Справа № 564/831/17
14 грудня 2017 року
Костопільський районний суд Рівненської області в складі:
головуючої судді Грипіч Л. А.
з участю секретаря Федас І. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 міської ради, органу приватизації ОСОБА_3 міської ради про визнання права на приватизацію житлового приміщення
Позивачі звернулися до суду з вищевказаним позовом в обгрунтування якого вказали, що вони звернулися до органу приватизації ОСОБА_3 міської ради щодо приватизації житлової квартири АДРЕСА_1, в якій вони проживають відповідно до ордеру на житлове приміщення №20, виданого 23.08.2013 року виконавчим комітетом ОСОБА_3 міської ради, однак згідно розпорядження органу приватизації ОСОБА_3 міської ради від 15 березня 2017 року №3140/02-16 їм було відмовлено у передачі квартири у спільну часткову власність. Підставами відмови є : відсутність довідки із Зарічненського відділення Ощадбанку про рух житлових чеків на ім'я ОСОБА_4; довідка із Зарічненського відділення Ощадбанку про рух житлових чеків на ім'я ОСОБА_1 свідчить про те, що житлові чеки не були задіяні при приватизації квартири АДРЕСА_2; не виконання умов п.6 рішення виконавчого комітету Зарічненської селищної ради №67 від 18 липня 2013 року.
Із зазначеним рішенням відповідача позивачі не погоджуються та зазначають, що відмова органу приватизації є незаконною та порушує їх конституційне право на приватизацію житла, тому потребують на його захист, у зв'язку з чим просили визнати за ними право на приватизацію квартири АДРЕСА_3 та зобов'язати орган приватизації ОСОБА_3 міської ради оформити передачу даної квартири у спільну часткову власність позивачів шляхом видачі свідоцтва про право власності на житло.
Позивач ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві і просили суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача ОСОБА_3 міської ради в судове засідання не з'явився, будучи повідомленим про дату, час і місце судового розгляду належним чином, заяви про відкладення розгляду справи або розгляду справи без його участі до суду не подав, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача органу приватизації ОСОБА_3 міської ради ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову та зазначила, що відповідно до пункту 3.3 рішення Конституційного Суду України від 10.06.2012 року №15-рп/2010 у справі №1-38/1020 - приватизація державного житлового фонду згідно з Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» відбувається шляхом використання всіма громадянами України приватизаційних житлових чеків. Тому, невикористання житлових чеків при приватизації позивачами квартири в смт.Зарічне унеможливлює зробити вірний розрахунок житлового чеку при приватизації квартири АДРЕСА_1, що і є підставою для відмови у проведенні приватизації спірного житла.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_5, представника органу приватизації ОСОБА_6 та дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачів є обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі.
Судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що згідно з ордером №20 від 23 серпня 2013 року, виданого виконавчим комітетом ОСОБА_3 міської ради, позивачу ОСОБА_1 із сім'єю на два чоловіка надано право на вселення в квартиру за адресою: АДРЕСА_4.
З довідки, виданої ОСОБА_3 БЖКП за вих.№ 2903 від 09 серпня 2016 року, вбачається, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та мешкають за адресою: АДРЕСА_4.
У серпні 2016 року позивачі звернулися до органу приватизації ОСОБА_3 міської ради з заявою щодо приватизації квартири у спільну часткову власність у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
15 березня 2017 року відповідачем прийнято розпорядження № 3140/02-16 яким відмовлено в передачі вищезазначеної квартири у приватну спільну часткову власність, в зв'язку з тим, що відсутня довідка із Зарічненського відділення Ощадбанку про рух житлових чеків на ім'я ОСОБА_4; довідка із Зарічненського відділення Ощадбанку про рух житлових чеків на ім'я ОСОБА_1 свідчить про те, що житлові чеки не були задіяні при приватизації квартири АДРЕСА_2; не виконано умови п.6 рішення виконавчого комітету Зарічненської селищної ради №67 від 18 липня 2013 року.
Суд приходить до висновку, що розпорядження органу приватизації № 3140/02-16 від 15 березня 2017 року порушує права позивачів на приватизацію житла з наступних підстав.
Статтею 9 Житлового кодексу України встановлено, що до житлових прав громадян відноситься право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин. Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах, та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв) державного житлового фонду на користь громадян України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини, які виникли в зв'язку з приватизацією житла, відмови уповноваженого органу в проведенні приватизації, виникають з житлових правовідносин та повинні розглядатися судом в порядку цивільного судочинства.
Конституцією України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання і захисту усіх форм власності.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.
Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло. У ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Правові основи приватизації житла, що знаходяться в державній власності, визначені в Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду», який прийнято 19.06.1992 р. за № 2482-ХІІ.
Зазначеним Законом регламентований порядок набуття права власності на житло громадянами України, які користуються державним житловим фондом, з обмеженнями, визначеними п.2 ст.2 цього Закону.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), житлові приміщення в гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків - пам'яток садово - паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв, квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають у аварійному стані, квартири (будинки, кімнати), які віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки) житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС».
В судовому засіданні встановлено, що займана позивачами квартира належить до об'єктів приватизації та не входить до переліку тих об'єктів, які не підлягають приватизації.
Статтею 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року передбачене, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Згідно з п.5 ст.5 вищевказаного Закону, кожний громадянин України має право приватизувати житло, яке він займає безоплатне в межах номінальної вартості житлового чеку, або частковою доплатою один раз.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи та постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії (посвідчення інваліда ІІ групи серії Є №042509 та посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобиьської катастрофи І категорії серії А 118118), то відповідно до ст.6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» незалежно від розміру загальної площі безоплатно передається у власність займана ним квартира АДРЕСА_5.
Згідно з п.10 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, крім випадків передбачених законом.
Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність до законодавства нормативно-правових актів, наказом Міністра з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року затверджене «Положення про порядок передачі квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформлюються згідно цієї процедури, в т.ч. і рішення органу приватизації.
За таких обставин рішення відповідача, якими відмовлено позивачу в оформленні передачі в приватну власність та приватизації прийняте неправомірно, без врахування норм законодавства, порушують право позивача на отримання житла у власність, а тому є незаконним.
У відповідності до ст. 16 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути втому числі і визнання права.
Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» затверджене Наказом МЖКГ № 396 від 16 грудня 2009 року, встановлюють порядок передачі квартир в приватну власність.
Так, зокрема, наймач та члени його сім'ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов'язаний в місячний термін з дня одержання заяви прийняти рішення про передачу житла у власність, після чого, оформити відповідне свідоцтво.
Зазначена процедура передбачена ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до якої приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених Законом.
Приймаючи такий акт, суб'єкт владних повноважень може ставати учасником цих правовідносин виключно як носій владних повноважень, завдяки яким він забезпечує можливість громадянам реалізувати своє право на житло.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, виходячи з того, що позивачі були вселені до спірної квартири на законних підставах, законність їх проживання у квартирі ніхто не оспорює, позивачі в установленому порядку звернулися із заявою про приватизацію житла, надали усі необхідні та наявні у них документи, суд вважає, що відповідач незаконно відмовив позивачам в приватизації спірного житла, порушивши їх право на житло, яке підлягає захисту судом шляхом та зобов'язання відповідача розглянути питання щодо безкоштовної передачі у приватну власність житла, яке займають позивачі.
Посилання представника органу приватизації на те, що позивачі не надали інформації (довідки) щодо залишку невикористаних приватизаційних житлових чеків, суд рахує необґрунтованим.
Суд вважає, що вини позивачів у тому, що попереднім органом приватизації не було проведено розрахунку житлових чеків при передачі житла у приватну власність при приватизації у 2012 році гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однокімнатної квартири №15 по вул. Фестивальна в смт.Зарічне - немає.
Таким чином, при вирішенні даної справи суд застосовує принцип верховенства права з врахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, зокрема висновки Суду у справах «Панченко проти України» (п.51) та «Рисовський проти України» (п.71).
У справі «Панченко проти України» ЄСПЛ констатував, що заявник мав «легітимні сподівання» отримати в свою приватну власність житло (пункт 51 рішення ЄСПЛ у справі «Панченко проти України»).
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, дата набрання чинності для України 11.09.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує , що
« Кожен має право на справедливий … розгляд його … незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру ...»
«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»
Суд вважає, що встановленими обставинами справи позивачам створені технічні перешкоди у здійсненні ними своїх прав на вказану квартиру. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04), що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З метою поновлення прав позивачів необхідно визнати їх право на приватизацію квартири за адресою:АДРЕСА_4 та зобов'язати орган приватизації ОСОБА_3 міської ради Рівненської області розглянути питання та вжити заходи щодо безкоштовної передачі у приватну власність житла, яка використовується позивачами на умовах найму. А тому вимоги позивачів в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, позивачем заявлено вимоги про зобов'язання орган приватизації ОСОБА_3 міської ради оформити передачу квартири у спільну часткову власність позивачів шляхом видачі свідоцтва про право власності на зазначене житло, які не підлягають задоволенню, враховуючи такі обставини.
Так, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав не передбачено ч. 2 ст. 16 ЦК України та в порядку цивільного судочинства не передбачено можливості зобов'язання органів державної влади та місцевого самоврядування до вчинення певних дій.
До того ж, суд, захищаючи порушені права громадян, не може підміняти функції окремих органів, в тому числі і органів приватизації. Так, порядок приватизації майна встановлений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 N396. Процедура приватизації має бути здійснена у чіткій відповідності вимогам законодавства, тому суд визнає за позивачем право на приватизацію та зазначає, що остання має право звернутись до з наданням необхідних документів для реалізації зазначеного права.
А тому, в решті позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ч.1ст.88 ЦПК України якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до п.36 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
Позивачем ОСОБА_7 при поданні позовної заяви сплачено 640,00 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією № 74 від 25.04.2017 року.
Таким чином, витрати по сплаті судового збору в сумі 320,00 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок ОСОБА_3 міської ради Рівненської області.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,16,60,88,209,212,214-215 ЦПК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.19,41,47 Конституції України, ст.9 ЖК, ст16,345 ЦК України, ст.2,3,5,6,8 Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду , суд
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 міської ради, органу Приватизації ОСОБА_3 міської ради рада про визнання права на приватизацію житлового приміщення- задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право на приватизацію квартири АДРЕСА_3.
Зобов'язати орган приватизації ОСОБА_3 міської ради Рівненської області розглянути питання та вжити заходи щодо безкоштовної передачі у приватну власність ОСОБА_1, ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3.
Стягнути з ОСОБА_3 міської ради на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 320 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СуддяОСОБА_8