вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58
"14" грудня 2017 р. Справа№ 5002-16/5298-2011
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Отрюха Б.В.
Тарасенко К.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з"явився
від відповідача: Тищенко А.І. - представник
від ВПВР Департаменту ДВС МЮ України: не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
на ухвалу
Господарського суду Київської області
від 21.09.2017
за скаргою Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України під час виконання наказу господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2012
у справі №5002-16/5298-2011 (суддя Чонгова С.І.)
за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
до Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго»
про стягнення коштів
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.01.2012 у справі № 5002-16/5298-2011 позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" про стягнення 116456940,03 грн., задоволені частково. Стягнуто з Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 102307483,77 грн. основного боргу, 4405514,13 грн. пені, 3146689,15 збитків від інфляції та 2191738,86 грн. 3% річних, а також 56460,00 грн. судового збору. Відмовлено в частині стягнення пені в сумі 4405514,12 грн.
13.02.2012 на виконання рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.01.2012 видано наказ.
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подала скаргу на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України під час виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2012 у справі №5002-16/5298-2011 за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" про стягнення коштів .
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.09.2017 скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України під час виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2012 по справі №5002-16/5298-2011 задоволено частково: визнано незаконним рішення відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 20.07.2017; визнано недійсним повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 20.07.2017; визнано незаконними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, щодо невинесення постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2012 у справі №5002-16/5298-2011.
В частині скарги щодо зобов'язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання наказ Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2012 у справі №5002-16/5298-2011 та відкрити виконавче провадження відмовити.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення та вчинення оскаржуваних дій набув чинності новий Закон № 1404- VIII, а тому починаючи з 05 жовтня 2016 року державний виконавець під час вчинення виконавчих дій та прийняття рішень зобов'язаний чітко дотримуватися та виконувати вимоги норми названого закону, а не керуватися Законом України від 21.04.1999 № 606- ХІУ, який втратив чинність станом на момент вчинення та прийняття оскаржуваних дій та рішення.
Таким чином, 20 липня 2017 року державний виконавець був позбавлений права розпочати примусове виконання рішення на підставі наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2012 № 5002-16/5298-2011 без надання стягувачем доказів у підтвердження сплати авансового внеску.
Поряд із цим, Департамент звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала суду не містить обґрунтування щодо наявності у державного виконавця законних підстав для відкриття виконавчого провадження на підставі ухвали Господарського суду Київської області від 30.05.2017 у справі № 5002-16/5298-2011.
Також відзначаємо, що з ухвали Господарського суду Київської області від 30.05.2017 у справі № 5002-16/5298-2011 не випливає обов'язку Департаменту вчиняти будь-яких дій щодо вищевказаного виконавчого документа.
В судове засідання представник позивача та представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не з»явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Враховуючи, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представник позивача не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, враховуючи строки розгляду справи, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні за відсутності представників позивача та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія встановила наступне.
Конституцією України, а саме ст. 58 визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як визначено ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, стягувач звернувся 30.09.2016 до ВДВС з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2012 № 5002-16/5298-2011.
Положеннями ст. 255 ЦК України визначено, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Закон України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VIII від 02.06.2016), яким керувався державний виконавець при винесенні оскаржуваного повідомлення, набрав чинності 05.10.2016. Станом на час звернення стягувача 30.09.2016 до ВДВС з заявою про відкриття виконавчого провадження діяла редакція Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999.
Державний виконавець враховуючи, що стягувачем наказ та заяву надіслано 30.09.2016 мав керуватись нормами Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999.
Положення Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 (в редакції чинній на час звернення стягувача 30.09.2016 до ВДВС з заявою про відкриття виконавчого провадження) не передбачено сплату стягувачем авансового внеску.
Згідно ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 (в редакції, що діяла станом на 30.09.2016), державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Стаття 26 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 (в редакції, що діяла станом на 30.09.2016) містить вичерпний перелік підстав, за яких державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.
Враховуючи, що стягувачем виконавчий документ надіслано до органу ДВС разом з заявою про відкриття виконавчого провадження 30.09.2016 та отримано останнім 03.10.2016, вказаний виконавчий документ мав розглядатись державним виконавцем у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 (в редакції, що діяла станом на 30.09.2016), а відтак застосування державним виконавцем положень Закону України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VIII від 02.06.2016) та повернення на підставі такого закону виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є безпідставним.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.05.2017 визнано незаконним рішення про повернення виконавчого документу стягувачу про повернення та визнано недійсним повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу від 13.10.2016, а також встановлення факту того, що стягував звернувся до органу ДВС саме 30.09.2016 державний виконавець мав би користуватись нормами діючого на момент звернення законодавства України.
В подальшому на виконання вказаної ухвали суду стягувач звернувся з заявою про направлення виконавчого документу до виконання від 26.06.2017, враховуючи визнання незаконним рішення державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу та визнання недійсним в судовому порядку повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Таким чином, повідомлення державного виконавця 20.07.2017 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання недійсним, а рішення прийняте незаконним.
Щодо вимог скарги про визнання незаконними дій державного виконавця щодо невинесення постанови про відкриття виконавчого провадження, суд вважає вказані вимоги обґрунтованими, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 25 ЗУ "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на час звернення стягувача 30.09.2016 до ВДВС з заявою про відкриття виконавчого провадження), державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Стаття 26 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 (в редакції, що діяла станом на 30.09.2016) містить вичерпний перелік підстав за яких державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.
Що стосується вимоги скаржника про зобов'язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання наказ господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2012 № 5002-16/5298-2011 та відкрити виконавче провадження, то суд зазначає таке.
Відповідно до абз. 2 п. 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 № 9 суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження).
Згідно абз. 2 п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 № 14 суд не вправі зобов'язувати державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом України "Про виконавче провадження" можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби (наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження).
Стосовно доводів викладених в апеляційній скарзі слід зазначити, що на виконання ухвали Господарського суду від 30.05.17, якою визнано незаконним рішення та недійсним повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання 26.06.17 ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» направили на виконання до відділу примусового виконання рішень заяву про направлення виконавчого документу до виконання та оригінал наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2012. Дана ухвала Господарського суду Київської області органом ДВС не оскаржувалась.
Таким чином, в даному випадку державний виконавець повинен був відкрити виконавче провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 № 606-ХІУ (далі - Закон № 606-ХІУ), який не передбачав сплату авансового внеску та повернення виконавчого документу без прийняття до виконання з вказаної підстави.
Проте, в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» отримує нове повідомлення від 20.07.17 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку з несплатою авансового внеску.
У зв'язку з тим, що ухвалою Господарського суду Київської області від 30.05.17 визнано незаконним рішення та недійсним повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, державний виконавець зобов'язаний був відкрити виконавче провадження в рамках Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ, який не передбачав сплату авансового внеску.
Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що ухвалу Господарського суду Київської області обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.09.2017 справі №5002-16/5298-2011 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Київської області від 21.09.2017 справі №5002-16/5298-2011 залишити без змін.
Матеріали справи № 5002-16/5298-2011 повернути до Господарського суду Київської області.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Б.В. Отрюх
К.В. Тарасенко