61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
14.12.2017 Справа № 905/2374/17
Господарський суд Донецькї області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання Грабчаку Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «РУБЛЬОВКА», м.Донецьк
до відповідача: Донецької обласної ради, м. Маріуполь, Донецька область
про визнання права власності, -
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 14.12.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 324) для прийняття рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «РУБЛЬОВКА», м. Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Донецької обласної ради, м.Маріуполь, Донецька область про визнання права власності.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на втрату правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно, оскільки для переходу права власності на нерухоме майно нотаріусу необхідно надати оригінал документа, на підставі якого вчинено нотаріальну дію.
Нормативно позовні вимоги обґрунтовує ст.ст. 316, 317, 321, 328, 392 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 20.10.2017р. господарським судом Донецької області було порушено провадження по справі, розгляд справи призначений на 31.10.2017р. Розгляд справи неодноразово відкладався.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. 31.10.2017р. на електронну адресу господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив вивести Донецьку обласну раду зі складу відповідачів по даній справі, оскільки належним відповідачем на його думку є Ясинуватська міська рада. Також у зазначеному клопотанні представник відповідача просив здійснювати розгляд даної справи за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 28.05.2010р. по справі № 2-998/2010 визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15.03.2010р., укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубльовка».
Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубльовка» право власності на будівлі з господарськими спорудами, що розташовані за адресою - Донецька область, м.Ясинувата, вул. Заводська, б. 96 «д», зокрема, будівлі кафе з навісом, будівля сауни з мансардою, тамбуром та котельнею, будівля закритої бесідки з навісом та господарські споруди - бесідка № 1, бесідка № 2, бесідка № 3, бесідка № 4, бесідка № 5, бесідка № 6, вольєр, басейн, декоративна водойма, замощення.
Згідно наявного в матеріалах справи витягу про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26666937 від 09.07.2010р., виданого Комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації Ясинуватської міської ради Товариству з обмеженою відповідальністю «РУБЛЬОВКА» належить на праві приватної власності нерухоме майно- будівлі, розташовані за адресою: Донецька область, м. Ясинувата, вул. Заводська, будинок 96д, реєстраційний номер 30907373, номер запису 1317 в книзі 4в. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу б/н від 15.03.2010р., акт приймання-передачі від 15.03.2010р., рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 28.05.2010р..
Також в матеріалах справи наявна довідка про балансову вартість нерухомого майна вих. № 26-09/17 від 22.09.2017р., підписана директором ТОВ «РУБЛЬОВКА», відповідно до якої будівлі з господарськими спорудами що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Ясинувата, вул. Заводська, б. 96 «д» (інвентарний № 00000002) обліковується на балансі ТОВ «РУБЛЬОВКА» з 2010р., станом на 26.09.2017р. балансова вартість майна становить 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) грн.
Позивач зазначає, що внаслідок проведення бойових дій в м. Донецьку, поспішного звільнення та евакуації працівників ТОВ «РУБЛЬОВКА» було втрачено документи щодо нерухомого майна, що обліковується на балансі товариства, зокрема, втрачено договір купівлі-продажу від 15.03.2010р., акт приймання-передачі від 15.03.2010р. та рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області, що посвідчують право власності на майно: будівлі загальною площею 167,20, реєстровий номер 30907373, розташовані за адресою: Донецька область, м. Ясинувата, вул. Заводська, б. 96Д. На підтвердження викладеного позивачем надано належним чином засвідчену копію акта № 02-05/17 від 02.07.2017р., підписану головою комісії та членом комісії ТОВ «РУБЛЬОВКА».
Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2017р. позивач звертався із заявою про видачу копії рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 28.05.2010р. по справі № 2-998/2010 до Дружківського міського суду Донецької області, до територіальної підсудності якого Розпорядженням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 27/0/38-14 від 02.09.2014р. «Про визначення територіальної підсудності справ» віднесено справи, територіально підсудні Ясинуватському міськрайонному суду Донецької області.
Листом № 229-01-07/160/2017 від 25.05.2017р. Дружківським міським судом Донецької області у задоволенні вищезазначеної заяви відмовлено, оскільки жодна справа Ясинуватського міського суду Донецької області до Дружківського міського суду Донецької області не була передана.
Приймаючи до уваги вищевикладене позивач звернувся до господарського суду Донецької області із розглядуваним позовом.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених субєктивних прав є звернення до суду.
Обовязковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим та підтвердженим.
Як випливає зі змісту ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача суб'єктивного права чи інтересу, порушення такого права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність наявному порушенню і відповідність законодавству) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів доказування для позивача зумовлює відмову у задоволені позову.
Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст. 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.ст.316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Передумовою для застосування ст.392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, зокрема, у разі неможливості одержати у відповідних органах правовстановлюючий документ на підтвердження права.
Приведена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України №3-18гс111 від 04.04.2011р.
У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВСУ від 04.12.2012р. №26/133 та від 11.12.2012р. №56/68.
Згідно з висновками, викладеними у постанові ВСУ від 23.12.2014р. №5011-74/9393- 2012, за змістом статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування зазначеної статті 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 97464021 від 15.09.2017р. право власності зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «РУБЛЬОВКА» 08.07.2010р., реєстраційний номер майна 30907373, номер запису 1317 в книзі 4В, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу б/н від 15.03.2010р., акт приймання-передачі від 15.03.2010р., рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 28.05.2010р.
Беручи до уваги довідку про балансову вартість вих. №26-09/17 від 22.09.2017р., відсутність доказів протилежного, після набуття права власності за рішеням суду у 2010 році по теперішній час вказане нерухоме майно обліковується на балансі позивача.
Суд зазначає, що відповідач не ставить під сумнів наявність права власника на означене нерухоме майно, не вбачається наявності факту відмови, невизнання або його оспорювання, за відсутності оригіналу правовстановлюючого документа на підтвердження такого права.
Доказів будь-якого звернення до відповідача, за наслідками якого можуть мати місце перелічені обставини, суду не представлено. До того ж, не встановлено наявності сумнівів або створення неможливості реалізації позивачем свого права власності через них внаслідок втрати правовстановлюючих документів.
Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 1 ст.12 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” визначено, Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.
За приписом ч.5 ст.12 приведеного Закону, відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.
Факт скасування в реєстрі відомостей про зареєстроване право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «РУБЛЬОВКА» на спірне нерухоме майно з матеріалів справи не вбачається.
Главою 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5, передбачений перелік документів, що подаються нотаріусу при вчиненні правочину про відчуження та заставу майна. Так, правочини щодо відчуження та застави майна, право власності яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються (п. 1.1 Порядку).
За умовами п.1.2 Порядку право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.
У разі коли державну реєстрацію права власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, земельну ділянку, що відчужуються, відповідно до закону проведено без видачі документа, що посвідчує таке право, право власності підтверджується на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього.
Матеріали справи свідчать, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості, щодо реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «РУБЛЬОВКА» на спірне майно, підстава виникнення: договір купівлі-продажу б/н від 15.03.2010р., акт приймання-передачі від 15.03.2010р., рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 28.05.2010р.
Відомості про видачу правовстановлюючого документа, а саме свідоцтва про право власності відсутні.
Обставин, за яких відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності Товариству з обмеженою відповідальністю «РУБЛЬОВКА» спірного нерухомого майна своїми діями чи бездіяльністю перешкоджає, або зумовлює неможливість реалізації права власності, у тому числі як вільне розпорядження спірним нерухомим майном, а також відсутності у позивача змоги реалізації своїх правомочностей, зокрема, у вчиненні правочину щодо його відчуження за відсутності оригіналу договору купівлі-продажу, або наявності перешкод у цьому, судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується.
Докази порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача в матеріалах справи відсутні. Наявність спору між сторонами у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно також не підтверджено.
Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Судовий збір покладається на позивача, згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 316, 317, ч. 1 ст. 321, 328, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 2 ст. 41,ст. 55 Конституції України, ст.ст.1 -3, 4, 42-47, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.
У судовому засіданні 14.12.2017р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.12.2017р.
Суддя Ю.С. Мельниченко