрема виписки по рахункам та копії листів відповідача № 752 та № 16.
У судове засіданні 14.12.2017 представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
У судовому засіданні 14.12.2017 представники відповідача надали для огляду кредитний договір № 255/1/13-KL від 23.09.2013, додатковий договір від 27.09.2013 про внесення змін № 1 до кредитного договору №255/1/13-KL від 23.09.2013, додаток до кредитного договору № 255/1/13- KL від 23.09.2013 (додаток № 1).
Представник третьої особи 5 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неявкою представника позивача.
Розглянувши клопотання третьої особи 5 про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні, з огляду на наступне.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Зазначені обставини та підстави оцінюються судом, який розглядає справу з метою реалізації наданого йому права на відкладення розгляду справи.
Представник позивача про причини неявки суд не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв, не вказував на необхідність подання доказів.
З урахуванням наведеного та приймаючи до уваги те, що представником позивача нових доказів не надано та про можливість їх надання в майбутньому не зазначено, суд не вбачає необхідності у відкладенні розгляду даної справи.
Щодо клопотання позивача про зупинення провадження у справі, то суд зазначає наступне.
Так, у своєму клопотанні позивач просить суд зупинити провадження у справі № 910/22361/15 до розгляду Вищим адміністративним судом України справи № 826/2184/17.
Вказане клопотання мотивоване тим, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від у справі № 826/2184/17, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017, визнано протиправними рішення Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення з ринку ПАТ "ЗЛАТОБАНК".
Згідно із ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин (п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Тобто, метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи.
Суд зазначає, що обставини, які встановлюються в адміністративній справі № 826/2184/17 не впливають на подання і оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи у даній справі.
Судом не встановлено обставин за наявності яких розгляд вищевказаної адміністративної справи призвів би до неможливості розгляду справи №910/22361/15, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про зупинення розгляду справи.
У судовому засіданні 14.12.2017 представники третіх осіб 2, 5 надали пояснення по справі та підтримали позов у повному обсязі.
Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили.
Представники третіх осіб 1, 3, 4 у судове засідання 14.12.2017 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 14.12.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
23.09.2013 між Публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" (кредитодавець, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М" (позичальник, боржник) укладено кредитний договір № 255/1/13-КL (далі - кредитний договір), відповідно до п. 1.1. якого кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору.
Згідно з п. 1.2 кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим кредитним договором. Кредит може надаватися траншами. Позичальник має право в будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту і за умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених цим кредитним договором, може знову отримувати кредит в межах максимального ліміту за кредитною лінією.
Відповідно до п. 1.3. кредитного договору, максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 3000000 доларів США.
Положеннями п. 1.4 кредитного договору встановлено, що кінцева дата повернення кредиту - не пізніше 22.09.2015 включно.
Згідно з п. 1.5 кредитного договору, за користування кредитом позичальником сплачуються проценти у вигляді фіксованої процентної ставки у розмірі 14,5% річних.
Проценти за користування кредитом нараховуються кредитодавцем в валюті кредиту. Сплата процентів здійснюється за фактичний строк користування кредитом. При розрахунку процентів приймається місяць, рівний календарній кількості днів та рік, рівний 360 дням. День повернення кредиту до розрахунку не приймається (п. 2.3, 2.4 кредитного договору).
Відповідно до п. 2.5 кредитного договору, проценти сплачуються за період з першого по останній день календарного місяця щомісячно по сьоме число (включно) місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання умов кредитного договору, позивач надав відповідачу кредитні кошти у сумі 3 000 000,00 дол, США., що підтверджується банківськими виписками з рахунків позичальника.
Згідно з п. 3.1.4 кредитного договору, кредитодавець має право відмовитись від подальшого кредитування позичальника за цим договором частково або у повному обсязі та/або вимагати повернення в повному обсязі наданих кредитних коштів (в тому числі дострокового повернення) сплатити проценти за весь строк користування кредитними коштами у разі наявності та/або існування хоча б однієї з таких обставин, зокрема, у випадку одноразового порушення позичальником будь-якого з боргових зобов'язань, в будь-якій їх частині, наявності виникнення випадку невиконання умов.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором щодо своєчасної та повної сплати процентів у строки, передбачені умовами кредитного договору.
У зв'язку з викладеним, позивачем направлено відповідачу вимогу про дострокове виконання умов кредитного договору.
Позивач зазначає, що внаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 20.08.2015 на думку позивача у відповідача утворилась заборгованість: 2 306 300 дол. США заборгованість за кредитом, 185 918,43 дол. США заборгованість за процентами, 534 674,96 грн. заборгованість по сплаті пені та 5000 грн. штрафу.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає, що зобов'язання зі сплати суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 136 850,78 дол. США припинені з 12.02.2015 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. За контррозрахунком відповідча, станом на момент звернення банку з позовом до суду, заборгованість за кредитним договором становить: 169 349,22 дол. США основний борг, 24 030,72 дол. США проценти, 22 999,79 грн. пеня та 5000,00 грн. штраф. В той же час, відповідач стверджує, що після звернення позивача з даним позовом до суду, вказана заборгованість погашена.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про припинення провадження в частині позовних вимог та відмову у задоволенні решти позовних вимог, з наступних підстав.
Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/22361/15 від 15.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/22361/15 від 01.08.2017 та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 13.11.2017 вказав, що при розгляді справи взагалі не надавалася правова оцінка повідомленню Банку від 29.09.2016р. про нікчемність правочину зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015р. та не спростовувалися доводи позивача з цього приводу, які істотно впливають на обґрунтованість розміру позовних вимог, заявлених до стягнення. При цьому суд безпідставно обмежився встановленням залишку простроченої заборгованості Товариства по тілу кредиту в сумі 169349,22 дол. США та 24030,72 дол. США. заборгованості за нарахованими процентами з огляду на преюдиціальні обставини припинення зобов'язань позичальника за кредитним договором №255/1/13-КL від 23.09.2013р. в сумі 2136850,78 дол. США, встановлених постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2016р. у справі №910/9544/15, не відхиливши належним чином твердження позивача про те, що, з урахуванням судових рішень у справі №910/27271/15 (між тими ж сторонами), встановлено факт існування заборгованості ТОВ "ФРОСБІ-М" за тілом кредиту в більшій сумі (189270,23 дол. США), що значно відрізняється від меншого розміру простроченої заборгованості (169349,22 дол. США), стягнутої за результатами вирішення даного спору. Крім того, судами попередніх інстанцій не перевірено тих істотних обставин, чи фізичними особами-власниками вкладних рахунків у ПАТ "ЗЛАТОБАНК" подавалися заяви про перерахування депозитних коштів з їх рахунків на позичковий рахунок для погашення кредитної заборгованості Товариства, а також чи видавалися розпорядження щодо подальшого зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами за рахунок цих коштів, внаслідок чого Банк був позбавлений можливості виконувати розпорядження позичальника за вкладними рахунками фізичних осіб та у відповідача не виникло грошових вимог до Банку за поданим листом ТОВ "ФРОСБІ-М" від 12.02.2015р. (вх. №752) щодо перерахування депозитних коштів на рахунок останнього для погашення зобов'язань в сумі 2079028,01 дол. США. за кредитним договором №255/1/13-КL від 23.09.2013р.
Згідно статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
На виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 13.11.2017, судом першої інстанції під час вирішення спору встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу положень ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Як встановлено судом, банк взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти у сумі 3 000 000,00 дол. США, що підтверджується наявними матеріалах банківськими виписками з рахунків позичальника.
Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив часткове погашення кредиту на суму 693 800,00 дол. США, у зв'язку з чим залишок заборгованості за кредитом станом на лютий 2015 року становив 2 306 200,00 дол. США.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:
- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Заперечуючи проти вказаного розміру заборгованості відповідача зазначив, що 12.02.2015 зобов'язання відповідача перед позивачем за кредитним договором були частково припинені в порядку ст. 601 ЦК України, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2 136 850,78 дол. США.
Як встановлено судом, постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 у справі №910/9544/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" було задоволено частково, визнано припиненим з 12.02.2015 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" перед Публічним акціонерним товариством "Златобанк" за кредитним договором №255/1/13-KL від 23.09.2013 в частині заборгованості за кредитом в розмірі 2 136 850,78 доларів США; визнано відсутнім у публічного акціонерного товариства "Златобанк" права вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" на загальну суму 2 136 850,78 доларів США за кредитним договором №255/1/13-KL від 23.09.2013.
Вказане вище рішення суду було залишене в силі постановою Вищого господарського суду України 21.09.2016 року по справі 910/9544/15. Ухвалою Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі 910/9544/15 було відмовлено Публічному акціонерному товариству "Златобанк" у допуску справи №910/9544/15 до провадження Верховного Суду України.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Таким чином, судове рішення у справі №910/9544/15, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити.
Водночас, слід зазначити, що в пунктах 42, 43, 44 Рішення Європейського суду з прав людини справа "Желтяков проти України" від 09.09.2011 року зазначено наступне: "Суд повторює, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі "Брумареску проти Румунії" [ВП], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі.
Отже, обставини, встановлені рішенням суду у справі №910/9544/15 щодо визнання припиненими з 12.02.2015 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Фросбі-М» перед Публічним акціонерним товариством «Златобанк» за кредитним договором №255/1/13-KL від 23.09.2013 в частині заборгованості за кредитом в розмірі 2 136 850,78 доларів США повторного доведення не потребують.
Щодо заперечень позивача про те, що обставини, встановлені у справі №910/9544/15 не можуть вважатись доведеними, оскільки у них брали участь інші сторони, то суд зазначає наступне.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Як у справі №910/9544/15, так і у даній справі, встановлюються обставини щодо наявності заборгованості та її розміру, а також правовідносин між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Фросбі-М», та не має значення склад та кількість третіх осіб у даних справах.
Таким чином, станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, з урахування обставин, встановлених рішенням суду у справі №910/9544/15 щодо припинення зобов'язання за спірним кредитним договором з 12.02.2015 на суму 2 136 850,78 доларів США, сума заборгованості відповідача за кредитом становила 169349,22 дол. США, а тому вимоги позивача в частині стягнення 136 850,78 доларів США є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо розміру заявленої до стягнення заборгованості по процентам станом на 20.08.2015 у розмірі 185 918,43 дол. США, то вказаний розмір є невірним, оскільки позивачем продовжувалось нарахування процентів на суму кредиту у розмірі 2 136 850,78 дол. США після 12.02.2015, тобто після припинення зобов'язання.
Перевіривши наданий відповідачем контррозрахунок, суд дійшов висновку, що станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, обґрунтованим розміром відсотків за заявлений позивачем період (з 27.09.2013 по 19.08.2015), є 24 030,72 дол. США, а тому вимоги в частині стягнення 161 887,71 дол. США процентів задоволенню не підлягають.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи під час нового розгляду справи, відповідачем надано платіжні доручення №1 від 23.05.2017, № 2 від 23.05.2017, № 101081875 від 02.10.2017, згідно із яким, 23.05.2017 та 02.10.2017 відповідачем було здійснено погашення заборгованості по поверненню кредиту на суму 4460980,22 грн. та по погашенню відсотків на суму 633 014,82 (23.05.2017), 1 143 159,98 грн. (02.10.2017).
При цьому, судом встановлено, що погашення заборгованості здійснено на відповідні рахунки, повідомлені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (накопичувальний рахунок АТ «ЗЛАТОБАНК» в НБУ).
Станом на 23.05.2017 за даними НБУ офіційний курс гривні до долару США становив: 100 дол. США = 2634,1917 грн., станом на 02.10.2017 = 2657,8486 грн.
Таким чином, 23.05.2017 позивачем здійснено погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 169 349,11 дол. США (платіжне доручення № 1) та 24 030, 70 дол. США (платіжне доручення № 2), 02.10.2017 здійснено погашення заборгованості у розмірі 43 010,71 дол. США (платіжне доручення № 101081875).
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи те, що сума заборгованості за кредитом у розмірі 169 349,22 дол. США та за процентами у розмірі 24 030,72 дол. США сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд припиняє провадження у справі №910/22361/15 в цій частині позовних вимог, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі 534 674,96 грн. за прострочення сплати відсотків та штрафу розмірі 5 000,00 грн.
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 4.1 кредитного договору, відповідно до якого за несвоєчасне повне або часткове повернення кредитних коштів та або за несвоєчасну повну або часткову сплату/несплату процентів, банк має право стягнути, а позичальник зобов'язаний сплатити неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення за кожен день прострочення та обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених відсотків.
Згідно з п. 4.3 кредитного договору, за кожний випадок невиконання/неналежного виконання зобов'язань за цим кредитним договором, передбачених п. 3.4 договору (зокрема, але не виключно, ненадання/несвоєчасне надання документів, передбачених цим договором (баланс, звіт про фінансові результати, тощо)) банк має право стягнути, а позичальник зобов'язаний сплати штраф у розмірі 5000,00 грн.
Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем п. 3.4 договору, а тому вимоги про стягнення штрафу є обґрунтованим.
Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що він є невірним, оскільки позивачем здійснено нарахування пені на невірно визначені суми прострочених процентів. Вимоги про стягнення пені є обґрунтованими на суму 22 999,79 грн., в іншій частині вимог про стягнення пені слід відмовити.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи під час нового розгляду справи, відповідачем надано платіжні доручення № 3 від 23.05.2017 та № 4 від 23.05.2017, згідно із яким, 23.05.2017 відповідачем було здійснено погашення пені на суму 22999,79 грн. та штрафу на суму 5000,00 грн.
Враховуючи те, що сума пені та штрафу сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд припиняє провадження у справі №910/22361/15 в цій частині позовних вимог, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Заперечуючи проти припинення зобов'язань на суму 2 136 850,78 доларів США шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, позивач зазначає, що 29.09.2016 позивачем направлено повідомлення № 2045 про нікчемність угоди, оформленої заявою ТОВ "ФРОСБІ-М" від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому угода про зарахування зустрічних однорідних вимог є нікчемною. Наказ про встановлення нікчемності правочину № 49/1а прийнятий 04.07.2016, при прийнятті рішення у справі № 910/9544/15 суд не здійснював оцінку повідомлення про нікчемність, оскільки воно було направлено лише 29.09.2016, тобто після розгляду справи.
Щодо зазначених позивачем обставин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 13.02.2015 № 105 "Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ЗЛАТОБАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.02.2015 № 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "ЗЛАТОБАНК", згідно з яким з 14.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 12 травня 2015 р. № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗЛАТОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13 травня 2015 р. № 99 «Про початок процедури ліквідації АБ «ЗЛАТОБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації АБ «ЗЛАТОБАНК» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АБ «ЗЛАТОБАНК» Славінського Валерія Івановича строком на 1 рік з 18 год. 00 хв. 13 травня 2015 р. до 12 травня 2016 р. включно.
Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича № 49/1а від 04.07.2016 на підставі п.п. 1, 2, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", віднесено до нікчемних правочин: а саме Угоду, оформлену заявою ТОВ «Фросбі-М» від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог за кредитним договором № 255/1/13-КL від 23.09.2013, договором банківського вкладу від 14.02.2014 р. № 055270 "Універсальний", договором вкладу від 14.02.2014 р. № 055273 "Універсальний" на суму 2079028,01 дол. США.
30.09.2016 позивач направив відповідачу повідомлення про нікчемність угоди, оформленої заявою ТОВ «Фросбі-М» від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2079028,01 дол. США.
У вказаному повідомленні зазначено, що внаслідок проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2079028,01 дол. США є неповернення кредитних коштів на рахунок банку, що зменшило можливість виконання зобов'язань банку перед іншими кредиторами. Крім того, згідно із заявою про зарахування, передбачено інший спосіб повернення кредиту, ніж передбачений умовами договору.
Так, суд зазначає, що відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
У ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.
За своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 р. № 6-301 цс 15).
Правомірність правочинів щодо зарахування зустрічних односторонніх вимог від 12.02.2015 р. була встановлена у справах № 910/18212/15, № 910/9544/15 та №910/17681/15, рішення яких вже набрали законної сили. Зазначені справи є безпосередньо пов'язаними з даним спором.
У справі № 910/18212/15 рішенням Господарського суду м. Києва від 08.02.2016 р. було відмовлено у позові ПАТ "ЗЛАТОБАНК" до ТОВ "ФРОСБІ-М" про визнання одностороннього правочину, а саме заяви про зарахування, недійсним. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 р. та постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016 р. рішення залишено без змін.
У справі № 910/17681/15 рішенням Господарського суду м. Києва від 23.09.2015 р. було відмовлено у позові ПАТ "ЗЛАТОБАНК" до ТОВ "ФРОСБІ-М" про визнання одностороннього правочину, а саме заяви про зарахування, недійсним. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2016 р. рішення залишено без змін.
Згідно абз. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Отже, правочин може бути нікчемним в силу його невідповідності закону, а наявність самого повідомлення про нікчемність не свідчить про нікчемність правочину.
В свою чергу, факт направлення повідомлення про нікчемність не встановлює нікчемність правочину з моменту його направлення, а лише вказує на наявність доводів позивача про нікчемність правочину щодо нарахування, які повинні бути перевірені господарським судом.
Частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Таким чином, твердження позивача про те, що законодавством не встановлено строку для Фонду щодо можливості віднесення правочинів до нікчемних є помилковим.
Відповідно до п. 1, 2, 7 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Однак, суд вважає посилання банку на нікчемність правочину з вказаних підстав, необґрунтованими, оскільки заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, банком не було здійснено відчуження майна або відмови від власних майнових вимог, як і не було прийнято зобов'язань, оскільки наслідком зарахування є припинення зобов'язань. Матеріали справи не містять доказів, що саме внаслідок проведення зарахування зустрічних однорідних вимог банк став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, оскільки баланс банку внаслідок вчиненого правочину не змінювався.
Позивачем не доведено, що зарахування зустрічних однорідних вимог могло спричинити погіршення фінансового стану банку, вплинуло або може вплинути на права вкладників щодо отримання від банку коштів у встановлених законом порядку та межах.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, банк при цьому не вчиняв дій щодо укладення таких правочинів.
Між позивачем та відповідачем виникали спори пов'язані з даною справою (№ 910/18212/15, № 910/9544/15 та №910/17681/15), у яких досліджувався правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, який був оформлений заявою про зарахування від 12.02.2015 р.
При дослідженні обставин справ суди не виявили наявність підстав, які вказували б на нікчемність заяви про зарахування. При цьому, суд зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за кредитом, а обставини щодо вчинення зарахування в період дії прямої заборони регулятора на прийняття погашення заборгованості перед банком у формах, відмінних від грошової та обставини, щодо того, чи фізичними особами-власниками вкладних рахунків у ПАТ "ЗЛАТОБАНК" подавалися заяви про перерахування депозитних коштів з їх рахунків на позичковий рахунок для погашення кредитної заборгованості Товариства, а також чи видавалися розпорядження щодо подальшого зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами за рахунок цих коштів мали досліджуватись при розгляді справ про визнання зобов'язань припиненими та при розгляді справи про визнання правочину про зарахування недійсним. В той же час, враховуючи наявність рішень у справах №910/18212/15, № 910/9544/15 та №910/17681/15, які набрали законної сили, вказані обставини не є предметом дослідження у даній справі про стягнення кредитної заборгованості. Дослідження договорів відступлення права вимоги та того, чи фізичними особами-власниками вкладних рахунків у ПАТ "ЗЛАТОБАНК" подавалися заяви про перерахування депозитних коштів не входить до предмета доказування у даній справі та не може бути підставою для нікчемності проведеного зарахування.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що Уповноважена особа Фонду на ліквідацію у повідомленні про нікчемність не вказала, що перевірка здійснюється саме протягом дії тимчасової адміністрації.
В той же час, з Наказу № 49/1а від 04.07.2016, вбачається, що перевірку здійснено саме 04.07.2016.
Інших доказів, які б свідчили про проведення перевірки у інші строки позивачем суду не надано, як і не надано документів, на підставі яких проводилась перевірка.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 04.07.2016 у банку було запроваджено ліквідацію, тимчасова адміністрація тривала у банку до 13.05.2015.
Більше того, у додаткових письмових поясненнях, поданих саме позивачем до суду 13.03.2017, позивач зазначає, що рішення у справах №910/18212/15, № 910/9544/15 та №910/17681/15 прийняті до моменту віднесення до нікчемних заяви ТОВ "ФРОСБІ-М" про зарахування зустрічних однорідних вимог, що також свідчить про проведення перевірки під час запровадження у банку процедури ліквідації.
З наведеного вбачається, що повторна перевірка одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог проводилась під час ліквідації банку, що суперечить чинному законодавство.
Більше того, у випадку проведення перевірки спірного одностороннього правочину під час тимчасової адміністрації у банку (до 13.05.2015), позивач не був позбавлений можливості надати відомості щодо перевірки на встановлення нікчемності під час розгляду справи №910/18212/15, № 910/9544/15 та №910/17681/15.
Однак, під час розгляду справ 910/18212/15, № 910/9544/15 та №910/17681/15, рішення за якими приймались уже під час запровадження у банку ліквідації, банк не посилався на нікчемність правочину щодо зарахування, не посилався на результати повторної перевірки та не надавав відповідних доказів.
Згідно п. 3 Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення №826 від 26.05.2016 р. Уповноважена особа Фонду своїм розпорядчим документом створює комісію для здійснення перевірки документів, пов'язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), метою якої є виявлення фактів нікчемності таких правочинів (укладених договорів), виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій зі - сторони працівників банку або інших осіб стосовно банку (далі - Комісія). Уповноважена особа Фонду не входить до складу Комісії.
Відповідно до п. 7 Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення №826 від 26.05.2016 р. за наслідками проведення перевірки Комісією складаються та подаються на розгляд Уповноваженій особі Фонду пропозиції та висновки, які оформлюються відповідним актом(ами) перевірки.
Пунктом 8 зазначеного Порядку Уповноважена особа Фонду протягом двох робочих днів з дня подання відповідного акта перевірки розглядає пропозиції й висновки, викладені у ньому, та у разі згоди з висновками готує та підписує відповідний розпорядчий документ та вчиняє інші необхідні дії.
Жодних доказів на підтвердження дотримання порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, щодо перевірки одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог позивачем суду не надано.
Крім того, відповідно до п. 5 Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення №826 від 26.05.2016 р., у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку.
Так, процедура ліквідації банку розпочалась 13.05.2015, шестимісячний термін закінчується 13.11.2015, в той же час, наказ уповноваженої особи фонду про віднесення до нікчемних правочинів датований 04.07.2016, тобто через 14 місяців після введення у банку процедури ліквідації. Доказів прийняття рішення про продовження проведення перевірки матеріали справи не містять.
Доказів проведення перевірки в інші строки суду не надано.
При цьому суд зазначає, що чинне законодавство наділяє Фонд повноваженнями повідомляти сторони про нікчемність правочинів на стадії ліквідаційної процедури банку, однак при цьому проведення перевірки на предмет виявлення нікчемних правочинів, повинно бути здійснене під час тимчасової адміністрації, про що чітко зазначено в ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тобто, правомірним є повідомлення про нікчемність правочину на стадії ліквідації банку, у випадку наявності належних доказів проведення перевірки під час тимчасової адміністрації.
Виходячи з викладеного та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що Уповноваженою особою Фонду не було дотримано вимог закону при здійсненні повторної перевірки правочину, оскільки перевірка була здійснена під час процедури ліквідації, що суперечить законодавству, без створення відповідної комісії для проведення повторної перевірки правочинів. Доказів протилежного суду не надано.
Щодо посилання позивача на не оскарження повідомлення про нікчемність від 29.09.2016, то суд зазначає, що оскарження/не оскарження повідомлення в судовому порядку є правом, а не обов'язком відповідача. При цьому, при розгляді справи відповідач заперечує проти вказаного повідомлення, що не позбавляє суд можливості оцінити правомірність та законність вказаного повідомлення під час розгляду даної справи.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що повідомлення про нікчемність від 29.09.2016 № 2045 не спростовує встановлених судом фактів про припинення грошового зобов'язання на суму 2079028,01 дол. США шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Також, направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України зазначив також, що судами не відхилено доводи банку про те, що рішенням у справі №910/27271/15 (між тими ж сторонами), встановлено факт існування заборгованості ТОВ "ФРОСБІ-М" за тілом кредиту в більшій сумі (189270,23 дол. США), що значно відрізняється від меншого розміру простроченої заборгованості (169349,22 дол. США), стягнутої за результатами вирішення даного спору.
Щодо вказаних тверджень, суд зазначає наступне.
Предметом спору у справі №910/27271/15 було визнання припиненими зобов'язань на суму 189270,23 дол. США. При цьому, як вбачається зі змісту судових рішень у справі №910/27271/15, дійсний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором № 255/1/13-КL від 23.09.2013 судами не встановлювався, а лише зазначено, що до відповідача перейшло право вимоги на суму 167 081,77 Євро, що за курсом НБУ становило 189 270,23 доларів США 23 центи. При цьому, ст. 601 ЦК України, не виключає часткового зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно з яким менше за розміром зобов'язання припиняється повністю, а більше - зменшується на суму заліку. Отже, помилковим є твердження позивача про те, що наявність судової справи № 910/27271/15 свідчить про доведеність заборгованості у розмірі 189270,23 дол. США, оскільки вказані обставини щодо розміру заборгованості у справі № 910/27271/15 не встановлювались, а тому потребували доведення у даній справі.
Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, припиняє провадження у справі в частині стягнення 169 349, 22 дол. США заборгованості по кредиту, 24 030, 72 дол. США заборгованості по процентам, 22 999,79 грн. пені та 5 000 грн. штрафу, та відмовляє в іншій частині позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Припинити провадження у справі № 910/22361/15 в частині стягнення 169 349, 22 дол. США заборгованості по кредиту, 24030,72 дол. США заборгованості по процентам, 22 999,79 грн. пені та 5 000 грн. штрафу у зв'язку з відсутністю предмета спору.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 19.12.2017.
Суддя С.О. Турчин